ШІ-революція, головні загрози економіці й чому стартапи шукають майбутнього не в Україні. Інтервʼю з Олександром Ольшанським напередодні першого воєнного iForum

У серпні до Києва, попри воєнний стан, повертається найбільша IT-конференція Східної Європи — iForum. SPEKA запросила до себе у студію її засновника Олександра Ольшанського, відомого як батько українського інтернету.

Ми поспілкувалися про те, як це — проводити кількатисячну конференцію під час війни, про технологічні тренди, зміни на ринку праці через штучний інтелект, перспективи стартапів в Україні і за її межами та головні виклики для нашої економіки (спойлер — вони не технологічні).

iForum — це величезна офлайн-тусівка. Піковий iForum був 2019 року, його відвідали майже 15 тис. людей. Але потім стався COVID-19, тож у 2020-му ми не проводили  подію. Наступного року провели iForum в урізаному форматі на стадіоні «Олімпійський» приблизно на 5 тис. людей. Звичайно, дистанції 1,5 м ніхто не дотримувався, але обмеження на кількість відвідувачів були.

А потім був 2022 рік, тож навесні у Києві було відверто лячно. Ми планували iForum на кінець травня — початок червня, але за таких умов фізично не змогли його провести.  

А цього року ми все ж наважилися.

Цього року iForum зможе прийняти до 5 тис. людей, бо саме на таку кількість (з невеликим запасом) розраховане укриття на майданчику. 

По-перше, у житті людей висока невизначеність, і це не дивно. Попри те що квитки на iForum з часом дорожчають, більшість однаково чекає останнього моменту. 

По-друге, компанії дуже хочуть потрапити на iForum. Цього року в нас немає проблеми зі спонсорами чи учасниками. Компаніям потрібні майданчики, і більшість ключових людей, яких ми знаємо, у Києві. Нам під час ковіду було важче зібратися, ніж зараз. Тоді компанії не дуже хотіли брати участь у масових заходах, та і їхніх співробітників було досить небагато. 

Я би так не сказав, але це інший вид страху. 

Третє відкриття стало для нас несподіванкою. Але спершу маю пояснити, як iForum узагалі побудований. Ви назвали мене його очільником, проте це досить символічна посада. iForum цьогоріч матиме чотири різні напрями, і кожен керівник формує свій напрям самостійно. Звісно, ми спілкуємося, синхронізуємось, у нас є команда, яка відповідає за технічну частину (зали, звук, відео). 

І цьогоріч усі керівники потоків кажуть, що хочуть запросити когось із влади. Такого у нас ніколи не було.

На iForum інколи приходили політики чи члени уряду, але, по-перше, ми їх ніколи не запрошували, по-друге, це були поодинокі випадки. А багатьох людей ми запрошували не у статусі політиків чи державних діячів. 

А у нас кожен керівник, коли вибудовує свій напрям, має виконати головне завдання — відчути, що від нього хоче ринок. Ми завжди говорили, що iForum — це подія, яка стежить за ринком.

І цього року ринок хоче говорити з владою. Чому так? По-перше, зараз багато компаній сприймають державу як контрагента останньої надії, бо кількість грошей на ринку скорочується, і багато компаній сподіваються на взаємодію з державою чи на її підтримку. 

По-друге, збільшилася довіра до влади. Не можу сказати, що всюди, але така тенденція є. 

І третє, якщо подивитися на вік посадовців, то зараз там досить багато людей віком 35-40 років. І це має значення. Адже iForum — це подія, де багато молодих людей. Основна наша аудиторія — це десь до 35 років, потім йдуть топменеджери після 40 років, але їх не так багато.  

Підписуйтеся на наші соцмережі

У 2014 році ми спробували military tech, але тоді воно не пішло. На ринку не було до цього інтересу, бо команди не вірили, що держава буде закуповувати їхні розробки.

Ця сфера була дуже зарегульованою, зараз трохи менше. Я знаю, що наше Міністерство оборони спростило деякі процедури, навіть щодо ввезення комплектуючих. 

Miltech потроху-потроху рухався, і зараз ми вважаємо, що це буде досить потужний напрям. І найголовніше — у людей є інтерес до цього напряму, вони вірять, що війна змусить державу повернутися до цієї індустрії. 

