«Сексизм і гендерна нерівність — це хайп»: Саша Гарсія Гаврилюк, авторка навчальної програми для керівників IT-компаній
Саша Гарсія Гаврилюк, філологиня за освітою, потрапила в IT понад 13 років тому. За цей час вона встигла попрацювати як CEO Growth Factory та Binary Studio, а також запустити власний курс The CEO для топменеджерів IT-компаній. SPEKA дізналася, яким був шлях Саші в IT, чому вона не вірить у сексизм та що вважає головним викликом українського IT.
У вас філологічна освіта. Як ви потрапили в IT?
Я завжди знала, що я амбітна людина. Коли я прийшла на свою першу співбесіду, мені не сподобалося, що я нервувала. Тому подумала, що треба з цим щось робити, і просто завела собі хобі — ходила на всі співбесіди, куди могла потрапити. Це було у 2009 році. Я пройшла таким чином приблизно 40 співбесід. Остання з них була в IT-компанію. Коли прийшла до IT-компанії, я вже вміла гуглити про компанію, прочитала, що таке програмування, які існують мови програмування, і запам’ятала деякі кодові слова — Delphi, C++, .NET. Вони зі мною розмовляють, я переходжу на німецьку, потім на англійську, кажу Delphi, C++, .NET, а вони мені: «Ти нам потрібна».
На той час це була аутсорс-компанія з 19 людей, офіс був облаштований у квартирі в Донецьку. Спочатку в мене була якась невизначена роль типу офіс-менеджера на стероїдах.
Я щоранку купувала свіже печиво програмістам. Вони мене за це любили. Поступово я почала ставити цікаві запитання, вирішувати конфлікти між програмістами та власником компанії, включатися у продажі, готувати пропозиції для клієнтів. Бралася за все, що було потрібно зробити й що мені було цікаво.
Через пів року я вигнала власника у відпустку — першу за сім років.
За час його відпустки я звільнила кількох людей, ще кількох найняла. Нічого не зламалося, грошей стало більше. Мене одразу підвищили до керівної позиції. На той час я працювала у компанії понад пів року.
Ви паралельно вдосконалювали свої знання в IT?
Найкращий спосіб вдосконалення, що є у будь-якого менеджера, — це розмови з командою. Тому я дуже багато спілкувалася з розробниками, товаришувала з ними, я цікавилася у них, що таке парне програмування, що таке код-рев’ю тощо.
Щоб розвивати IT-бізнес, не потрібно докладно знати, як саме будуються продукти. Треба розуміти Software Development Life Cycle, знати основи та товаришувати з колегами-програмістами. Завдяки моїм друзям-євангелістам я дуже добре почувалася. Вони розуміли, що я можу розвʼязати їхні проблеми. А я усвідомлювала, що мені апріорі не може вистачати досвіду й розуміння їхньої роботи.
Крім того, я одразу почала возити програмістів на конференції у Харків та Львів, що на початку 2010-х вже були розвинутими IT-хабами. Там ми знайомилися з цікавими для нас людьми й поступово почали запрошувати їх до нас у Донецьк. Інші місцеві IT-компанії дивувалися: «Вау, ви привезли зірку з Microsoft? Як круто!». Таким чином я почала створювати ком’юніті.
В українському IT досі небагато жінок на посаді CEO. Чи стикалися ви з проявами сексизму?
Прояви сексизму… Ви не перші, хто ставить мені це запитання, але моя відповідь, мабуть, буде однакова: я була настільки зайнята, що цього просто не помічала.
Навіть коли я ще мала їздити на маршрутці, то читала Harvard Business Review, який просила друзів привозити мені з Америки. Якщо я зайнята, у мене немає часу думати про якусь нісенітницю.
Якщо ти вмієш доносити інформацію, ставити запитання, які застають власників компаній з оборотом $30 млн зненацька, вони будуть тебе поважати. Чоловіки рівня власника бізнесу не дивляться на тебе як на жінку, вони дивляться на тебе як на професіонала.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Тому мені здається, що сексизм і гендерна нерівність — це хайп, про який цікаво говорити, а також класна відмазка для себе, чому не варто бути амбітним.
Якщо ти не даєш приводу з тобою фліртувати, і ти не фліртуєш, ніхто з тобою фліртувати не буде. Все.
Якщо ти професіонал і спілкуєшся професійно на професійні теми, тебе будуть поважати, з тобою будуть спілкуватися. І все.
Тобто ви вважаєте, що це хайп, що це не є реальною проблемою?
Так.
Але ж є дійсно різні рівні зарплати на одних і тих самих посадах у чоловіків та жінок.
Зарплати — це проблема. Але це також означає, що жінка не вміє проводити переговори. Мабуть, моє більш серйозне зіткнення з ринком відбулося, коли я припинила бути найманою працівницею.
Мені платили дуже мало, але на той час це було нормально. Я не думаю, що чоловікам з тієї самою кваліфікацією у тій же локації платили більше.
