Упс! Не вдала спроба:(
Будь ласка, спробуйте ще раз.
preview
Юлія Даниленко
Юлія Даниленко Журналістка, tech-експертка, співзасновниця SPEKA
22 травня 2023 22 хвилин читання

Новий президент American University Kyiv Деніел Райс – про контрнаступ, помилки путіна та відбудову України

American University Kyiv (AUK) у понеділок, 22 травня, урочисто відкрив двері університетського кампусу в відреставрованій будівлі Річкового порту в Києві.

Кампус після реставрації історичної будівлі зможе прийняти понад 2 тис. студентів. Університет планує подвоїти кількість студентів від вересня 2023 року та збільшити число навчальних програм з 5 до 9 за різними напрямами — від класичних Global Management та Software Engineering до новітніх Global Technology & Development та Technological Leadership & Artificial Intelligence. Президентом AUK став американський фінансист та ексрадник Залужного Деніел Райс 

Райс має багаторічний військовий досвід, служив в Іраку та Афганістані, має нагороду «Пурпурове серце». Він називає себе СМО (chief marketing officer. — Ред.) Збройних сил України і лобіює у США збільшення воєнної допомоги Україні, зокрема постачання ATACMS та F-16

SPEKA зустрілася з Деніелом Райсом і обговорила, як випадок познайомив американського військового з головнокомандувачем ЗСУ, що необхідно для успішного контрнаступу, скільки насправді українські військові знищили росіян, як АЮК планує стати осередком співпраці США та України.   

Ми зустрілися з Деніелом Райсом у тимчасовому офісі Aмерікан Юніверсіті Київ. Фото: SPEKA Ми зустрілися з Деніелом Райсом у тимчасовому офісі Aмерікан Юніверсіті Київ. Фото: SPEKA

Ви якось сказали, що ваше залучення до підтримки України розпочалося у барі. Як так вийшло? 

Якщо вдаватися в деталі, то це був не зовсім бар, а італійський ресторан, у який я зайшов пообідати вихідного дня. Неподалік від мене сиділа жінка, яка дивилася відео з війни в Україні. Ми розговорилися, і вона розповіла, що ці відео зняли її рідні. «Що вони думають робити?» — запитав я. Жінка відповіла, що вони планують ховатися у підвалі. Я порадив цього не робити, а знайти машину і їхати на Захід. Їй вдалося вмовити свою сімʼю, і вони поїхали спершу до Львова, а потім, через Європу, до США.  Оскільки вона жила в однокімнатній квартирі з двома доньками і не мала де поселити родичів, я запропонував їм своє житло на перший час. 

А згодом мені написала її матір, за допомогою Google Translate, бо не знає англійської, і запитала: «А ви вчилися у Вест-Пойнті?». У мене в будинку справді багато речей з символікою академії. Я підтвердив, і вона одразу запитала: «Хочете познайомитися з генералом Залужним?». 

Чесно кажучи, спершу я подумав, що мене розігрують. Але вже на початку березня ми з Валерієм Залужним десь півтори години проговорили через Zoom, це була чудова розмова. І я сказав: «Я не знаю, як саме можу вам допомогти, але дуже хотів би це зробити. Готовий приїхати до вас волонтером». Він відповів: «Так, ваша допомога б не завадила». Тож я поїхав. 

Дорога була непростою. Спочатку я власним коштом прилетів до Кракова, потім сів у автобус, повний жінок і дітей, що поверталися додому після битви за Київ. Що ближче ми підʼжджали до кордону, то голоснішими ставали діти. 

У Львові я мав спершу побачитися з представниками Генштабу: вони двічі переносили зустріч, і я вже почав хвилюватися, але з третьої спроби все вийшло, і ми поїхали машиною до Києва, де нарешті зустрілися з Валерієм Залужним особисто. 

Ми мали довгу розмову, на той момент Залужний ще не виходив до преси. Я, звісно, в медіа не працюю, але маю журналістську освіту, і за мотивами нашої розмови написав статтю «Нерозказана історія битви за Київ», опублікував її у воєнному блозі. Вона привернула багато уваги, але це був лише початок. 

