OSINT як доказ того, що «протидія дезінформації» є симулякром
Для проєкту SPEKcheck директор «Інституту постінформаційного суспільства» Дмитро Золотухін розповідає, коли виникла розвідка на основі відкритих джерел, як вона працює і яку користь може принести в російсько-українській війні.
Ще 2011 року я організував і провів у Києві дві важливі конференції RazvedkaCamp та RazvedkaCamp #2: InfoWars, на яких виступило чимало нішевих експертів. Обидва заходи присвячувалися питанням використання інструментів пошуку та аналізу інформації у комерційному та громадському секторі. Того часу дуже модним був формат проведення баркемпів — мініконференцій з високим ступенем нетворкінгу. Ми обговорювали питання протидії чорному піару, фейкам, інформаційним та рейдерським атакам у судах і у медіа.
Сайти-смітники існують в Україні давно. Однак інформаційна атака та операція з дезінформування (або науковою мовою децепція) вважалися продуктами, які прийшли з практики спецслужб і розвідок, а не медіа. Саме тому побутувала гіпотеза про те, що працювати з цими проблемами мають не журналісти, а ті, хто знається на організації і проведенні спецоперацій.
Саме у 2010-2011 роках форуми та блоги рясніли публікаціями з розвінчування фейків, які зазвичай дискредитували компанії чи бренди. При цьому використовували прийоми та інструменти Open Source Intelligence (OSINT) — розвідки за відкритими джерелами.
Силу відкритих джерел зрозуміли, коли 1 вересня 1951 року професор Єльського університету Шерман Кент презентував для ЦРУ свій «Єльський звіт». Документ розсекретили і представили широкому загалу лише у 1994 році. Це була аналітика вчених Єльського університету на 627 сторінках щодо боєготовності збройних сил Сполучених Штатів.
Обмежуючись лише несекретними друкованими матеріалами з видань, що можна було знайти у бібліотеках, дослідники виявили величезний масив фактичних даних про чисельність та склад американського військового відомства, основні військові частини, їхню організацію, підготовку, стан готовності, озброєння та його характеристики.
Звіт «підірвав» ЦРУ. На його підставі президент США ухвалив розпорядження, спрямоване на ретельніше засекречення та захист певної інформації.
Відтоді минуло більш ніж пів століття і до відкритих даних додалися феномени User Generated Content та Big Data. А професія data-аналітика просто зараз виходить на поважне місце в IT-сегменті. Хоча релевантність і достовірність інформації упали. Навіть поняття правди, істини та достовірності тепер надто розмиті. Постмодерн крокує планетою.
Інформацію у відкритих джерелах почали спотворювати навмисно і ненавмисно. І на допомогу знову прийшов OSINT. Звісно, теоретично можна перекрутити достовірні дані про реальний світ у величезній кількості джерел, якщо для цього є достатньо ресурсів. Але суто математично викривити інформацію одночасно у всіх джерелах неможливо. Тож якщо перевіряти інформацію, шукати та аналізувати її в інших джерелах, то таким чином можна захиститися від маніпуляцій. Для цього й потрібні навички OSINT, або, спрощено кажучи, уміння нагуглити першоджерела та альтернативні думки на одну тему.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Крім того, OSINT дає змогу довідатися більше про ворога і зрозуміти, де він бреше. Але є одна проблема. Щоб це зробити, потрібно вчитися та трохи попрацювати ручками в Google та інших сервісах. На жаль, вчитися та працювати — два види активності, які найменше любить homo sapiens.
Тому «миші плакали, кололися» і продовжували повторювати мантру донорських проєктів з медіаграмотності «факти — важливі» (facts matters). Але забували додати, що факти важливі лише тоді, коли їх використовують для ухвалення рішень. А людина ухвалює більшість рішень, зважаючи лише на емоції. Щоб у цьому переконатися, не потрібно писати наукові роботи, варто лише підійти до першого-ліпшого співробітника супермаркету і запитати його, чому шоколадки завжди ставлять на касі магазину.
