Як бажання бути професіоналом переростає у невротичний перфекціонізм і що з цим робити
Завжди прагнути давати більше, ніж достатньо, і вважати, що цього однаково мало, — це перфекціонізм. Реальність пропонує нам історії успіху, які, попри їхній рафінований вигляд, захоплюють і змушують бути чимось більшим, ніж просто людиною, просто майстром своєї справи. З’являється прагнення бути вище, швидше та багатше — часто ціною власного здоров’я та врешті з розчаруванням, бо бездоганності не існує.
Коли перфекціонізм є небезпечним, як вберегти себе від цієї деструктивної соціальної норми та чому корпоративна культура має передбачати можливі кризи у ментальному стані своїх працівників, розбираємось разом з онлайн-платформою психотерапії Mentoly.
Перфекціонізм — прагнення бути ідеальним завжди та в усьому
Перфекціонізм є специфічною рисою характеру та сприйняття, коли особа прагне завжди та в усьому бути ідеальною. Щодо кар’єри, то перфекціонізм простежується у прагненні виконувати завдання без помилок, сприйманні будь-якої критики та порад близько до серця, надчутливості до невдач.
«Зараз суспільство заохочує перфекціонізм, від нас вимагають високих результатів у всіх сферах життя. Хтось реагує на це відносно спокійно, а хтось стає одержимим у прагненні до ідеалу», — каже Альона Шостак, психотерапевтка платформи Mentoly.
Невротичний перфекціонізм є прямою протилежністю здоровому. Для невротичного перфекціонізму притаманне фанатичне прагнення досягти ідеального результату в обраній діяльності, при цьому результат ніколи не задовольняє. Особа з перфекціонізмом присвячує майже весь свій час відпрацюванню навичок до ідеалу і завжди відчуває зроблене недостатнім, вважаючи, що може бути краще. Така поведінка та устрій свідомості призводить до критичного страху невдачі, загрожує відчуттям сильної втоми, вигорянням та депресією.
Чим небезпечний перфекціонізм?
«Страждаючи перфекціонізмом, людина постійно знецінює себе, сварить за відпочинок або недостатню, на її думку, працьовитість. Людина живе у бульбашці, де піддає критиці кожний свій рух, має суттєві проблеми з тим, щоб відчувати радість чи задоволення від життя», — каже психотерапевтка Альона Шостак.
Надмірна зацикленість на кар’єрному зростанні та прагненні бути найкращим працівником може призвести до:
- Прокрастинації
Через нездатність радіти навіть найменшим досягненням та сильні хвилювання через найдрібнішу критику, людині стає важко робити хоча б щось, адже вона завжди прагне виконувати поставлені завдання ідеально або ніяк. Людині з невротичним перфекціонізмом складно почати виконувати завдання, оскільки вона боїться зробити її не бездоганно. Часто чим довше триває така прокрастинація, тим менше мотивації залишається, щоб зробити бодай щось. «Страх невдачі блокує діяльність і може призвести до депресії та сильної втоми», — розповідає Альона. А на рівні компанії — до провалених дедлайнів та неякісної роботи.
- Професійного вигорання
Працівник із перфекціонізмом не може дозволити собі відпочити, не довівши справу до ідеального, в його уявленні, результату. Навіть закінчивши одне завдання, він завжди знаходить інше, яке йому неодмінно варто проконтролювати та, знову ж таки, довести до ідеалу. Постійне перебування у такій гонитві призводить до сумних наслідків: перфекціоніст завжди у напрузі, нехтує відпочинком, а врешті отримує сильну тривожність та емоційне вигорання.
- Неможливості зробити наступний крок у розвитку
Оскільки у людини з перфекціонізмом відсутня здатність об’єктивно оцінювати свою роботу та вміння, вона завжди знаходить, що їй треба продовжувати розвивати у навичці, в якій уже давно є експертом. Таким чином, замість опановувати нове, продовжує доводити до примарного ідеалу свої вже сформовані та відпрацьовані вміння.
- Необ’єктивної самокритичності
Невротичний перфекціонізм призводить до того, що, навіть отримуючи пошану за свою роботу, людина не сприймає компліменти та визнання серйозно. Тому що у своїй бульбашці людина знає, у якому місці її навички просідають.
Як зменшити вплив перфекціонізму на життя?
Альона Шостак пояснює: «Звільнитися від перфекціонізму можна самостійно, а також звернувшись до спеціаліста, щоб використовувати спеціальні техніки, які фахівець обере окремо під ваш випадок. Головна порада — це бути поступовими. Важливо маленькими кроками, поступово, знижувати вимоги до себе, не сварити себе за помилки, лояльніше відноситися до того, що існують певні обмеження, зокрема фізичні, через які людина не здатна на все. Важливо вчитися присвоювати собі навіть маленькі досягнення».
Щоб мінімізувати вплив перфекціонізму на своє робоче життя, варто:
- Складати список справ на день, щоб навчитися розставляти пріоритети та краще відчувати час. Наприклад, планувати собі на робочий день одну велику задачу (основний пріоритет) та дві маленьких задачі. Виконувати велику задачу і дозволяти собі не робити маленькі завдання, якщо робочий день добігає кінця – це допоможе сфокусуватись на пріоритетній задачі та вберегти себе від витрачання часу на доведення до ідеалу дрібних завдань.
- Вчитися робити помилки, щоб легалізувати наявність критики у своєму житті та припинити тривожитися й боятися власної неідеальності. Навчитися ставитися до помилок не як до підтвердження власної непрофесійності чи некомпетентності, а як до точки розвитку у кар’єрі.
- Припинити порівнювати себе з колегами. Ви працюєте і вас цінують як професіонала за ваші унікальні здібності та особливості. Є сенс порівнювати себе тільки з собою місяць, пів року або рік тому, щоб зрозуміти як ви просунулися на своїй посаді та у своїх навичках.
- Подивитися на свої навички та досягнення зі сторони. Справді складно об’єктивно оцінювати власні досягнення та вміння. Зазвичай ми ставимося до себе більш критично та з більшими вимогами, аніж до своїх друзів чи близьких. Спробуйте уявити, що це ваш друг зробить помилку, якої боїтеся ви. Чи будете ви сильно його за це критикувати? Чи стане це причиною конфлікту, чи підтвердженням його нерозумності / непрофесійності / некомпетентності / підтвердженням поразки (підставте ваш страх)? Скоріше за все, ви підтримаєте свого друга. Тож підтримайте і себе.
Короткий висновок
Варто пам’ятати, що ідеалу не існує. Достатньо належним чином виконувати свої обов’язки, мати час на відпочинок, хобі та розвиток. При цьому в корпоративній культурі має бути правилом визнання та регулярна похвала своїх працівників не тільки, коли ті зробили щось надважливе, а й коли просто відповідально ставляться до рутинних справ і якісно працюють. До того ж повага до особистих кордонів своїх працівників та контролювання, щоб ті не працювали у неробочі години, теж відповідальність компанії, яка турбується про здоров’я своїх кадрів.