У наступні тижні я багато працював із командою Залужного, виїжджав на поле бою, дивився, як вони розробляють стратегію і все ставив собі і йому питання: яким же чином я можу допомогти? 

Залужний відповів: «Якщо ми втратимо підтримку США, нам кінець, тож ваша робота — забезпечити нам цю підтримку». Я маркетолог, я вмію робити подібне, але завдання було непересічним. Тож я розробив маркетингову кампанію з роботи з політиками, виробниками зброї, урядом США. Визначив ключових осіб, почав писати їм листи, виступати на телебаченні і наголошувати, яка саме підтримка необхідна Україні. Спочатку говорив про гаубиці, потім про HIMARS, тепер от про F-16. В якийсь момент стало очевидно, що наші зусилля дають результат. 

Таким чином я і потрапив у поле зору спеціального представника Державного департаменту США з питань України Курта Волкера, який є одним зі співзасновників Амерікан Юніверсіті Київ. 

Тож від обіднього столу у ресторанчику в Маямі я потрапив у коло радників головнокомандувача у найбільшій за останні 70 років війні в Європі, а потім отримав можливість очолити університет. 

За останні місяці Деніел Райс понад 58 днів провів у дорозі з США до України і навпаки. Фото: SPEKA

Ви одразу погодилися очолити Амерікан Юніверсіті Київ? 

Вони влаштували мені довгу співбесіду, та і я сам ставив їм багато запитань, але ідея мене одразу захопила. Американську освіту недарма вважають найкращою в світі, люди приїжджають вчитися в США з усіх усюд, тож те, що в Україні запрацював університет, що відповідає американським стандартам освіти, видалося мені чудовою ідеєю. 

Амерікан Юніверсіті Київ також грає роль бренду, адже у цій війні не беруть участь американські військові, ми не бачимо на фронті американських підрядників, на певний час ми навіть вивезли посольство, але Америка тут і підтримує Україну, ми надаємо вам зброю, яку українські бійці успішно використовують для знищення ворога. Тож у цій жахливій, неймовірній ситуації Україна та США разом. Я думаю, відтепер так буде завжди. 

Українці люблять США (тільки подивіться, скільки дітей за останній рік назвали Джавеліною чи Джавеліном), і американці так само люблять Україну. Я постійно бачу в США українські прапори, і це у будинках американців, які ніколи не були в Україні. Тож, думаю, після війни сюди приїде багато американців, щоб познайомитися з вашою прекрасною країною ближче. 

Що було найважчим, коли ви лобіювали за надання Україні зброї? 

Оскільки я створив цю роль «CMO Збройних сил України» для себе з нуля, найважче було визначити пріоритети, щоб отримати максимальний результат за короткий строк. 

Мені 57 років, і більшість моїх однокурсників з Вест-Пойнту зараз генерали, які мають змогу ухвалювати важливі рішення. Тож у мене вже була мережа контактів у Збройних силах США

Спілкуючись із ними, було важливо дотримуватися балансу і зберігати повагу. Також я мав зареєструватися у Міністерстві юстиції як агент України, щоб усе було прозоро — як для кадрового військового це було непросто. Мої друзі та однокласники тепер мусили доповідати, що зустрічалися зі мною. Це було нелегко, але ви тут маєте справу з набагато більшими труднощами. І результати показали, що воно було того варте. 

Сподіваємося, США також допоможуть у відновленні зруйнованих росіянами міст. Адже перемогти у війні ще недостатньо, на нас чекає дуже дорога відбудова, і залучення інвестицій тут вкрай важливе. 

Безперечно. Власне, фонд прямих інвестицій, який я створив у Іраку, називався Фонд Маршалла — на честь плану Маршалла. Я щиро вірю в користь плану Маршалла. Він обігнав свій час, і саме він дозволив відбудувати не тільки Велику Британію та Францію, але й Німеччину. І, як ми бачимо, мир між цими країнами триває вже 75 років. Тож я сподіваюся, що ми відбудуємо Україну ще кращою, ніж вона була. 

Важливо не лише відбудувати знищене росіянами, але й зробити Україну кращою, ніж була. Фото: SPEKA

Наскільки я знаю, американський уряд вже пообіцяв Україні, що підтримуватиме через фонд DFC проєкти вартістю до мільярда доларів. І це не враховуючи інших інвестицій, наприклад, JP Morgan вже планують великі проєкти з реконструкції, я зустрічався з ними у Варшаві, коли їхав до Києва. 

