«Сексизм і гендерна нерівність — це хайп»: Саша Гарсія Гаврилюк, авторка навчальної програми для керівників IT-компаній
Саша Гарсія Гаврилюк, філологиня за освітою, потрапила в IT понад 13 років тому. За цей час вона встигла попрацювати як CEO Growth Factory та Binary Studio, а також запустити власний курс The CEO для топменеджерів IT-компаній. SPEKA дізналася, яким був шлях Саші в IT, чому вона не вірить у сексизм та що вважає головним викликом українського IT.
У вас філологічна освіта. Як ви потрапили в IT?
Я завжди знала, що я амбітна людина. Коли я прийшла на свою першу співбесіду, мені не сподобалося, що я нервувала. Тому подумала, що треба з цим щось робити, і просто завела собі хобі — ходила на всі співбесіди, куди могла потрапити. Це було у 2009 році. Я пройшла таким чином приблизно 40 співбесід. Остання з них була в IT-компанію. Коли прийшла до IT-компанії, я вже вміла гуглити про компанію, прочитала, що таке програмування, які існують мови програмування, і запам’ятала деякі кодові слова — Delphi, C++, .NET. Вони зі мною розмовляють, я переходжу на німецьку, потім на англійську, кажу Delphi, C++, .NET, а вони мені: «Ти нам потрібна».
На той час це була аутсорс-компанія з 19 людей, офіс був облаштований у квартирі в Донецьку. Спочатку в мене була якась невизначена роль типу офіс-менеджера на стероїдах.
Я щоранку купувала свіже печиво програмістам. Вони мене за це любили. Поступово я почала ставити цікаві запитання, вирішувати конфлікти між програмістами та власником компанії, включатися у продажі, готувати пропозиції для клієнтів. Бралася за все, що було потрібно зробити й що мені було цікаво.
Через пів року я вигнала власника у відпустку — першу за сім років.
За час його відпустки я звільнила кількох людей, ще кількох найняла. Нічого не зламалося, грошей стало більше. Мене одразу підвищили до керівної позиції. На той час я працювала у компанії понад пів року.
Ви паралельно вдосконалювали свої знання в IT?
Найкращий спосіб вдосконалення, що є у будь-якого менеджера, — це розмови з командою. Тому я дуже багато спілкувалася з розробниками, товаришувала з ними, я цікавилася у них, що таке парне програмування, що таке код-рев’ю тощо.
Щоб розвивати IT-бізнес, не потрібно докладно знати, як саме будуються продукти. Треба розуміти Software Development Life Cycle, знати основи та товаришувати з колегами-програмістами. Завдяки моїм друзям-євангелістам я дуже добре почувалася. Вони розуміли, що я можу розвʼязати їхні проблеми. А я усвідомлювала, що мені апріорі не може вистачати досвіду й розуміння їхньої роботи.
Крім того, я одразу почала возити програмістів на конференції у Харків та Львів, що на початку 2010-х вже були розвинутими IT-хабами. Там ми знайомилися з цікавими для нас людьми й поступово почали запрошувати їх до нас у Донецьк. Інші місцеві IT-компанії дивувалися: «Вау, ви привезли зірку з Microsoft? Як круто!». Таким чином я почала створювати ком’юніті.
В українському IT досі небагато жінок на посаді CEO. Чи стикалися ви з проявами сексизму?
Прояви сексизму… Ви не перші, хто ставить мені це запитання, але моя відповідь, мабуть, буде однакова: я була настільки зайнята, що цього просто не помічала.
Навіть коли я ще мала їздити на маршрутці, то читала Harvard Business Review, який просила друзів привозити мені з Америки. Якщо я зайнята, у мене немає часу думати про якусь нісенітницю.
Якщо ти вмієш доносити інформацію, ставити запитання, які застають власників компаній з оборотом $30 млн зненацька, вони будуть тебе поважати. Чоловіки рівня власника бізнесу не дивляться на тебе як на жінку, вони дивляться на тебе як на професіонала.
Тому мені здається, що сексизм і гендерна нерівність — це хайп, про який цікаво говорити, а також класна відмазка для себе, чому не варто бути амбітним.
Якщо ти не даєш приводу з тобою фліртувати, і ти не фліртуєш, ніхто з тобою фліртувати не буде. Все.
Якщо ти професіонал і спілкуєшся професійно на професійні теми, тебе будуть поважати, з тобою будуть спілкуватися. І все.
Тобто ви вважаєте, що це хайп, що це не є реальною проблемою?
Так.
Але ж є дійсно різні рівні зарплати на одних і тих самих посадах у чоловіків та жінок.
Зарплати — це проблема. Але це також означає, що жінка не вміє проводити переговори. Мабуть, моє більш серйозне зіткнення з ринком відбулося, коли я припинила бути найманою працівницею.
Мені платили дуже мало, але на той час це було нормально. Я не думаю, що чоловікам з тієї самою кваліфікацією у тій же локації платили більше.