Зі мною як з підприємицею спілкуються на рівних.
Навіщо на цьому наголошувати? Мені навіть не дуже комфортно про це розмовляти, ніби ми чекаємо, що я підтверджу, що сексизм — велика проблема.
Повернемось до вашого продукту. Розкажіть, в який момент ви вирішили, що вже час ділитись досвідом і чому захотіли запустити програму для СЕО?
Ринок вирішив за мене. Коли я зникла з поля українського IT і залишилася тільки у LinkedIn, стало відомо, що я звільнилася, мені почали писати й просити вийти на дзвінок, надати консультацію. Потім надіслали гроші, потім ще, і ще, і ще. Таким чином у мене з’явилися консалтинг-проєкти. Я взагалі не розуміла, що роблю, і не шукала цього заробітку. Просто хлопці з тусівки питали: «А як би ти це зробила? А як це вдалося?». Люди почали проходити через те, що я вже пройшла. І таким чином у мене наростала консалтинг-практика. Потім я запакувала це в агенцію. А згодом почала займатися освітою, проводити вебінари, шукати цікавих спікерів, писати email-розсилки.
Тому я вирішила, що треба встигнути зробити щось важливе. У розпал вагітності я почала робити програму The CEO. Я вважаю, що це MBA для власників IT-бізнесу. Це комплексна програма і потребує багато часу. Цеглина за цеглиною ми вибудовуємо апгрейд кожного процесу всередині бізнесу. The CEO — це не тільки я, а ще й експерти — або власники, або топменеджери IT-компаній. І найкраще те, що після The CEO у нас залишається ком’юніті: ми спілкуємось з випускниками, і вони дуже відрізняються від інших людей на ринку. У нас однакова абетка, однаковий словник термінів і спільне розуміння, що таке гарний й поганий бізнес.
Фішка в тому, що це не просто education, а education-consultant mix. Тобто це супровід компанії.
У вас був досвід роботи як у продуктових компаніях, так і в аутсорсі. Кому складніше під час повномасштабної війни?
Війна — це внутрішній український виклик. Ми живемо не тільки в Україні. Компанії, з якими я працюю, надають послуги на зовнішній ринок. На зовнішніх ринках зараз глибока рецесія. Може, ця рецесія мине, а може, вона постійна — ніхто не знає, але всі розуміють, що зараз не 2021 рік, жирний час минув. І це нормально. Це стається кожні кілька років.
У мене є невеликий продуктовий досвід, але я ніколи його не продаю, тому що спеціалізуюся на сервісних IT-компаніях. У кількох із них я є співвласницею, також я у Board of Advisers.
Останній експеримент — власник поїхав у відпустку на місяць, дав завдання CFO скоротити бюджети, їх урізали, майже не звільняючи людей, і при цьому підняли свій профіт.
Власник був здивований, що команда без нього може ухвалювати важливі рішення. Офіс цієї компанії розташований неподалік території, де точаться бойові дії, але у перші місяці війни вони взагалі виросли, тому що на стресі продавали все, що можна, і вкладали в роботу чимало зусиль.
В Україні війна, у глобальному IT — рецесія, але при цьому українські IT-компанії наймають за кордоном людей, дають нормальні зарплати тощо. Я пишаюся бути причетною до такого руху.
Але, напевно, не всі хочуть співпрацювати з країною, в якій триває повномасштабна війна?
Ситуація, коли закордонні компанії відмовлялися від співпраці через бойові дії, і українські компанії робили багато для утримання своїх клієнтів, була актуальна у перші пів року війни. Найважче було у Харкові: працівники компаній сиділи у сховищах і просто не могли виходити.
Але якщо компанія диверсифікована за локаціями і мала можливість працювати зі своїми клієнтами, вони здебільшого залишилися, тому що розуміють: якщо ви у війну заперформили, то вже нічого не зміниться.
Що стосується великих закордонних компаній, для них це політичне рішення — найняти велику українську компанію, особливо коли люди працюють в Україні, а не в іншій локації. Це свідомий ризик і, можливо, свідомий PR-хід.
Якщо підсумувати, як ви вважаєте, що буде головним викликом для IT в Україні після перемоги?
А який це рік?
Я не можу вам сказати.
Така і моя відповідь. Українське IT не існує окремо від світу. Це єдина екосистема. Якщо будуть такі ж важкі часи, як зараз, то челенджі будуть у всіх. Якщо світова економіка піде вгору, то основним викликом українського IT буде необхідність залишити програмістів всередині країни, зокрема, й майбутніх. Тому що багато матерів з дітьми виїхали, а ці діти — майбутні програмісти України. І якщо вони залишаться у Німеччині, вони будуть німецькими програмістами.
Челендж, про який ми говоримо, вже існує, в якому б місяці, тижні та році не сталася перемога. Але я не думаю, що велика кількість людей його усвідомлює.