Амерікан Юніверсіті Київ також допомагатиме. Наприклад, ми вже долучилися до співпраці з університетом Джорджтаун, який працює над проєктом військового трибуналу.

Як ще плануєте розвивати взаємодію між Україною та США? 

Ми будемо проводити професійні тренінги для офіцерів з усієї Європи, щоб вони навчалися на прикладі битви за Київ — безпосередньо у тих, хто переміг у цій битві. Якими були виклики? А можливості? Як вони діяли, як ухвалювали рішення? Усе це важливий досвід для військових із США та Європи. 

Як гадаєте, знадобиться їм цей досвід у найближчий час на практиці? Адже ситуація з «Леопардами», які потребують серйозного ремонту, показала, що Європа не була готова до війни. 

Європа справді була не готова до війни, але, на наше щастя, росія також не була до неї готова. 

Як ЗСУ діяли, як ухвалювали рішення — усе це важливий досвід для військових із США та Європи  Як ЗСУ діяли, як ухвалювали рішення — усе це важливий досвід для військових із США та Європи 

Ми, українці, добре розуміємо, що росія не полишить ідеї захопити Україну, доки не розвалиться. Та й хоче вона не лише Україну — вона хоче Польщу, країни Балтії, Берлін. Місяць, мабуть, теж, але, на щастя, скоро росіянам туди буде летіти нічим. 

Я думаю, Україна поверне свої території до кордонів 1991 року, але на цьому все не закінчиться. Щоб підтримувати мир, Україні потрібна потужна армія з наступальним потенціалом і новітньою технікою, зокрема танками, бойовими машинами, артилерією та авіацією. 

Українська армія показала високу адаптивність та інноваційність. Ваші військові приїжджають у Німеччину і за два тижні закінчують курс навчання, розрахований на чотири місяці. Вони мотивовані, розумні, освічені. Тому байдуже, наскільки складною є зброя, упевнений, що українці опанують її швидше за всіх. 

Головною проблемою зараз є масштабування, адже якщо ви отримаєте 20 різновидів танків, у перший день ви матимете потужну армію, а на 48-й день дійдете до стану катастрофи, адже таке різноманіття вкрай важко підтримувати, переукомплектовувати та ремонтувати. Тож я радий, що світ передає Україні саме визначені моделі танків, бо це спрощує і навчання, й обслуговування. 

Ще кілька місяців тому ніхто б не повірив, що Україна отримає «Леопарди» і «Абрамси», а сьогодні Словаччина вже передала Україні чотири МіГ-29. Як гадаєте, рішення щодо ATACMS та F-16 зрештою теж ухвалять? 

Якщо Україна отримає ATACMS, це буде знаком остаточного схвалення від НАТО. Щоразу, коли Альянс має ухвалити спільне рішення, це дуже болючий і довгий процес. Але, як бачите, їм зрештою це вдається, але посилювати підтримку вони будуть поступово. 

До того ж це потребує торгів як на політичному, так і на військовому рівні. Польща запропонувала передати Україні свої МіГ ще минулого літа, а остаточне рішення ухвалили лише зараз. Отримання МіГ від Словаччини — велика перевага для України, адже ваші пілоти вміють ними керувати, тож достатньо привезти їх у країну, перефарбувати і готово — можна знищувати російську армію.  

Коли, на вашу думку, Україна буде готова розпочати контрнаступ? 

Я б віддав це на відкуп Міністерства оборони та ЗСУ, адже питання вельми чутливе. Але, на мою думку, Україна вже має суттєву бойову потужність, яку може використати для наступу. Питання — де саме і з якою метою. Херсон та Харківська область стали несподіванкою не тільки для росії, але й для Заходу.

Чи зможе Україна цього літа покласти росію в нокаут — важливе питання. Багато залежить від темпів розвалу російської армії, який певної миті буде неминучим. Росіяни втрачають забагато людей, мобілізація у них — це фактично смертний вирок. Наступати вони не можуть, вони майже не займають нові території, бо ви отримуєте усе більше високоточної і смертоносної артилерії. Звідси питання — скільки вони ще сидітимуть під шквальним вогнем у країні, яку не здатні окупувати (і вони це розуміють). 