Зі мною як з підприємицею спілкуються на рівних.
Навіщо на цьому наголошувати? Мені навіть не дуже комфортно про це розмовляти, ніби ми чекаємо, що я підтверджу, що сексизм — велика проблема.
Повернемось до вашого продукту. Розкажіть, в який момент ви вирішили, що вже час ділитись досвідом і чому захотіли запустити програму для СЕО?
Ринок вирішив за мене. Коли я зникла з поля українського IT і залишилася тільки у LinkedIn, стало відомо, що я звільнилася, мені почали писати й просити вийти на дзвінок, надати консультацію. Потім надіслали гроші, потім ще, і ще, і ще. Таким чином у мене з’явилися консалтинг-проєкти. Я взагалі не розуміла, що роблю, і не шукала цього заробітку. Просто хлопці з тусівки питали: «А як би ти це зробила? А як це вдалося?». Люди почали проходити через те, що я вже пройшла. І таким чином у мене наростала консалтинг-практика. Потім я запакувала це в агенцію. А згодом почала займатися освітою, проводити вебінари, шукати цікавих спікерів, писати email-розсилки.
Тому я вирішила, що треба встигнути зробити щось важливе. У розпал вагітності я почала робити програму The CEO. Я вважаю, що це MBA для власників IT-бізнесу. Це комплексна програма і потребує багато часу. Цеглина за цеглиною ми вибудовуємо апгрейд кожного процесу всередині бізнесу. The CEO — це не тільки я, а ще й експерти — або власники, або топменеджери IT-компаній. І найкраще те, що після The CEO у нас залишається ком’юніті: ми спілкуємось з випускниками, і вони дуже відрізняються від інших людей на ринку. У нас однакова абетка, однаковий словник термінів і спільне розуміння, що таке гарний й поганий бізнес.
Фішка в тому, що це не просто education, а education-consultant mix. Тобто це супровід компанії.
У вас був досвід роботи як у продуктових компаніях, так і в аутсорсі. Кому складніше під час повномасштабної війни?
Війна — це внутрішній український виклик. Ми живемо не тільки в Україні. Компанії, з якими я працюю, надають послуги на зовнішній ринок. На зовнішніх ринках зараз глибока рецесія. Може, ця рецесія мине, а може, вона постійна — ніхто не знає, але всі розуміють, що зараз не 2021 рік, жирний час минув. І це нормально. Це стається кожні кілька років.
У мене є невеликий продуктовий досвід, але я ніколи його не продаю, тому що спеціалізуюся на сервісних IT-компаніях. У кількох із них я є співвласницею, також я у Board of Advisers.
Останній експеримент — власник поїхав у відпустку на місяць, дав завдання CFO скоротити бюджети, їх урізали, майже не звільняючи людей, і при цьому підняли свій профіт.
Власник був здивований, що команда без нього може ухвалювати важливі рішення. Офіс цієї компанії розташований неподалік території, де точаться бойові дії, але у перші місяці війни вони взагалі виросли, тому що на стресі продавали все, що можна, і вкладали в роботу чимало зусиль.
В Україні війна, у глобальному IT — рецесія, але при цьому українські IT-компанії наймають за кордоном людей, дають нормальні зарплати тощо. Я пишаюся бути причетною до такого руху.
Але, напевно, не всі хочуть співпрацювати з країною, в якій триває повномасштабна війна?
Ситуація, коли закордонні компанії відмовлялися від співпраці через бойові дії, і українські компанії робили багато для утримання своїх клієнтів, була актуальна у перші пів року війни. Найважче було у Харкові: працівники компаній сиділи у сховищах і просто не могли виходити.
Але якщо компанія диверсифікована за локаціями і мала можливість працювати зі своїми клієнтами, вони здебільшого залишилися, тому що розуміють: якщо ви у війну заперформили, то вже нічого не зміниться.
Що стосується великих закордонних компаній, для них це політичне рішення — найняти велику українську компанію, особливо коли люди працюють в Україні, а не в іншій локації. Це свідомий ризик і, можливо, свідомий PR-хід.
Якщо підсумувати, як ви вважаєте, що буде головним викликом для IT в Україні після перемоги?
А який це рік?
Я не можу вам сказати.
Така і моя відповідь. Українське IT не існує окремо від світу. Це єдина екосистема. Якщо будуть такі ж важкі часи, як зараз, то челенджі будуть у всіх. Якщо світова економіка піде вгору, то основним викликом українського IT буде необхідність залишити програмістів всередині країни, зокрема, й майбутніх. Тому що багато матерів з дітьми виїхали, а ці діти — майбутні програмісти України. І якщо вони залишаться у Німеччині, вони будуть німецькими програмістами.
Челендж, про який ми говоримо, вже існує, в якому б місяці, тижні та році не сталася перемога. Але я не думаю, що велика кількість людей його усвідомлює.
