Спадок радянської імперії і остаточна деколонізація України. Війна з росією очима історика Сергія Плохія
Лекція відбулася за підтримки Київської школи економіки (KSE) у межах запуску Магістерської програми з дослідження пам'яті та конфліктів.
Я розповім про нинішню війну, чинники, які їй сприяли, та викладу історію війни з точки зору історика.
[Війна РФ проти України] — імперська війна. Вона є наслідком розпаду Радянського Союзу. Радянський Союз помер смертю імперії, розпавшись на різні республіки. Союз також був спадкоємцем Російської імперії в географічному плані.
На відміну від більшості імперій Радянський Союз пішов в історію без великого кровопролиття. Але розпад Радянського Союзу, як і розпад більшості імперій, не є миттєвою подією. Сам процес розпаду був надзвичайно кровопролитний. Перша і друга чеченські війни були яскравим свідченням того, що процес розпаду Радянського Союзу ще не завершився.
А потім у 2008 році сталося російське вторгнення до Грузії. Вперше збройні сили Російської Федерації перетнули кордон і перенесли війну на територію суверенної держави. Війна була сприйнята багатьма як відповідь Росії на заявку Грузії та України на отримання Плану дій щодо членства в НАТО.
Війна в Україні — це війна імперська, колоніальна. Це правильне визначення війни з точки зору її політичної оцінки сьогодні. Це класичний приклад імперії, яка намагається запобігти розпаду колишнього імперського простору. У випадку України спочатку йшлося не про інтеграцію території до Російської Федерації, а про збереження України у сфері її впливу. Але цей проєкт наразився на жорсткий опір, який виник під час Революції Гідності у 2014 році, і була представлена інша модель — анексія українських територій. Класичним прикладом цього був Крим. А гібридна війна на Донбасі породила дві маріонеткові держави — так звані Донецьку та Луганську народні республіки.
Найближчою паралеллю до російського питання було німецьке питання. Сутність цього питання у ширшому контексті стосується визначення націоналізму. Галнер визначив націоналізм як політичний принцип, згідно з яким політичні кордони держави повинні збігатися з кордонами етнічної чи культурної групи. У німецькому питанні йшлося про об'єднання всіх німецькомовних територій Європи у межах однієї держави. Стосовно російської агресії проти України паралелі між анексією Криму та аншлюсом Австрії (приєднання Австрії до нацистської Німеччини) були проведені ще на початку березня 2014 року.
Щодо подій у Югославії на початку 1990-х і діяльності Слободана Мілошевича у Боснії та Косові, проєкт не стільки стосувався збереження колишньої Югославії. Йшлося про зібрання сербських етнічних земель. В анексії Криму простежується те саме. Оскільки проєкт утримання України від підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом не спрацював, альтернативою стало захоплення частини території, де більшість становили етнічні росіяни.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Віра Тольц запропонувала 5 різних моделей російської ідентичності. У центрі розташована російська ідентичність. Потім іде ще одне коло, до якого входять всі громадяни Російської Федерації. До ще більшого кола входять етнічні росіяни, які проживають за межами Російської Федерації. Ще одне коло охоплює «русский мир» – усіх російськомовних. Питання, кого ви визначаєте росіянами і кого нібито збираєтеся використовувати як привід для вторгнення, дуже невизначене і небезпечне.
Таку ж невизначеність ми можемо віднайти і з українського боку. Території, які опинилися під російською окупацією в 2014-2015 роках, мали надзвичайно велику кількість людей, які ідентифікували свою національність як радянську. Це призвело до неспроможності значної частини населення віднести себе до сучасного типу ідентичності — російського чи українського. Ця двозначність означала слабкість українського національного проєкту розбудови незалежної держави. Ці недоліки були використані агресором у 2014-2015 роках.
Досвід 2014-2015 років був покладений в основу планування так званої спеціальної військової операції. Російські та західні ЗМІ очікували, що спецоперація триватиме не більше трьох днів і українці зустрічатимуть російських «визволителів» квітами. Цього не сталося, тому що в Україні з 2014 по 2022 рік відбулися дуже важливі події. Найважливішим було формування значно сильнішої та чіткішої української ідентичності.
Перша російсько-українська війна 2014-2015 років стала тривожним дзвінком для значної частини українського суспільства. Відбулося формування ідентичності та небачена раніше лояльність до держави та її інститутів. Соціологічні дані свідчать про стрімке зростання кількості людей, які повідомили, що спілкуються українською мовою на роботі та вдома. Потім цей сплекс трохи пішов на спад у 2016 і 2017 роках. Це призвело до тих кадрів, які ми спостерігали на тимчасово окупованих частинах України.
Реальність окупації Криму та Донбасу представила українському суспільству зовсім інший образ майбутнього, частиною якого вони не хотіли бути. Ланцюг подій, які призвели до війни, розпочався з рішення українського суспільства попрощатися з радянським минулим і приєднатися до простору, який асоціювався з Європою та європейськими цінностями.
Одна зі статей Путіна, опублікованих восени 2011 року, присвячена питанню реінтеграції пострадянського простору. Баченням Путіна було створення Євразійського союзу під контролем Росії. Пострадянський простір мав бути партнером і конкурентом Європейського Союзу та Китаю. Це було б неможливо реалізувати без України, яка була другою за чисельністю населення та розміром економіки республікою Радянського Союзу. Після успіху Революції Гідності Путін зрозумів, що втратив Україну. Тому він спробував реалізувати інший сценарій і застосував військову силу.