Одна річ путін, який віддає свої накази з безпечного кремля, але коли ти сидиш в окопі, а всі навколо тебе вмирають — це інша річ. Росіяни зламаються, це питання часу. 

Тож метою контрнаступу, якби я його організовував, було б оточити велику частину російських сил, знищити їх чи взяти у полон. Достойною ціллю було б і відрізати Крим від росії — знищити Керченський міст, і російська армія почне голодувати. 

Є різні шляхи для контрнаступу, але незмінне одне — ЗСУ сильніші за росіян. 

Деніел Райс наголошує, що успіх українського контрнаступу залежить від темпів розвалу російської армії. Фото: SPEKA Деніел Райс наголошує, що успіх українського контрнаступу залежить від темпів розвалу російської армії. Фото: SPEKA

Яким оцінкам щодо втрат ворога ви довіряєте? Скільки росіян, за вашими підрахунками, вже знищили ЗСУ? 

За моїми оцінками, росія вже втратила приблизно 165 тис. убитими. Я стежу за цими цифрами вельми уважно, я виїжджав на патрулювання з українськими військовими, розглядав це питання з аналітиками і Центром тактичних операцій. Не можу розказати детально, які саме методи вони використовують для підрахунків і верифікації, але ці підрахунки досить точні. Тож навіть нова хвиля мобілізації росії не надто допоможе. 

Чому ви так вважаєте, адже це може додати до їхніх сил ще майже 400 тис.? 

Росіяни зазнають значних втрат, особливо під Бахмутом. Тож українські військові за кілька місяців перемелюють аналог усієї сили, що росія зібрала у лютому 2022-го для вторгнення. Навіть якщо вони додадуть до цього 400 тис. мобілізованих, вони будуть не навчені і погано озброєні, перелякані. Вони не вмітимуть ані керувати танками, ані їх ремонтувати. Російська армія поступово деградує. Тож крізь вишколену, мотивовану і добре озброєну українську армію їм не пройти. ЗСУ в Бахмуті знищують росіян хвилю за хвилею, залишаючи собі можливість відійти і перегрупуватися за потреби. 

Чи зможе російська армія згодом відновитися, якщо ми їх розібʼємо? 

Мабуть, зможе, адже завойовувати росію ніхто не збирається. Це величезна країна, 141 млн населення, величезні ресурси, безкінечний запас злості. Росіяни століттями були загарбниками та пригноблювачами. Ми знаємо, що вони зазіхали на європейські країни. Метою створення НАТО у 1949 році було протистояння росії. Вони не вперше нападають на незалежну країну, але вперше зіткнулися з тим, хто дав їм достатньо сильну відсіч. 

Адже їхні втрати в Афганістані були порівняно невеликими, як і у Чечні та Сакартвело. Тож росія жодного разу не заплатила за свою агресію. Але жадоба путіна не має меж, і напасти на Україну йому здалося кращим варіантом, ніж на Латвію, Литву чи Естонію, які захищені 5-ю статтею союзної угоди НАТО. 

У 1994 році ми не врахували цього у Будапештському меморандумі і не прописали реальний механізм захисту України. Тож цей документ виявився паперовим тигром. 

Що дозволить Україні ефективно захищати свої кордони після перемоги?

росія завжди буде проблемою. Вони хочуть розширятися, хочуть захоплювати нові території, я не бачу ознак, що в цьому плані щось зміниться. Тож Україні потрібно буде думати про самозахист і після закінчення війни. НАТО та ЄС мають обʼєднатися для вирішення цієї проблеми не лише заради України, але також заради Молдови, Польщі, Придністровʼя. Натепер найбільш успішний оборонний союз у світі — це НАТО. Він починався з 8 членів у 1949-му, а зараз налічує 30 країн (сподіваюся, найближчим часом їх стане 32), і ці країни жодного разу не воювали. 

Саме те, що Україна не була членом НАТО, дало путіну самовпевненості, необхідної для нападу на неї. Тож НАТО має надати Україні реальні гарантії, можливо, у вигляді своїх миротворців. 

