Бренд, побудований на провокації та сексуалізації: історія Playboy
У новому випуску подкаста «Бесіда про бренди» я розповів про історію бренда «Плейбой». Ви дізнаєтеся, як Г’ю Гефнер заснував журнал, що спричинило сексуальну революцію та які рішення зробили «Плейбой» легендарним виданням. Для читачів SPEKA пропоную текстову версію цієї історії. Приємного читання або прослуховування!
Як бренд «Плейбой» став легендарним
Можливо, це найменша в історії сума, яка спонукала людину заснувати власний бізнес. Але таке дійсно відбулося. Сімдесят років тому копірайтер Г’ю Гефнер попросив редактора журналу «Есквайр» підвищити йому зарплату на 5 доларів. Отримавши відмову, він звільнився й вирішив створити власний журнал. Так почалася нова бізнес-імперія.
Журнал «Плейбой» став виданням для чоловіків, яке не лише стало легендарним, але й спричинило сексуальну революцію, започаткувавши індустрію захопливого розкутого способу життя. Перший випуск цього журналу вийшов у грудні 1953 року, обкладинку прикрасила неповторна Мерилін Монро. Відтоді багато чого змінилося, але навіть після першого випуску «Плейбой» поширився по всьому світу, завойовуючи репутацію журналу, на який рівнялася решта.
Початок кар’єри Г’ю Гефнера на посаді головного редактора «Плейбоя» став шляхом у 35 років, зафіксованим як рекорд у Книзі рекордів Гіннеса. Його видання вплинуло на культурні норми та суспільні погляди, трансформувавши ставлення до сексуальності та відкритості.
«Плейбой» був не просто журналом, а символом нової епохи. Сексуальна революція, яку він започаткував, зламала табу та відкрила двері до більш вільного й розкутого способу життя. Відверті статті, естетичні фотографії та інтерв’ю з відомими особистостями перетворили «Плейбой» на культурний феномен. Журнал став місцем, де можна було знайти як глибокі інтелектуальні роздуми, так і звабливі образи.
Перший номер «Плейбоя»
Перший номер «Плейбоя» мав приголомшливий успіх. Протягом тижня розкупили понад 50 тисяч копій і довелось друкувати додатковий наклад. Цей успіх дозволив Гефнеру оплатити друк другого номера та переконатися, що його задум має великі перспективи. Шалений попит на журнал показав, що суспільство готове до нових ідей і форм вираження.
Підготовка до виходу першого номера була непростою. Гефнер прагнув створити щось нове, що відрізнялося б від всього, що було на ринку. Обкладинку прикрасила фотографія Мерилін Монро, яка стала символом не лише першого випуску, але й самого журналу. Вона уособлювала красу, сміливість та сексуальність, що стали ключовими елементами видання.
Успіх першого випуску
Успіх першого випуску став початком сексуальної революції. Журнал не просто продався у великій кількості, але й змінив сприйняття багатьох соціальних норм. «Плейбой» став платформою для багатьох відомих письменників та культурних діячів.
У різні роки «Плейбой» ставав друкарським майданчиком для творів Ернеста Гемінгвея, Володимира Набокова, Артура Міллера, Жана-Поля Сартра, Стівена Кінга, Джона Апдайка, Станіслава Лема, Курта Воннегута та інших письменників, які згодом здобули всесвітнє визнання. Журнал друкував статті Мартіна Лютера Кінга та Фіделя Кастро, інтерв’ю з кандидатами у президенти США Джіммі Картером, Даніелем Ортегою, Ясіром Арафатом, Джоном Ленноном і Йоко Оно, Кевіном Спейсі, Деннісом Родманом, Біллом Гейтсом, Джоном Траволтою.
Завдяки успішному старту Гефнер зміг розвинути свою імперію. «Плейбой» став не лише журналом, але й символом стилю життя, де сексуальність була однією зі складових частин, а не основною темою. Гефнер прагнув, щоб у журналі обговорювались теми політики, глобальні життєві проблеми, тренди моди та спорту, друкувались талановиті автори.
Скандали навколо «Плейбоя»
Від самого народження бренда його супроводжували скандали. Почалося з фото Мерилін Монро, які Гефнер використав у першому номері. Він придбав права на світлини у видавців, які друкували з ними календар. Сама ж Норма Джин позувала для цих знімків за кілька років до того, коли починала кар’єру й отримала за роботу 50 доларів. Гефнера звинувачували у тому, що він не спитав дозволу моделі на використання фото, й у тому, що з часом він не віддячив Мерилін, коли вже мав таку можливість.
Також були розповіді колишніх «зайчиків» — дівчат, які жили в особняку Гефнера та були його подругами. Вони стверджували, що кожна з них потрапила у «Плейбой Меншн» після сексу з Гефнером. Розповідали про повсюдне вживання в будинку наркотичних препаратів і транквілізаторів. Скаржилися на психологічний тиск і контроль з боку Гефнера, на те, що він примушував їх робити пластичні операції, носити зачіски певного типу тощо. Казали, що в особняку весь час відбувались оргії й усе записувалось на камери, тож Гефнер мав компромат і на дівчат, і на гостей.
Чому «Плейбой» став таким популярним
Успіх «Плейбоя» не був випадковим. Журнал вдало поєднав естетику, інтелектуальний контент і сексуальність, що створило привабливий образ для багатьох чоловіків. Гефнер мав чітке бачення того, яким має бути його видання, і вміло реалізував його. Він не боявся ламати шаблони й ризикувати, що врешті привело до створення глобального бренда.
Крім того, «Плейбой» став платформою для дискусій на теми, які були актуальні для того часу: права людини, свобода слова, сексуальна революція. Журнал підтримував талановитих письменників, надавав можливість висловлюватися політикам і культурним діячам. Це зробило «Плейбой» не лише розважальним виданням, але й впливовим медіаресурсом.
Гефнер вдало створив імідж бренда, який поєднував розкіш, стиль і свободу. Його вечірки, клуби, особняк і навіть його особистий стиль життя стали частиною легенди «Плейбоя». Усе це разом зробило «Плейбой» символом епохи та дозволило залишатися популярним протягом десятиліть.
«Плейбой» став не просто журналом, а частиною глобальної культури, яка продовжує впливати на сучасне суспільство.