Щоб працювати над цією проблемою, 2015 року ми з однодумцями створили громадську організацію «Інститут постінформаційного суспільства». Його діяльність має дві мети: робота з фактами і робота з емоціями.
Для того аби навчити людей працювати з фактами, у 2016 році разом із Міністерством інформаційної політики України та за підтримки European Endowment for Democracy ми створили Youtube-курс OSINT Academy, де пояснюємо найпростіші інструменти розвідки за відкритими джерелами. Відтоді ми провели 26 тренінгів у 19 містах України від Львова до Маріуполя.
Кожна людина в Україні має змогу перевіряти інформацію. А якщо вона не вміє цього робити, то курс OSINT Academy та ще тисяча таких самих ініціатив, оплачених західними донорами, можуть навчити це робити.
Проблема полягає в тому, що цього не відбувається. Люди продовжують поширювати дурню, починаючи від чипування через вакцинацію і закінчуючи «рускім міром». Саме тому громадська організація має назву «Інститут постінформаційного суспільства». Бо нам цікаво, що буде відбуватися, коли факти остаточно втратять для людини принципове значення і рішення будуть ухвалювати, зважаючи лише на емоції.
Застосовуючи новітні технології видобування фактів (data mining), ми вивчаємо кризові комунікації, щоб розуміти, яким чином можна найбільш ефективно донести суть цих фактів до цільової аудиторії, аби рішення ухвалювалися на основі фактів, правильно «упакованих» в емоції.
Для активізації цієї роботи ми з колегами працюємо над OSINT & Crisis communications Center of Excellence, завдання якого — розуміти потреби державного і громадського секторів у сфері OSINT.
Натепер є три основні напрями роботи з відкритими даними.
По-перше, документування воєнних злочинів російської армії за допомогою відкритих джерел. Провідні українські команди журналістських розслідувань випустили вже десятки сюжетів про російських військових, які залишили сліди своїх злочинів у соцмережах. За допомогою фото, відео та постів вони підтверджували своє перебування у місцях, де чинили злочини і навіть хизувалися цим.
Однак проблема в тому, що журналістські відео не можуть бути доказами у суді. Відповідні фото, відео та вебсторінки потрібно належним чином задокументувати. Для цього існують міжнародні практики, як, наприклад, «протокол Берклі» — алгоритм, за яким слідчий чи прокурор може використати профілі VKontakte чи навіть пости у телеграм-каналах як докази вчинення злочинів.
Другий напрям — це вивчення ефективності і посилення санкційного тиску проти росії та пошук російських активів. Так, наприклад, тільки за допомогою відкритих джерел довели, що віцеспікер російського парламенту Олександр Бабаков, який публічно закликав стратити захисників «Азовсталі», досі контролює чотири обленерго в Україні через своїх посіпак-громадян Євросоюзу.
Кримінальні справи, які порушили за цим фактом різні правоохоронні органи України, саботуються і блокуються на найвищому рівні. А отже, тільки повне розкриття інформації та медійний тиск спроможні вплинути на цю абсурдну ситуацію, коли людина, яка хоче нашого знищення, ще на нас і заробляє щоразу, коли хтось вмикає світло у під'їзді.
Третій напрям — це загалом сфера національної безпеки і оборони: вивчення складу, структури, локацій і спроможностей російської та білоруської армій. Наявні сервіси та інструменти дозволяють знаходити пости у соцмережах про те, що російські військові масово звільняються з військової служби з формулюванням «невиконання умов контракту». Це означає, що вони відмовляються їхати вмирати в Україну, розуміючи, що їх тут чекає.
Звичайно, що усіх напрямів і спроможностей зараз розкривати не можна. Однак про це необхідно говорити, щоб чиновники, які не знають можливостей OSINT, почали про них думати.
Матеріал опубліковано у співпраці з ГО «Львівський медіафорум» за підтримки Міністерства закордонних справ, у справах Співдружності та розвитку Великої Британії (British Embassy Kyiv).
Підписуйтеся на наші соцмережі
