Пожива для мозку: як ми реагуємо на їжу і чому реклама фастфуду сприяє схудненню
Бувало, стоїш на касі супермаркету, нудишся і загрібаєш батончики, які лежать на прилавку. Аж раптом помічаєш, як повна людина купує 3 кг печива, і ти, зітхаючи, кладеш снек назад. Знайома ситуація? SPEKA спробувала розібратись, як вигляд їжі та спостереження за іншими впливає на наше бажання їсти. А також що таке ті дзеркальні нейрони і чому нам подобається дивитись, як їсть хтось інший.
Чи змушує реклама фастфуду нас їсти більше?
Уявімо: після важкого вечора ти сидиш на дивані й збираєшся подивитись улюблений серіал. Аж ось з’являється реклама чудового бургера. Камера фокусує кожен інгредієнт: свіжий салат, ніжне м'ясо, соус, хрустку картоплю фрі і людину, яка з усмішкою вгризається у бургер. Але ти щойно пішов у зал і пообіцяв собі припинити жити на Glovo (неможливо, але факт). Ну все, прощавай, здорове харчування? А от і ніт!
У серії досліджень, опублікованих у Journal of Public Policy & Marketing, виявили, що реклама з людьми, які вживають шкідливу їжу, спонукає людей на дієті менше їсти (знаю, вам так не здається).
Але річ у тім, що уявлення про те, як ми щось робимо або відчуваємо, активує нейронні зв’язки, подібні до тих, що пов’язані з їх фактичною діяльністю чи досвідом. Дідько, тепер не можна буде звинуватити рекламу?
Що відбувається, коли ми уявляємо, що їмо?
Образи, які ми бачимо протягом свого життя, надто впливають на наш досвід. Картина того, як інша людина вдарила себе молотком, запустить у нашому мозку нейронні мережі, які асоціюються з болем, та відповідні емоції. Ці ефекти також поширюються на споживання їжі.
Це важливо, тому що проста думка про те, що ми щось з’їли, може викликати відчуття ситості. У 2010 році дослідники попросили людей уявити, як вони їдять 3 або 30 шоколадних цукерок M&M, а потім дали їм ці солодощі. Люди, які уявляли собі, що з’їли 30 цукерок, відчували ситість і з’їдали менше цукерок на відміну від тих, хто уявляв, що з’їв лише 3 (тут можете зробити паузу і з’їсти свій уявний бігмак чи торт).
Окей, а чи так само відбувається, коли люди бачать, як хтось їсть у рекламі? Коротка відповідь — так.
У експерименті взяли участь 132 студентів, які дотримувались дієти. Половина з них побачили рекламу M&M's, наповнену образами споживання: солодощі, барвники та людина, яка їх їсть. Інша половина студентів побачила в супермаркеті рекламу з двома анімованими M&M (відпадні, шоколадні), тобто без образів споживання. Потім студентам таки дали цей клятий M&M's і попросили їх наїстися досхочу (це не я зірвався на дієті, це вчені змусили). Ті, хто бачив рекламу M&M із зображенням споживання, їли менше солодощів, ніж ті, хто бачив рекламу без неї. Згодом подібний експеримент провели з рекламою гамбургера, а після якої студентам дали печиво.
Обидва дослідження є доказом того, що простого спостереження за тим, хто їсть нездорову їжу, або лише нездорову їжу достатньо, щоб принаймні на час відмовитися від дієти.
Mukbang або чому нам подобається дивитись, як хтось їсть
«Куди це все в нього влазить» — перша думка, яка спадає більшості людей, які дивляться відео mukbang на YouTube. Популярний кілька років тому тренд, який досі має своїх прихильників, походить з Південної Кореї та приблизно перекладається як «шоу їжі». У типовому відео mukbang ведучий зʼїдає велику кількість їжі, коментуючи свої враження та смак. Попри величезний успіх, відео mukbang також критикували, наприклад, за пропаганду нездорової харчової поведінки.
Дослідження вчених заявили про двояку природу таких явищ.
Інші дослідження вважають, що нам подобається спостерігати як хтось їсть не лише через залученість і відчуття спільної трапези, а й через ASMR (автономна реакція сенсорного меридіана). Це сукупність сенсорних, візуальних чи аудіальних стимуляторів, які викликають приємне почуття поколювання у потилиці із поширенням «мурашок» шкірою голови, шиї та верхніх кінцівок.Це відчуття ми можемо отримати від спостереження за тим як люди хрумкотять їжею.
Що таке дзеркальні нейрони і чому мозок світиться, коли бачить їжу?
Навчатись, пародіювати і співчувати своїм друзям (або вдавати, що це робимо) ми можемо саме завдяки дзеркальним нейронам. Їх випадково відкрив італійський нейробіолог Джакомо Ріццолатті в 1996 році. Розглядаючи мозок макаки, Ріццолатті та його команда помітили нейрони, які активувалися не лише тоді, коли тварина виконувала певну дію, але й коли спостерігала, як інша тварина виконувала те ж саме. Цей механізм важливий для того, щоб допомогти людям зрозуміти дії та наміри інших без залучення когнітивних процесів.
У людей доволі важко вивчати окремі нейрони у мозку, але виявляється у людей є окремі нейрони, які відповідають саме за розпізнавання їжі. Принаймні так кажуть вчені Массачусетського технологічного інституту.
Популяція нейронів, що реагують на їжу, розташована у вентральному зоровому потоці (у потилиці, якщо спростити). Там вона сусідить із популяціями, які реагують на обличчя, тіла, місця та слова (я, ти і мак на Хрещатику).
У одному експерименті вони давали піддослідним зображення харчових і непродовольчих товарів, які виглядали дуже схожими — наприклад, банан і жовтий півмісяць й таким чином виявили цю групу нейронів.
Ще одна цікава особливість, що у деяких людей нейрони активніше реагували на оброблені продукти, такі як піца, ніж на необроблені продукти, такі як яблука.
Зараз вчені охрестили цю область у мозку складною назвою вентральний харчовий компонент (VFC) і сподіваються дослідити, як ця область розвивається у ранньому та з якими іншими частинами мозку взаємодіє, а також чи є спеціальні нейрони у інших тварин, у яких їжа не має такого культурного значення.
P. S. Бонусна галерея мемів, які не підходили для ілюстрацій