Чи зможе Україна приєднатися до НАТО у найближчі роки? 

Я б формулював інакше: це НАТО треба приєднатися до України як до бренду. Адже ви — єдина країна, яка зіткнулася з російською ордою і перемагає її. 

Якщо ми вже почали про орду. Ми бачимо, що навіть умовно ліберальні росіяни не хочуть визнавати свою провину у війні і, вірогідно, не визнають, навіть коли програють. 

У них у ДНК сотні років загарбництва, воєн, чисток, пропаганди. Людина, що з ностальгією думає про часи Сталіна, очевидно має серйозні психологічні проблеми. Сталін винищив мільйони власних людей, а ним захоплюються. Жукова, жахлива тактика якого коштувала мільйонів життів радянських солдатів, вважають героєм. Путін так і міркує: що більше солдатів він покладе в Україні, то більш героїчним він себе вважає. Для більшості світу людські жертви — це трагедія. Росіяни міркують інакше, хоч це і нелогічно: що більше втратили, то краще билися. Але навіть для них існує межа, коли ці втрати стануть завеликими. 

Жертви серед солдатів їх не лякають, а як щодо техніки, особливо високоточних ракет, які вони не можуть виробляти у таких темпах, як раніше, через санкції на високотехнологічний експорт із країн Заходу? 

Їхня здатність відновлювати запаси високоточної зброї вже дуже низька. Ми спостерігаємо за деградацією їхньої техніки. Подивімося, наприклад, на танки: росіяни перейшли від T-90 до T-80, потім Т-72 до T-4, що далі? Звісно, є T-55, але це вже смішно. Такий танк, звісно, можна відремонтувати і сяк-так оновити, але проживе він дуже недовго. 

Зараз ми бачимо майже те саме, що відбувалося під час Другої світової: Німеччина окупувала великі території, японці захопили США зненацька атакою на Перл-Харбор. Заходу знадобилося немало часу, щоб запустити свої промислові потужності на повну, але від 1943 року ситуація почала змінюватися. Перелам стався у битві за Мідвей, а до 1945-го перевага союзників у технічному потенціалі стала очевидною. 

Те саме і тут. На початку війни ми побачили $1,5-трильйонну російську економіку проти $150-мільярдної української. Здавалося, зараз Голіаф розчавить Давида. Але потім до справи підключилася $154-трильйонна економіка Заходу, і наслідки цього ви вже можете спостерігати на власні очі. 

Вам може здатися, що у відповідь на сотню російських снарядів українці випускають лише декілька, але це декілька, припустімо, Excalibur. Вони ювелірно точні і дуже смертоносні. Один постріл — і немає російського складу, танку, РСЗВ. А росіяни випускають сотню снарядів наосліп, які влучають в нікуди. 

Тож це поєдинок точності з тупістю, і росіяни тут на боці тупості. 

Як би ви визначили головні помилки росіян під час наступу на Київ? 

Вони наробили стільки помилок, що не перелічити. На щастя для нас та для України. 

  • Путін настільки не довіряв власній армії, що до останнього не повідомляв її, що вона має вторгнутися в Україну. Тож вони були не готові, а це означає низьку мораль, плутанину, дружній вогонь. 
  • Усім плануванням займався особисто путін та вірогідно ФСБ — силовики, не військові. Врешті народився неадекватний план, який звучав приблизно так — атакуємо одночасно за всіма напрямками.
  • Вони напали невчасно. Лютий — жахливий місяць для початку війни: погода, грязюка, техніка мусить триматися лише доріг, а це перетворює танки зі зброї на мішені. Що і сталося з колоною техніки, яка застрягла на підході до Києва і яку ЗСУ поступово розстріляли. 
  • Наступний провал — це непродумане постачання, зокрема пального. 

Це лише декілька з помилок путіна, і це я ще навіть не почав говорити про правильні рішення українців. Адже українська армія грамотно підготувалася до нападу росіян і мала продуману стратегію. 

Зокрема, ЗСУ остаточно зрозуміли, що напад буде, коли росія почала підвозити до кордону велику кількість машин з кровʼю для переливання. Кров довго не зберігається, і це видало наміри росіян. 

