Чим українські фактчекери псують життя агресору та про що найбільше брехала росія

Початок повномасштабного вторгнення зробив критичне мислення життєво необхідною навичкою для кожного українця чи українки. Інформаційний фронт — одна з головних ліній зіткнення у цій війні, адже росія будь-що намагається нав'язати світу свій наратив і позбавити Україну міжнародної підтримки. 

Про що брехала росія у перші дні вторгнення, як їй протистояти дезінформації та як не попастися на більш тонкі вкиди агресора, для SPEKA розповіла керівниця фактчекінгового проєкту VoxCheck Світлана Сліпченко. 

З якими вкидами від росії вам довелося зіткнутися після 24 лютого? 

Ми почали моніторити російські Telegram-канали ще за кілька днів до початку повномасштабної війни, коли почалася історія з визнанням «ЛНР» та «ДНР». Ми склали для себе список цих Telegram-каналів та почали виділяти у них ключові дезінформаційні тези. 

Зараз ми ведемо регулярний огляд провокацій та дезінформації рф. 

У першу добу основні меседжі, які поширювала росія, крутилися навколо ідеї «вже все»: нібито вони нейтралізували штаб ООС, знищили наші сили протиповітряної оборони та всі аеродроми та що у України більше немає літаків. Загалом це вкладалося у наратив «візьмемо Київ за три дні». 

Також росія постійно «повідомляє», що Україна готує провокації у певних містах. Ми, звісно, розуміємо, що таким чином вона намагається перекласти провину за свої дії на ЗСУ. Пізніше пішли так звані точкові фейки про окремі регіони: про перебіг бойових дій, масштаб руйнувань тощо. Руйнування вони приписують Україні — у цьому російська методичка з перших днів війни не змінилася. 

Як змінився формат роботи VoxCheck з початком повномасштабної війни? 

Це цікава історія. 24 лютого ми провели традиційну планірку о 10 ранку і за півтори-дві години вирішили, як змінимо формат, які нові продукти будемо випускати. Це хроніки визволення, тобто огляд новин, хроніки дезінформації та актуальні перемоги. Це наш власний «формат Арестовича». 

Ці продукти ми випускаємо до сьогодні, попри те що частина команди переміщалася: хтось виїхав на Західну Україну, хтось за кордон, хтось кілька днів вирішував, їхати чи лишатися. Також ми відписували цікаві теми, які помічали, те саме стосується інфографік і відео.  

Ми дуже добре організувалися всередині команди: не запанікували, не розгубилися, а відразу почали працювати. Думаю, багатьом така робота на інформаційному фронті дає мету і мотивацію. Розуміння, що ми реально допомагаємо боротися з росією, допомагає людям не здаватися. 

CEO «Вокс Україна» Максим Скубенко воює у лавах ЗСУ. А скільки людей зараз працюють у команді VoxCheck? 

Разом зі мною десятеро. Взагалі склад команди не мінявся вже кілька років, і від початку війни ми працюємо тим самим складом. Декому знадобився час на переїзд, але зазвичай на декілька днів, а не систематичне випадіння з робочого режиму. 

З яких міст зараз працює VoxCheck? 

В основному це Київ та Західна Україна, ще двоє людей працюють з-за кордону. 

Повернемося до теми дезінформації. Як пересічній людині відрізнити фейк від реальної новини? Крім очевидного «це сказала росія, отже, це брехня». 

По-перше, все, що поширює росія, можна сприймати як криве дзеркало. Росія бере реальність і викривлює її до протилежного. Все, що ти читаєш, сприймай навпаки, і це буде правдою. 

По-друге, у росії є цікава методика запуску певних меседжів, які виглядають дуже реалістичними. Якщо українці це підхоплюють, потім роблять скриншоти таких постів і запускають наратив «от бачите, Україна сама поширює фейки», а отже, дезінформує щодо війни. 

Яскравий приклад цієї методики — фотографія напису на стіні «А кто разрешил вам красиво жить?» нібито у Бучі. Насправді це фото 2016 року, але його активно поширювали, оскільки воно виглядало дуже схожим на правду. Це, звісно, був вкид для наративу, що українці самі плодять фейки. 

Інший момент, де надмірна емоційність українців дозволяє росіянам просувати свої наративи, — це заклики до жорстокості. Бажання українців всюди висловлювати свою ненависть до росіян зрозуміле, але коли ми починаємо у соцмережах закликати до вбивства сімей окупантів, погрози на адресу їхніх близьких або поширюємо відео жорстокого поводження з російськими полоненими, це дає їм привід сказати «от бачите, українці — жорстокі нацисти, недарма ми прийшли їх знищувати». Такими постами ми допомагаємо їхнім вигадкам про нацистів. 

Так само кожен репост відео з такими закликами до жорстокості грає на руку росії. 

Тож яких правил інформаційної гігієни має дотримуватися українець? 

Не поширювати вкиди від самої росії, не піддаватися емоціям та бути уважним. 

Нещодавно мережею поширювали листа від міноборони росії, який нібито добули хакери Anonymous. У ньому був наказ знімати фейкові відео про знущання над полоненими. Все начебто логічно, але в документі був одрук у посаді того, хто нібито підписав листа: одна «н» замість двох у словосполученні «исполняющий обязанности». 

