Люксембург, Курган, Agregat та родинні звʼязки. Про що новий фільм Антоніо Лукіча
1998 рік. Лубни. Хлопці у футболках з прізвищами гравців на спинах (навіть у них ховається відсилання до сюжету) застрибнули у потяг, що їде. Зістрибнути вчасно встигає тільки один — він біжить до тата по допомогу.
Так починається «Люксембург, Люксембург» Лукіча. Фільм знімали у Лубнах, Києві та власне у Люксембурзі, а українська премʼєра відбулась у Близнюках — селищі на Харківщині, де народилися виконавці головних ролей — близнюки Аміл та Раміл Насирови з уже культового реп-гурту «Курган & Agregat». Як і у треках, у фільмі вони говорять на суржику, що ще більше підсилює трушність героїв.
Відсьогодні «Люксембург, Люксембург» в українському прокаті. SPEKA вже подивилася фільм і ділиться враженнями.
Близнюки Вася та Коля у дитинстві майже не бачили свого тата. Це були 90-ті, він носив малиновий піджак і зброю, їздив на «стрілки», а дорогою слухав касети з музикою його батьківщини — Югославії. Одного разу він поїхав від дружини та синів і більше не повертався.
Минуло 20 років. Роздовбай Коля — водій маршрутки, що возить в аптечці травку. Правильний Вася — поліціянт, у нього маленька дитина та дружина, що мріє про Балі. Хаотичне, але зрозуміле життя героїв порушує дзвінок з українського консульства у Люксембурзі. Зустріч із татом — чи потрібна вона? Чи вартує він їхньої уваги? Кожен із братів має власну думку.
Нова стрічка — єдиний спосіб Лукіча поспілкуватись із власним батьком — так само югославом, так само відсутнім під час його дорослішання. «Люксембург, Люксембург» — фільм про love-hate полярність стосунків, яких немає. Ти не можеш пробачити батьку, що його не було поряд. Ти не можеш вирвати з серця привʼязаність до нього.
Якщо ви теж дитина «відсутнього батька», під час перегляду сльози збиратимуться десь всередині вас попри сміх зовні.
