Що таке кохання з погляду науки й чому треба забути страшне слово «феромони» — популяризаторка науки

«Між ними справжня хімія», — думаємо ми, коли бачимо закохану пару. Але насправді зводити кохання до хімічних реакцій — помилка. Чому — розказала популяризаторка науки та авторка наукпоп-книжок Ольга Маслова на YouTube-каналі SPEKA.

Публікуємо головне з розмови: як ми закохуємось, чому нам важливий запах іншої людини та чи є людство моногамним. 

Що таке кохання

Кохання — це не хімія, кохання — це біологія. Коли ми говоримо про хімію, то маємо на увазі, що у нас стояли б декілька чашечок-мензурок, в яких налиті певні речовини — трошки окситоцину, трошки дофаміну. Але чи з’явилось б у нас тут у кімнаті кохання за наявності цих чашечок з нейромедіаторами?

Ймовірно, ні. Коли насправді з’являється кохання? Тоді, коли ці молекули поєднуються із рецепторами на наших клітинах і запускається клітинна відповідь, і це все відбувається одночасно у різних тканинах, органах, системах. І тоді ми говоримо про кохання.

Як формується кохання

Якщо говорити дуже спрощено, то формування теплого почуття до людини, з якою ми бачимо перспективи репродукції, найчастіше проходить три етапи. 

Це частина зацікавленості та взаємного тяжіння. Потім — частина сексуального тяжіння, сексуальної зацікавленості і частина теплої прив’язаності, яка дозволяє вважати цю людину частиною своєї родини.

Порядок може бути різний. Тобто з однією людиною першим вмикається сексуальний блок — оцінка репродуктивної цінності, додаткові нейрохімічні тригери, психологічний, безумовно, компонент. Тому що кохання — це складна поведінкова реакція.

Коли ми говоримо про складні поведінкові реакції, у них зазвичай є декілька великих носійних блоків. Це частина біологічна, у якій є свої цеглинки — генетика, епігенетика, певні набуті штуки, частина психологічна і частина соціальна. Залежно від того, в якому соціумі ми перебуваємо, деякі речі можуть допускатись, а отже, розвиватись, а деякі речі — блокуватись на дуже ранніх етапах під впливом зовнішніх обставин.

Коли ми говоримо про появу сексуального тяжіння, то враховуємо, що у ньому також є біологічно-психологічно-соціальні компоненти. Не існує якоїсь універсальної формули, яку б ми могли розрахувати теоретично для кожної людини. 

Ця частинка з сексуальним потягом може з’явитись першою, а може після, наприклад, частинки із теплою прив’язаністю.

Тоді ми говоримо, що тісна дружба може перерости у кохання, це також цілком окей.

Підписуйтеся на наші соцмережі

І ця частинка про прив’язаність, про зацікавленість, про певну гіперфіксацію на об’єкті також може бути й до сексуальної фази.

Коли ми, наприклад, кимось зацікавились через соцмережі, то думаємо: вау, я хочу цю людину побачити наживо.

І після цього може включитися ще й сексуальна тема, а може так статися, що змістяться акценти і з людиною хочеться просто дружити або з людиною не хочеться нічого. І це може бути пов’язане з біологічними характеристиками, з прийняттям запаху, невербальних речей. А може бути повʼязане з психосоціальними штуками, коли з’явилось якесь тяжіння на суто біологічному рівні, але стало зрозуміло, що це не та людина, з якою хочеться мати тривалі стосунки.

Тобто коли ми дуже хочемо бачити цю людину, коли у нас починається такий напівсталкеринг, ми стежимо у соцмережах за цією людиною, ми дивимось, що в неї відбувається, ми знаємо про цю людину все, що нам доступне. Ця фаза пов’язана з мотиваційною системою в нашому організмі. Це те, що так чи інакше теж чіпляє дофамінову систему. Не кількість дофаміну, а саме всю роботу системи. Тому що нам важливо і те, як синтезується цей нейромедіатор, і те, як він транспортується до місця, де він має зв’язатися з рецептором, і те, як він зв’язується з рецептором, і те, з яким саме рецептором він зв’язується.

Різні рецептори, навіть до одного і того самого нейромедіатора, можуть спричиняти різний фінальний результат і різну клітинну відповідь.