Європейські прагнення України у 2013 році стосувалися не вступу до Союзу, а Угоди про Асоціацію. Підписання угоди унеможливило б вступ України до Євразійського союзу під егідою Росії. Європа історично відігравала надзвичайно важливу роль в українському національному проєкті. У ХІХ столітті Україна бачила себе спочатку частиною слов'янської конфедерації, а потім і європейської конфедерації. Це бачення слугувало противагою імперській та радянській Росії.
З початку 1991 року в Україні та Росії дуже чітко простежуються різні тенденції щодо вибору політичних моделей існування своїх держав. У 1990-х роках українські президенти намагалися наслідувати Росію в економічних реформах і спробах Єльцина створити президентську республіку. Були спроби Кучми провести референдум на зразок Єльцина, що призвело до «Кучмагейту» — вбивства журналіста Гонгадзе та Помаранчевої революції. Перемога Помаранчевої революції 2004 року представляла серйозну загрозу для Володимира Путіна та його режиму. Це була модель демократичного розвитку країни, яку багато хто в Росії вважав культурно та історично близькою до Росії.
Питання до лекції
А як щодо війни у Придністров'ї? Чи можна назвати її сучасною російською війною? Чи можна визначити її як імперську війну Росії?
До цієї ж категорії я б відніс усе те, що відбувається у Придністров'ї, Абхазії, Нагірному Карабасі. Це анклави з різним етнічним походженням, які дуже незадоволені своїм майбутнім під контролем місцевої більшості. До цього вони мали імперію з центральним урядом, який захищав їх від місцевої більшості. Зі зникненням імперської структури та створенням національних держав у деяких меншин виникло багато тривоги та занепокоєння.
Чи можна сказати, що неможливість існування російської ідентичності без України з її спадщиною Київської Русі спричиняє цю війну? Що ця війна ведеться здебільшого за історію та культуру як ресурси в епоху інформаційного суспільства?
Ця війна містить дуже сильні елементи, пов'язані з ідеєю ідентичності, яка занурюється корінням в історію. Ідея єдності росіян, українців і білорусів. Так звана модель панросійської нації була домінуючим наративом у Російській імперії XIX століття, а потім була відроджена за допомогою таких людей, як Олександр Солженіцин. Це уявлення про те, що росіяни й українці нібито один народ, сягає ще часів Київської Русі.
Які ви бачите перспективні напрями досліджень у сфері української ідентичності? Які тенденції розвитку національного проєкту України ви спостерігаєте з 2015 року?
Ми досягли певного прогресу в спробі виявити елементи українського політичного мислення з точки зору формування та формулювання українського проєкту. Проте натепер історики майже не розуміють, що означає ця ідентичність на рівні простих людей. Яким був взаємозв'язок між окремими елементами етнічної, національної, релігійної, соціальної, регіональної ідентичності?
Як, на вашу думку, ця війна буде називатися у майбутніх історичних книгах?
Я зараз говорю про цю війну як про російсько-українську. Для мене питання в тому, чи це російсько-українська війна з різними етапами, чи дві окремі російсько-українські війни: одна почалася в 2014-2015 роках, а інша в 2022 році. Але для цієї війни не існуватиме однієї конкретної назви, що закріпиться навіки. Кожне нове покоління ставитиме нові запитання, дивлячись на цю війну з іншої точки зору.
Як ви вважаєте, чи є різниця між російською ідентичністю в Радянському Союзі та радянською ідентичністю в цілому?
Починаючи з 1930-х років радянська ідентичність ставала дедалі більш російськоцентричною. Існувала тотожність між Росією та Радянським Союзом. Але радянська ідентичність охоплювала і багатьох неросіян, у тому числі українців. Тому й виникли такі речі, як радянсько-українська література та історія. Ця парасолька під назвою Радянський Союз зникла і не існує в сьогоднішніх уявленнях росіян про себе та своїх сусідів. У новій російській ідентичності немає місця для неросійських ідентичностей.
Як пояснити важливість України для наших західних партнерів?
Війна, яку сьогодні веде Україна, є унікальною в порівнянні з іншими війнами, у яких брав участь Захід. Дуже чітко видно, хто є агресором, і що це неспровокований напад на мирну країну. Значно чіткіше, ніж у багатьох інших війнах після Другої світової війни, видно, що є чорним і білим; що є правильним і неправильним. Росія — серйозна загроза для міжнародного порядку. Росія повертає до реальності такі явища, як анексія територій сусіда, нехтування будь-якими нормами міжнародного права, жахливі військові злочини та напад на території поблизу АЕС.
Наскільки демократична Україна загрожує Путіну?
Загроза полягає в моделі демократичних інститутів і розвитку. Помаранчева революція створила серйозну загрозу для Володимира Путіна та його правління, показавши, що люди можуть не прийняти сфальсифіковані результати виборів, а вуличні протести можуть змінити політику та відновити важливість демократичних інститутів.
Який, на вашу думку, спосіб взаємодії з російською спадщиною в Україні є правильним сьогодні?
Російська література і культура мають бути переоцінені як в Україні, так і на Заході на суспільному, інтелектуальному та академічному рівнях як такі, що породжені російським імперським проєктом. Настав час поглянути на це по-іншому і змінити ставлення до різних частин та елементів російської культури та літератури, пам'ятаючи про її імперіалістичну повістку. Всередині України повинен відбутися процес культурної деколонізації. Спосіб боротьби з цим — відкриття дверей культурам інших частин світу.
Підписуйтеся на наші соцмережі
