Сексизм, вбиральні, робота без оплати. Українські науковиці про проблеми жінок у науці та про матір атомної бомби
У студії SPEKA зустрілися українські науковиці та популяризаторки науки Юлія Іванчикова, Ольга Маслова та Олена Паренюк, щоб обговорити, з якими викликами стикаються науковиці, з чим у науковій діяльності доводиться давати раду не тільки жінкам та зачепили особистість Лізи Мейтнер, яку називають матір’ю атомної бомби.
- Юлія Іванчикова — аспірантка Інституту зоології НАН України, дослідниця дельфінів та китів у Sea Mammal Research Unit Університету Сент-Ендрюс, Шотландія, UK. Велика Британія.
- Ольга Маслова — кандидатка біологічних наук, клітинна біологиня, співзасновниця наукпоп-ініціативи Nobilitet, ведуча подкасту «Наука як по маслу» на Громадському радіо, співавторка книги «Коли я нарешті висплюся», авторка книги «Пригоди клітин в організмі та поза ним», авторка ютуб-каналу «Наукпопіл», членкиня експертної ради проєкту STEM is FEM.
- Олена Паренюк — кандидатка біологічних наук, радіобіологиня, старша наукова співробітниця Інституту проблем безпеки атомних електростанцій, популяризаторка науки.
Хто така Ліза Мейтнер
Ліза Мейтнер (Lise Meitner, 7 листопада 1878 — 27 жовтня 1968) — австрійсько-шведська фізикиня єврейського походження. Вона винайшла хімічний елемент протактиній (Pa, 91), а також брала участь у дослідженні радіоактивного поділу урану, завдяки чому створили ядерну зброю та атомні електростанції. Її прозвали матір’ю атомної бомби, хоча вона відмовилася від участі у «Мангеттенському проєкті». Альберт Ейнштейн називав її німецькою Марією Кюрі.
Ліза Мейтнер зібрала такий собі джек-пот у світі дискримінації жінок в науці, бо за життя стикалася і з сексизмом, і з антисемітизмом, і з невизнанням наукових досягнень, втікала від нацизму та роками працювала без оплати.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Кордони в науці
Зараз, досліджуючи питання загрози Запорізької та Чорнобильської АЕС, експертам важко вербалізувати, про що краще не говорити, щоб не відкрити нові карти для ворога. Така сама історія спіткала і Лізу Мейтнер: коли починаєш досліджувати, то не завжди знаєш, коли варто зупинитися. І це питання в науці не специфічне для жінок: усі науковці можуть захопитися, бо їм це цікаво. Хоча Ліза Мейтнер зупинилася вчасно, коли відмовилася розробляти атомну бомбу у межах «Мангеттенського проєкту».
Сексизм у науці за часів Лізи Мейтнер і тепер
До своєї лабораторії Ліза Мейтнер заходила через задній хід, адже у Віденський університет, де вона працювала, було заборонено заходити жінкам. За часів її роботи з Отто Ганом їм дали стару майстерню при університеті, більше схожу на сарай, де до того працювали з деревом.
В університеті не було жіночого туалету, а у майстерні не було його взагалі. Тому Лізі доводилось ходити у ресторан поруч протягом кількох років.
Ольга Маслова поділилась, що, наприклад, у Київраді проблема жіночих вбиралень вирішилась тільки нещодавно.
«Усі фізики — аутисти»
Це досить поширене судження попри велику когорту популяризаторів науки серед науковців. Ліза Мейтнер, яка у наш час була би популяризаторкою науки, навіть після виходу на пенсію їздила з лекціями до різних країн і розповідала, наскільки круто вивчати фізику.
Сім’я або ̶к̶а̶р̶’є̶р̶а̶ наука
У Лізи Мейтнер, чи то через єдину любов до науки, чи то через особисті погляди, не було ані чоловіка, ані дітей. А як розповідає Юлія Іванчикова, у її колі науковців із Шотландії більшість людей 30+ не мають партнерів і не збираються створювати родину, принаймні найближчим часом. Тож час народження першої дитини у сім’ї науковців часто зсувається за 40+.
Однак це не правило. Наприклад, Олена Паренюк вирішила не обмежуватися наукою і створила сім’ю у досить молодому для науковиць віці. Однак, як каже Олена, не так просто полишити наукову діяльність заради трирічного декрету. Вона так і не змогла кинути науку, тому розробила собі графік «сім’ї» та «роботи».
Наукова стипендія та як на неї прожити
До 34 років Ліза Мейтнер працювала у лабораторіях безоплатно. Аспірантська стипендія в Україні — 6500 грн. Більшості науковців доводиться мати side job, щоб просто забезпечити свою життєдіяльність. Це гальмує наукову діяльність людини, адже, попри те що головним рушієм науковця є інтерес, side jobs часто виснажують людину.
Як ділиться Юлія, у Шотландії мінімальна стипендія здатна забезпечити людині всі її головні потреби. У Бордо, Франція, де навчалася Олена, ситуація трохи інакша: стипендія була досить мала, однак університет забезпечував аспірантів житлом, покривав витрати на дорогу та їжу в їдальні.
За словами Олени, в Україні існує «мертва долина», коли після закінчення університету тобі потрібно набратися досвіду. Лише після цього ти починаєш долучатися до українських та міжнародних проєктів і почуваєшся набагато краще. Багато чого залежить від наукового керівника, який розуміє, що людина не може прожити на 6500 грн, тож залучає до проєкту гранти. Тож в науці багато відтінків, все залежить від обраного напряму та організації або інституції, у яку ви потрапили.
