Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×
Упс!
Не вдала спроба:(
Будь ласка, спробуйте ще раз.

«Це наш перший за 300 років шанс позбутися впливу росії» — основне в інтерв'ю з Володимиром Вахітовим (частина 2)

Олександр Тартачний
Олександр Тартачний журналіст
8 вересня 2022 7 хвилин читання

SPEKA у своєму YouTube-проєкті «Байки з калідору» поговорила з Володимиром Вахітовим, професором American University Kyiv, експертом з поведінкової економіки. У матеріалі – кому буде важко цієї зими, коли припиниться активна стадія війни, яке майбутнє у волонтерського руху, як суспільство доростає до довіри і чи є у нас шанс відійти від російського впливу. 

Це ключові тези із другої частини інтерв'ю. У першій говорили про те, як змінюється наша поведінка за небезпеки, що примушує нас її недооцінювати і як говорити з людьми, щоб все ж переконати їх евакуюватися з небезпечних зон. 

Кому буде важко цієї зими

Усі, хто може виїхати за кордон, мають виїхати. Особливо з невеликих міст поблизу фронту. У них зазвичай одне джерело енергії, тож один ракетний удар може паралізувати місто і створити гуманітарну катастрофу. Жителям цих міст я радив би виїхати або у сільську місцевість, або за кордон. Але я розумію, що більшість людей проігнорує це і буде думати «нехай спочатку станеться». Це людська риса  — не думати, що все буде погано. 

У Києві чи Львові варіант відключення тепла не настільки ймовірний, адже у великих містах кілька котелень та джерел енергії.

Але якщо у Києві не буде газу і всі увімкнуть електрообігрівачі, то деякі райони, особливо центральні, точно залишаться без електрики через перенапругу. 

Якою була б економіка, якби про війну попередили

Якщо у листопаді президент говорить «У нас буде війна» і більше нічого не каже, то всі починають тікати й економіка просто лягає. Якщо президент 1 листопада каже, що буде війна, і запроваджує воєнний стан, то ми просто працюємо в умовах воєнного стану. Тоді ніхто вже нікуди не біжить, бо закриють кордони і запровадять такі обмеження, як зараз.  

Але питання в тому, чи було достатньо даних. Бо у листопаді, здається, навіть американці не були на 100% упевнені у тому, що війна буде. Військові навчання на кордоні з Україною були також минулого літа і нічим поганим не скінчилися, хоча очікування війни було ще тоді. 

Тож просто вийти і сказати, що буде війна, — це покласти економіку, бо одразу виїдуть найбагатші люди. Так сталося у перші дні війни, коли країну залишали ті, хто мав автомобілі, гроші і  знали, куди вони поїдуть. 

Українська економіка уже давно ринкова, тому перевести її на воєнні рейки дуже складно. До Другої світової війни і Німеччина, і СРСР накопичували ресурси протягом десятьох років. 

Коли зменшиться інтенсивність бойових дій

На відміну від СРСР, росія так до війни не готувалася. У неї багато зброї, але більшість неефективна, її потрібно приводити до ладу та розконсервовувати. Демографія теж не на їхньому боці. У росії до початку Другої світової було не настільки старе населення. І якщо росія відправить молодих воювати, то людей віком 35-50 років буде замало, щоб працювати. Рівень життя буде падати. Тому така інтенсивність бойових дій точно не триватиме довго. 

Ймовірно, що цілі операції зміняться і замість наступальних завдань буде стабілізація фронту. Для нас це теж погано, але є і переваги. Це менші втрати та певна стабільність.

У психології є поняття психологічної адаптації. Попри всю трагедію війни, суспільство поступово звикає до нової реальності, а отже, раціоналізує свої рішення.

Саме тому дві третини людей, які поїхали у перші два дні війни за кордон, поступово повернулися. Якщо таке станеться, у нас буде трохи більше часу, щоб реагувати та ухвалювати більш зважені рішення. 

Яке майбутнє волонтерського руху

Я очолив інститут поведінкових досліджень. Одна з тем, яку ми вивчаємо, — як збільшити кількість допомоги Україні. Ми з'ясували, що люди втомилися від співчуття. Втомилися допомагати. Волонтери також вигорають, особливо ті, хто працює 24/7, вони розуміють свої обмеження і неможливість зробити все й одразу. А великі фонди стають бюрократичними. 

Здається, що всі волонтерять, але насправді це не так. Ми живемо у власних бульбашках. Частина людей втратила дохід і не може донатити. Питання в тому, як цих людей залучати, як розширити волонтерство у різні соціальні страти. Бо волонтерити люди можуть не лише грошима, а й часом, зусиллями, послугами. І це теж знімає трохи навантаження з країни, не варто цим нехтувати. 

Перемога у війні залежить від максимального залучення усіх ресурсів. При цьому потрібно довіряти всім, хто може забезпечити ці ресурси.

Тому тут держава має зняти всі обмеження, щоб українці могли продавати за кордон або робити будь-яку додану вартість. Коли у людей є дохід, вони не навантажують державу і можуть волонтерити. 

Багато грошей Україна отримує від міжнародних організацій, але витрачають їх нераціонально. Через це великі міжнародні фонди намагаються все купити за кордоном. І це шкодить нам, бо гроші не заходять у державу. 

Як інтегрувати біженців в економіку

Біженці із сходу України раніше працювали зазвичай на великих підприємствах, де у них була чітко визначена роль: «Ось твоє робоче місце, ти будеш металургом, ми про все подбали». І коли вони потрапляють у Київ або на захід України, такої роботи для них немає. Тому їх потрібно навчити, як інтегруватись у малий та середній бізнес. Бо це теж додаткове джерело доходів і те, що може витягти країну

Як зберегти наявний рівень довіри у суспільстві

Буде важко, бо зараз усі у мобілізованому стані, а потім з'являться люди, які зловживатимуть довірою. Також буде багато травмованих людей: фронтовики, переселенці, люди з ПТСР. Проблеми виникатимуть і через цей величезний вияв довіри, на який очікувати не варто. Мені здається, що схоже було з Євромайданом. Цей рух тривав, напевно, до 2015 року. 

Ми повернемося до складної рутинної роботи із перетворення України на європейську державу. І я сподіваюся, що нарешті вдасться відірватися від росії. 

Чи вдасться нам позбутись впливу росії

Величезна частина нашої самоідентифікації досі з цим. Це спадок радянської людини. Нам здається, що всі ці мультфільми про Простоквашино і казки про царя Салтана — безневинні речі. Мільйони людей будуть це споживати, бо це те, що їм читали батьки. І мільйони людей розмовлятимуть російською вдома, бо це їхня рідна мова.

До того ж за вісім років, відколи у нас триває війна, ми не стали ближчими до західних сусідів. У нас на побутовому рівні мало польського чи словацького продукту: фільмів, серіалів, музики. У нас майже немає європейської культури. Є щось пострадянське і варіант українського. Через ментальність, культуру і мову ми більше відкриті на схід. Війна буде це змінювати, але це повільний процес. 

І дуже складний. Ми спілкуємося з лібералами, але чомусь досі з російськими лібералами. Арестович розмовляє з Фейгіним, а не з поляком чи австрійцем, а ЗМІ пишуть про те, що сказала Латиніна. Ми досі у цьому полі. Щоб перейти у європейську культуру, потрібні додаткові ресурси і воля. У Луцьку є польське радіо, а у Києві вже немає.

І це те, про що нам потрібно думати на багато років наперед. Інакше ми так і залишимося в орбіті «руского міра», як би ми цього не хотіли. Але це, напевно, перший шанс за 300 років. Росія показала сьогодні свою непривабливість і позбавила українців ілюзій.
0
Прокоментувати
Інші матеріали

Тестування закінчилося, а меми — ні. Українці почали сумувати за сповіщеннями ДСНС

Ольга Валькевич 22 години тому

ЄC готує восьмий пакет санкцій проти росії. Що до нього увійде

Юлія Даниленко 23 вересня 2022 16:31

Пів року війни: в якому стані економіка? Головне з дискусії «CASE Україна»

Олександр Тартачний 23 вересня 2022 10:00

В Україні розробили універсальний станок під великокаліберні кулемети для колісної техніки

Вадим Добровольський 22 вересня 2022 19:52

IT-волонтерство в дії. Розробники з NIX долучилися до створення онлайн-платформи для волонтерів ЮНІСЕФ

IT-команда NIX 22 вересня 2022 18:04