Коли нам дуже цікаво, тут дійсно чіпляється дофамінова система на різних етапах, тобто там і про кількість, і про рецептори, і про транспорт.

І залежно від індивідуальних, генетичних особливостей, у нас ця фаза може тривати довше чи коротше, може бути гіперфіксація на цій фазі, а може не бути.

Але ця фаза мусить пройти, бо якщо вона не проходить, то на людину чекають наслідки, як від передозування стимуляторами. Тому що там є така маленька молекулка фенілетиламін, яка є попередником і дофаміна, і норадреналіна, і адреналіна, і метамфетаміна.

Ця вся гарячка відбувається тоді, коли ще немає 100%-ї впевненості, що щось буде далі. Коли впевненість з’являється, то все переходить в іншу фазу, не менш хорошу, але вона є більш спокійнішою для нашого організму.

Тому що коли ми у гарячці, то у нас дійсно є схожі зі стимуляторним ефектом моменти: підвищене серцебиття, нам вистачає менше сну для того, щоб почуватися бадьорим. 

Плюс паралельно з цим у нас відбуваються деякі зміни у серотоніновій системі, але на відміну від дофамінової вона не активується, а пригальмовується, тому ми, грубо кажучи, не можемо насолоджуватись тим, що ми маємо. Тобто не можемо просто сісти і насолодитись смачною їжею, бо ми думаємо «я б краще їв цей салат разом з нею». Ми не можемо просто лягти і виспатись, тому що думаємо, що поруч немає його. Коли відбувається наступний крок зближення і ми вже дійсно можемо поїсти салат з цією людиною і заснути з нею, відбувається збалансування всіх систем. Паралельно підключається окситоцинова система, яка також формує близькість.

У них починається ломка за тим періодом, коли вони ще не були впевнені, це воно чи не воно.

Хоча насправді наступна фаза — це ознака, що все окей.

Але тут може бути й інше продовження, тобто гарячка, потім контакт і після цього контакту тяжіння відрубає. Можливі різні варіанти:

Людина полігамна чи моногамна 

Сьогодні існує такий плюс-мінус консенсус у науковій спільноті, що людина — це ані полігамний, ані моногамний вид. Ми можемо обирати залежно від соціальної ситуації, певну модель, а також у нас на генетичному та епігенетичному рівні можуть бути індивідуальні відмінності.

Треба прислухатися до себе, зрозуміти, які саме у тебе потреби, і не йти у мейнстрім.

Яку роль у нашій привабливості відіграють запахи

Репродуктивну привабливість ми можемо оцінити за кількома параметрами. Перший — це запах, але не запах шампуню або парфуму. Це про сприйняття запаху тіла, яке може бути неусвідомленим. Ми можемо не пам’ятати цей запах, можемо взагалі у характеристиках цієї людини про запах нічого не сказати. Але наші системи це задетектують, тому що ті молекули, які нам передають запахову інформацію, відображають імунний статус людини.

Якщо наша несвідома мета — це репродуктивна оцінка, нам в ідеалі варто шукати людину, яка на нас не схожа максимально, для того щоб у нашого потенційного потомства були найкращі риси. Тобто якщо в однієї людини схильність до респіраторних захворювань, а у іншої до кишкових інфекцій, то це класна пара, тому що це означає, що, можливо, діти будуть менш схильні й до того, й до того.

Але це теж певною мірою спрощення, тому що ми живемо у такому світі, в якому запахи маскуються. Плюс ми не можемо повністю віддати на поталу цим чинникам, у багатьох випадках цю привабливість перебиває психосоціальний чинник. Бо якщо навіть це людина, з якою у вас могли бути ідеально здорові діти (теоретично), але вона слухає музику, яка вас бісить, голосувала не за ту партію, то можуть бути проблеми зі створенням сім’ї і з турботою про потомство.

Не треба приплітати сюди страшне слово «феромони», тому що феромони — це речовини, якими різні тварини спілкуються між собою, й не тільки про секс. Вони вказують, куди летіти, щоб їжу знайти, де краща вода, тощо.

І якщо це ще якісь синтетичні суміші, то бобер навіть може не зрозуміти, що ви від нього хочете.

Підписуйтеся на наші соцмережі