Коли генерал Залужний це зрозумів, він віддав наказ без шуму покинути військові частини і перейти на заздалегідь підготовлені позиції. Тож коли росія почала бомбардування, багато ударів вражали порожні казарми. Це була ще одна критична помилка росіян. 

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний та президент Володимир Зеленський. Фото: Офіс президента Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний та президент Володимир Зеленський. Фото: Офіс президента

Деніел Райс про головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного та президента Зеленського

Я думаю, Зеленський та Залужний залишаться у світовій історії як потужне комбо лідерів — як Франклін Делано Рузвельт та генерал Ейзенхауер. Два визначні лідери, що не перемогли б один без одного. 

  • Зеленський — більш публічна особистість, відкрита для світу. Його слова «Мені потрібна зброя, а не таксі», показали всьому світу, що українці готові боротися за свою країну. 
  • Залужний — більш тихий лідер, якщо можна так сказати, але неймовірно ефективний. Зокрема, хочу відзначити його здатність зберігати почуття гумору навіть у найбільш стресових ситуаціях. Коли більшість людей думає про лідерські якості, гумор не перше, що спадає на думку, але, як на мене, це вкрай необхідна риса, особливо коли війна. 

Він вміє смішити, але також вміє миттєво вимикати цей гумор, і взагалі перемикатися, щоб перегрупуватися. 

Це важливо, адже у якомусь сенсі лідер завжди самотній. Ти втрачаєш бійців, втрачаєш друзів, офіцерів та командувачів. Але ти мусиш посміхатися. Мусиш продовжувати керувати, мотивувати інших, як би важко не було. 

Але за той час, що я знаю Залужного, він став тільки сильнішим. І, думаю, цього літа росіяни дізнаються про його стратегію та його плани — зазвичай вмираючи. Ті з них, кому пощастить, може, у полон потраплять.  

Перейдімо до більш мирних питань. Які ваші плани щодо розвитку Амерікан Юніверсіті Київ? 

Ми вже маємо потужну команду. У 2022 році запустили п'ять навчальних програм. У 2023-му додаємо ще чотири. Вони враховують майбутню відбудову України, тобто сконцентровані на тих навичках і знаннях, які будуть затребувані після перемоги України. Також вони базуються на навчальних програмах нашого партнерського університету Arizona State University та пропонують студентам мікс навичок: хардових і таких необхідних у нас час soft skills, в яких американська освіта є світовим лідером. Також плануємо запустити нові напрями, зокрема юридичний та медичний. 

Перший кампус АЮК у річпорту може прийняти до 3 тис. студентів. Фото: SPEKA Перший кампус АЮК у річпорту може прийняти до 3 тис. студентів. Фото: SPEKA

Від заснування Амерікан Юніверсіті Київ пропонує суттєву систему стипендій. Плануємо її розширити насамперед для дітей загиблих героїв та для талановитих студентів. 

Ми також допомагатимемо студентам зі стажуванням у великих міжнародних компаніях, зокрема вже маємо домовленості з JP Morgan. 

Наш перший кампус у річпорту на Поштовій площі може прийняти до 3 тис. студентів. Ми хочемо стати осередком американської культури та стандартів, серед яких відкритість, прозорість та доброчесність. Тому важливим фокусом для мене та команди буде створення екосистеми, залучення інвесторів та американських бізнесів. І велика спільна робота щодо об'єднання багатьох людей та організацій заради  майбутнього України. 

Обкладинка — Олександр Шатов, фото — Марія Ільченко для SPEKA

0
Прокоментувати
Інші матеріали

F-16 прибудуть в Україну цього літа — Данія

Олеся Дерзська 14 травня 2024 10:44

У США випробували нову безекіпажну установку HIMARS — відео

Владислав Паливода 7 травня 2024 12:08

Снаряди дальністю до 100 км та ракети: яке далекобійне озброєння є в України

Олександр Тартачний 7 травня 2024 09:00

Україна отримає F-16 з додатковими подарунками

Владислав Паливода 3 травня 2024 19:47

Як вплинуть далекобійні ракети ATACMS на перебіг війни

Сергій Коноплицький 25 квітня 2024 16:45