Такої помилки у реальному листі бути не могло: де завгодно, але не в посаді, яка взагалі найвірогідніше є шапкою, що не редагується. Це видало, що лист насправді фейковий. 

Те саме правило працювало з коронавірусом, коли нам показували мензурку з кров'ю і казали «це кров вакцинованої людини, і вона моментально згортається». Ми бачили відео, але не знали, чи справді це кров вакцинованої людини, чи це взагалі людська кров, як її брали, у яких умовах і коли, тощо. 

З військовими відео те ж саме: нам показують, що нібито українські військові катують полонених. Ви впевнені, що це саме українські військові, а не росіяни? Ви знаєте, коли і де це було? Ви дослухалися до їхньої мови, чи справді це українці? 

Крім визначення «фейк — не фейк» також треба враховувати, чи не загрожує поширення такого відео нам чи нашим військовим. Українцям час мислити не точковими фейками, а глобальними наративами. Тим більше що рівень критичного мислення дуже підвищився: мої знайомі дедалі частіше запитують про джерела, докази, а не бездумно поглинають контент. 

Наступний крок — перейти від фейків до наративів і навчитися розуміти, частиною якої картини є окреме відео чи пост, що вам показують. 

Це довго і набагато складніше, ніж старе правило фактчекінгу «дивіться офіційні джерела», яке зараз не завжди працює. Наприклад, коли росіяни вдарили по вокзалу Краматорська, спочатку голова Донецької ОДА Павло Кириленко повідомив, що це був «Іскандер», це ж підтвердив Арестович, а зрештою виявилося, що це була «Точка-У». Росія бере ці твердження від наших офіційних осіб і розвертає їх так, ніби ми самі поширюємо фейки про удар по Краматорську. 

Тож яким джерелам довіряти можна? 

Не спішіть, навіть якщо є заява від офіційних джерел. Почекайте, доки її підтвердять інші органи влади, а також незалежні журналісти чи експерти, зокрема InformNapalm, Conflict Intelligence team, Центр протидії дезінформації при РНБО, Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Мінкульті. Вони більш прискіпливо перевіряють інформацію та мають швидкий доступ до органів влади, тож можуть одразу отримати офіційний коментар. 

Росії не вдалося нав'язати Заходу думку, що ми тут самі по собі стріляємо. Але вони посилили пропаганду в Азії, Африці та інших регіонах, де до них можуть поставитися більш приязно. Як ви у VoxCheck працюєте на іноземну аудиторію?

Всі наші матеріали дублюються англійською мовою. Фейки, які ми розвінчуємо з Facebook, ми також перекладаємо англійською та додаємо у базу #UkraineFacts, створену International Fact-Checking Network (IFCN). Кожен підписант Кодексу етики IFCN може додавати туди дані, і, до речі, там є фактчекери з Азії, з Індії тощо. 

Існування цієї бази також доводить, що російська пропаганда працює у більшості країн. Можна сказати, що зараз уся міжнародна спільнота фактчекерів воює саме з російською пропагандою. 

До речі, важливо не тільки доносити до міжнародної спільноти правду, але й доносити її таким чином, щоб міжнародна спільнота була готова її сприймати. Одним з найуспішніших кейсів щодо цього було порівняння втрат України у війні з цифрами, що близькі західній аудиторії. Вони добре доносили масштаб катастрофи. Цей пост у нашому Instagram став віральним. 

Нам потрібно і надалі таргетувати на західну аудиторію потужні меседжі, які дозволять зберегти Україну в порядку денному. 

Як правильно розмовляти з пересічними європейцями про війну, щоб нас почули?

Наголошувати на тому, що ми втратили нормальне життя, змушені залишати свої домівки або кожен день чекати, що ці домівки можуть знищити в одну мить. Говорити про війну загалом та про ракети неефективно. Війна на Донбасі точилася понад вісім років, але по-справжньому ми відчули її лише тоді, коли ракети полетіли на Київ. Європейці так само не зрозуміють, доки ракети не полетять над їхніми головами, а у їхніх дворах не стоятимуть танки. Але наратив про людину, яку позбавили нормального життя, мрій та цілей, вони можуть зрозуміти. 

А як працювати з урядами? 

Деякі організації використовували меседж «після України росія може напасти на вас» і навіть показували змонтоване відео, де винищувачі літають над Парижем. Париж на це відео образився, вони сказали «за що так з нами?». Тож цей наратив може бути деструктивним, але саме для звичайних людей, а от для урядів він може, навпаки, зіграти на руку. 

Адже у різних пропагандистських каналах рф вже лунали заклики йти на Литву, Латвію, Естонію чи Польщу, і зараз ніхто не знає, чи наважаться вони напасти на країни Євросоюзу. 

Тож цей наратив можна ефективно використовувати у комунікації з західними чиновниками. 

Матеріал опубліковано у співпраці з ГО «Львівський медіафорум» за підтримки Міністерства закордонних справ, у справах Співдружності та розвитку Великої Британії (British Embassy Kyiv).