До речі, дивний факт: у Другу світову війну була єдина країна, яка все робила приватними компаніями та не заганяла економіку на державні воєнні ринки. І це були США. І таким чином вони забезпечили собі перемогу. Бо такого індустріального дива, яке сталося за Другої світової, не було ще ніколи в історії людства. Промислове виробництво у США зросло у 3,5 (чи 4) раза за чотири роки. 

Наші стартапи завжди були не зовсім про Україну. Нам це може не подобатися, але у світі так само. Шлях українського, німецького чи французького стартапу не дуже відрізняється: він розвивається, створює MVP, а потім компанія реєструється у Штатах, куди згодом їде і стартап. 

І це відбувається в усьому світі. Є дві країни, в яких фактично ця індустрія розвивається, — це Штати та трішечки Ізраїль. Це пов’язано із механізмом фінансування: тільки у США побудована система фондового ринку, який втягує в себе ось ці маленькі компанії. Тобто спочатку компанія маленька, там є приватні інвестори й маленькі фонди, потім більші фонди, потім хтось когось купив і потім зрештою однаково фондовий ринок та біржа. І вся індустрія побудована на цьому процесі. Якщо цього процесу немає, то ви можете мати геніальну ідею та команду, але механізм фінансування буде відсутній. Де взяти мільярди доларів на фінансування? Їх неможливо роздобути іншим шляхом. 

Тому будь-який серйозний стартап ніколи не розглядав Україну як джерело фінансування. Ця історія радше про людей, мізки, якісь ідеї. І це все, що ми поки що маємо. Хоча війна цьому не допомагає. 

Не хочу бути алармістом, але думаю, що зараз ніхто не може говорити на цю тему зі стовідсотковою впевненістю. Можу тільки сказати, що це дуже небезпечна історія. Я про це говорив ще років п’ять тому.

Будь-яка технічна революція в історії людства стимулює перебудову економіки, і це дуже болісно для деяких категорій людей. Навіть інтернет та мобільний зв’язок дуже багато змінили. Ви ж пам’ятаєте, які були величезні видавництва?

Пам’ятаєте ці гігантські структури? У 2007 році в нас була конференція, і одні з наших колег влаштували такий собі перфоманс: внесли до зали труну, на якій було написано “Друковані засоби масової інформації”. Це викликало подив і сміх в залі, бо ніхто не вірив, що вони вже в труні. А у 2010 році вже була пустеля й нікого з них на ринку не було. І зараз із ШІ буде досить важка історія, але прогрес залишається прогресом. 

Будь-який великий винахід у світовій історії, починаючи від двигуна внутрішнього згоряння, провокує кризу. Я, до речі, дуже люблю цей приклад, адже є теорія, що причиною Великої депресії були зовсім не економічні чинники, а той самий двигун. 

До його появи майже 25% всієї економіки світу так чи інакше працювали на гужовий транспорт. Тобто вони виробляли корм, підкови, засоби пересування, вирощували тварин тощо. 

І коли винайшли двигун, а потім Форд поставив його на конвеєр, виявилося, що все це більше не потрібне. І ця економічна перебудова спровокувала Велику депресію. 

Якщо розглядати більш дотичну до нас сферу, то це винахід радіо. Фактично всі тоталітарні режими першої половини ХХ століття були побудовані на радіо. Не могли з’явитися Гітлер та Муссоліні без радіо. Ймовірно, навіть срср не був би побудований без радіо.

Я не в цьому вбачаю загрозу. Я думаю, що ризик у тому, що чим далі, тим ми все більше живемо у світі, схожому на постмодерновий. Де немає правди, натомість є постправда. Де ми фактично споживаємо інформаційний продукт, який дуже далекий від реалій. Ми можемо подивитися на рф, до чого це призводить. Але не потрібно думати, що ми маємо стовідсотковий імунітет. 

Читав, що у  Twitter зробили дослідження, де ШІ генерував новини. Перевіряли, наскільки люди довіряють новинам. З’ясувалося, що ШІ може генерувати новини, до яких довіра більше, ніж до справжніх. 

Таким чином, можна побудувати повністю віртуальну реальність, у якій люди не зможуть орієнтуватися та відрізняти вигадку від факту. Це як “дай Боже нам відрізнити зло від добра”. І тоді всі наші демократичні механізми перестануть працювати. Маніпулювання інформацією в такому обсязі — дуже небезпечна історія.

Знаєте, як кажуть китайці: “Якщо ти не знаєш, куди ти йдеш, то ти прийдеш не туди”.

Я би не хотів тут відповідати на ці питання. Але я можу сказати, які виклики на нас чекають. 

