Айтівців кличуть працювати клінерами та швачками. Що робити джунам в умовах кризи на ринку IT
Фразу «через терени до зірок» знає кожен. Цей вислів походить з твору римського письменника і філософа І ст. н. е. Луція Аннея Сенеки «Несамовитий Геркулес»: «Шлях від землі до зірок — непростий».
Раніше цією вже підзатертою фразою можна було описати шлях в ІТ всіх тих, кому терміново було треба увійти в ІТ. Класикою жанру вважалося почати з тестувальників або дизайнерів, щось «непрограмістське». Для просунутих початківців маршрут був більш складним – вивчити мову, яка простіша або більш затребувана – і ось початок вашого “зоряного шляху”. Де щопіврічний перегляд зарплат, плюшки різних калібрів, офіси модні, феєричні корпоративи. Ну і затребуваність теж нівроку – роботодавці в чергу з оферами, рекрутерки хіба у вікна не лазять. Щасливе життя.
Але щось пішло не так (спойлер – все пішло не так). І теперь вакансій, м’яко кажучи, не нескінченність, а от кандидатів менше не стає.
Ми вже писали про ситуацію в ІТ, тому повторювати не будемо. Ситуація складна, кандидати нервують. І ось, коли вже всі думали, що це дно, знизу постукали.
Як написала Алла Капля (junior Front-End developer), їй зробили незвичну пропозицію роботи –- це «робочий клінінг в Ізраїлі».
Ну, логіку ейчарів, хоч і хитровивернуту, зрозуміти можна. Як пише Djinni:
Підписуйтеся на наші соцмережі
Себто всім джунам, окрім тестувальників, тепер приходиться непереливки у пошуках роботи. «Вакансій для Manual QA без вимог до досвіду останнім часом більше, ніж для тих, у кого є 5+ років. Такого немає в жодній іншій технічній категорії, але є майже у всіх нетехнічних, особливо в тих, що пов’язані з маркетингом та продажами. Але найбільше вакансій все одно для мідлів» – пише Djinni.
І навіть якщо ти подався серед тисячі кандидатів і “пролетів”, вкрай важко дізнатися, що саме пішло не так.
Себто найлогічніший вихід – майже всліпу подаватися на всі більш-менш підходящі вакансії, сподіваючись, що може пощастити. Але це займає багатенько часу — бо треба всюди пошукати, відмітитися і не забувати моніторити, що та як. І «овердофіга» енергії, бо треба вгадувати — є шанси чи нема, що саме треба писати, а що краще не вказувати. Не всі витримують такий марафон, дехто (особливо ті, хто ще недавно в інформаційних технологіях та пам’ятають “попереднє життя”), починають думати — а чи на ту коняку вони поставили?
І ось тут з'являються рекрутери із суміжних (або геть не суміжних) професійних сфер, аби зробити неймовірну пропозицію. В усіх сенсах цього слова. В коментарях до посту Алли виявилося, що несподівані пропозиції айтівці тепер отримують частіше, ніж в попередні роки. І вони іноді як «рояль в кущах».
І так, іноді це з тих самих сфер, куди більш-менш обізнані йти не хочуть, тому доводиться маскуватися:
Іноді за такими пропозиціями червоним вогнем світить “рекрутер у відчаї”. Ось приклад:
Так, швачки і слюсарі у нас в певному сенсі – «анти-юристи», бо вакансій багато, а от бажаючих значно менше. Та ще й з початком бойових дій багато хто із швачок з досвідом виїхав за кордон (вже не на півроку, як звикли українські роботодавці, а на значно довший період). Але речі самі себе не пошиють, ось і доводиться рекрутерам рискати, як мисливським собакам. Ну і після безрезультатних пошуків по стандартних каналах починається безжалісний креатив. В сенсі: люди шукають роботу, але поки знайти не можуть, досвіду не так вже й багато, може, зголосяться “перекантуватися”?
Добре, що кандидати поки зберігають почуття гумору і реагують на подібні запити без агресії:
І так, не тільки жінкам роблять неадекватні пропозиції, себто сексизму нема:
З одного боку, виходить кумедна ситуація, але це сміх крізь сльози. Зрозумілі почуття рекрутера, коли всіх кандидатів свого профілю на сайтах знаєш в обличчя, бо або спілкувалися, або краще не треба. І в вайбер-групах та телеграм-каналах твоя вакансія кожного дня невідомо навіщо видається, бо відгуку ніякого. І в маршрутках вже об’яви клеїли, лишилися самі стовпи. А людей нема, і керівництву ніц не поясниш. Та й бонус за залучення теж хороший мотиватор. От і ворушаться рекрутери – іноді незграбно, іноді – недолуго, але іноді – результативно. Може, тому й продовжують свої спроби.
І тепер шлях не через терни до зірок, а у зворотному напрямку виглядає так. Трохи дивно, трохи кумедно, трохи сумно. І нам краще на цьому шляху керуватися іншою цитатою, більш сучасною:
