Чому культура дуже важлива під час війни?
На тижні у мене була розмова з керівництвом прекрасного банку з іноземними інвестиціями. Вони кажуть: «Нам так подобається те, що ви робите! (маючи на увазі «Як звучить Дніпро» у метро, запуск інсталяції «Душа» у художньому музеї, Перший фестиваль релокованих бізнесів тощо, де наша PR-агенція PRoector забезпечувала усі PR-комунікації). Ми теж хочемо ініціювати щось подібне у Дніпрі, але не впевнені, чи на часі».
Тож я хочу поділитися з вами думками щодо цього.
Відсутність спонукає шукати альтернативу
«Голубой огонек», «Время», «В мире животных», «Спокойной ночи, малыши» — підсаджування на спільний культурний простір рф відбувалось від першого дня мого життя. Бо Україна не виробляла жодного цікавого контенту. «Виривати» це було непросто.
Зараз ми нарешті почистили вплив культурного продукту ворога, почали створювати тонке, красиве, сучасне своє (чого вартує одна Onuka!).
Зупинити це означає нівелювати такі досягнення. Бо відсутність спонукає шукати альтернативу «поруч». Наприклад, мені може не подобатись Макс Барських, але я супервдячна йому за переклад усіх хітів на українську, бо він забирає на себе нішу прихильників поп-музики від умовних діми білана чи серьожі лазарєва.
Чинник культурної дипломатії
Культурні події — це знання світу про нас.
Через фести, кінопокази, мистецькі події ми не лише повідомляємо Заходу про війну, ми також кажемо: подивіться, яка незбагненно крута давня історія та сучасна культура у нас є (іншими словами «подивіться, ЗА ЩО ми боремося і чому ВАРТО це і вашої залученості»).
Нагадуємо про себе та виводимо Україну на перші шпальти іноземних ЗМІ. Це впливає на симпатію платників податків, а далі — на ухвалення нових пакетів допомоги та й просто донати звичайних громадян з-за кордону.
Сито креативного класу
За три роки Дніпропетровська область. лише за офіційною інформацією, прийняла понад 350 тис. переселенців. Для регіону це неймовірний шанс не лише повернути собі статус мільйонника, а й зробити це завдяки вмотивованому креативному класу.
Але як такі люди обирають, де їм залишатись? Звичайно: а) відносна безпека, б) робочі можливості, але в) чи г) — де я проводитиму тут вечори?
Цю думку я вперше почула від Томаса Брунера, бізнесмена, виробника прошуто, який переїхав з Австрії до Дніпра і поставив саме таке запитання (отримав відповідь у місцевій філармонії).
Засіювання українських наративів
Мій друг, один із екскерівників Харківської ОДА, розповідав, як засіювались там російські наративи.
Усе починалося з «невинних» «російських лінгвістичних гуртків» чи «російських спільнот православних християн» з 5-7 членами у своєму складі. З часом їх більшало — на будь-який смак і характер.
Тобто це та сама суть, як у «мікротаргетингу за Трампом», коли ти акумулюєш навколо себе наче різну аудиторію зі специфічними смаками, але обʼєднаних за спільним принципом з єдиною метою — активізувати цю аудиторію у певний час.
Аби навіть найвужча «таргетована група» могла задовольнити свою ну просто будь-яку потребу, але саме українського спрямування.