По-перше, я день чи два тому дивився, як сперечаються Ліга та Інститут майбутнього щодо того, скільки людей залишилося в Україні. Але ця суперечка в дуже дрібних деталях, а основна картинка однакова: у нас є 6-9 мільйонів людей, які мають нагодувати, крім себе, ще 20-23 мільйони інших. Таке співвідношення досить загрозливе для країни. 

Натомість інше повинна зробити держава. Саме держава повинна в цих 9 мільйонів забрати половину всього, що вони виробили (а це неймовірний відсоток) для того, щоб нагодувати ще 10 мільйонів. Більше того, серед працюючих багато держслужбовців, які не виробляють додану вартість, а лише розподіляють її. Така арифметика. 

І навіть йтиметься не про 29 мільйонів, а 32 або 35, однаково для держави це нічого не змінює, адже це великий виклик. Якщо подивитися на нашу територію і на кількість населення, то депопуляція — це найбільша загроза найближчого десятиліття. Така велика територія потребує людей. А де їх брати, якщо всі поїхали, а ще народжуваність не дуже, війна, повернення територій, які потребують відновлення. Це перша проблема.

Але це тільки економічний погляд,

Наприклад, з трохи механістичного погляду ми маємо наступну ситуацію. Багато людей зараз виїхали до Європи. До речі, така деталь: завдяки війні 10 мільйонів українців (переважно жінки й діти) побували в Європі не як туристи, а як ті, хто там жив. Дехто вже повернувся і водночас приніс новий досвід. Ви часто можете почути: “Так у нас набагато краще, а ми цього не розуміли”. Медицина, освіта — я не кажу, що у нас це краще загалом, але ми звикли до вищого рівня сервісу, до диджиталізації. Приїхали в Європу, подивилися, а там усе не так. 

І тепер потрібно з'ясувати, що робить нас особливими, і розвивати, бо інакше ми втратимо ідентичність.І це робота працівників культури, якщо їх можна так назвати. Саме вони повинні допомогти українському суспільству уявити, чого ми хочемо: чи то максимальної свободи, чи держави, яка буде про всіх піклуватися. Але це ж несумісні речі. 

Якщо запитати людину на вулиці, вона скаже так: щоб держава давала й нічого не вимагала, а я робив, що хочу.  Але так не буде. І це все буде відбуватися на тлі того, що наші сусіди нікуди не зникнуть. І з одного боку у нас буде Західна Європа, яка, маю надію, ставитиметься до нас прихильно, а з іншого — агресивний сусід чи, може, декілька сусідів. І це буде проблемою.

Можу тільки сказати про економічні речі, бо я на цьому трохи розуміюся. Тому перше — депопуляція, друге — витік мізків, що є досить небезпечним, рівень освіти, який падає шаленими темпами. На це є об’єктивні причини: то ковід, то війна. Але це факт, і що ми будемо робити за 5-10 років, коли учні, які не знали нормальної освіти, вийдуть у доросле життя? Мої діти — школярі, тому я розумію, як це працює. І розумію, що можуть бути додаткові репетитори, якісь курси, але далеко не всі батьки до цього готові.

У середньому рівень освіти падає, хоча є винятки: рівень викладання біології дуже підвищився у середній школі, натомість рівень викладання точних наук дуже слабкий і погано співвідноситься з тим, що викладали 10-15 років тому, не говорячи вже про те, як це було у 80-х роках минулого століття. 

Тому ці проблеми потребують обговорення. Але я не хочу давати відповіді, бо на iForum буде чимало спікерів, які поділяться власним баченням. 

Я 10 років кажу одне й те саме: iForum — це не про знання, а про ідеї. Я знаю багато компаній, які народжувалися на iForum. Тому iForum — це місце обміну ідеями, і ми хочемо зберегти його таким. І я всім кажу: приходьте та отримайте ідеї, як розвивати себе, свій бізнес та світ навколо. 

Інтерв'ю підготоване за сприяння команди iForum. IForum — це щорічна конференція, яка об’єднує інвесторів, керівників корпорацій, розробників, маркетологів, економістів, представників ІТ-індустрії та креаторів для пошуку шляхів розвитку та ідей. iForum існує 13 років та проходить у форматі одночасних доповідей нон-стоп. Цього року він відбудеться 10 серпня у Міжнародному виставковому центрі у Києві.  

Підписуйтеся на наші соцмережі