Планета Арракіс з роману «Дюна» могла б існувати — результати моделювання науковців
Науково-фантастичний роман Френка Герберта «Дюна» отримав високу оцінку за детально продуманий світ. А фільм режисера Дені Вільньова «Дюна: Частина друга» який зараз у прокаті в кінотеатрах підняв нову хвилю інтересу до планети Арракіс — пустельного світу з її суворим кліматом і гігантськими піщаними черв’яками. Планета є місцем дії більшої частини роману та фільмів, знятих за мотивами книги. Але чи могла б існувати така екосистема? Загалом це можливо.
Наскільки ймовірним є існування такої планети, як Арракіс
Френк Герберт не лише створив складний сюжет, відобразив різні культури, він також побудував правдоподібну планету, каже Алекс Фарнсворт, кліматичний старший науковий співробітник з метеорології Бристольського університету.
Кілька років тому Фарнсворт і його колеги зробили комп'ютерне моделювання клімату на Арракісі. Команда дійшла висновку, що люди могли б жити на пустельній планеті, але Герберту, ймовірно, слід було перенести свої міста ближче до екватора, ніж до полюсів.
У кліматичну модель внесли детальну інформацію, знайдену в основних романах і супровідній Енциклопедії Дюни. Це включало рельєф планети та її орбіту, яка була по суті круговою, подібною до сучасної Землі. Форма орбіти дійсно може вплинути на клімат: це причина довгих та нерегулярних зим у «Грі престолів».
Вчені почали з кліматичної моделі, яка зазвичай використовується для прогнозування погоди та клімату на Землі та зберегли ті самі фундаментальні фізичні закони, які керують погодою та кліматом на нашій планеті. Якщо в такому випадку модель відображала б щось зовсім дивне та екзотичне, це могло б означати, що на Арракісі ці закони були іншими або ж бачення Арракіса Френком Гербертом було просто фантазією, а не мало наукового підґрунтя.
Чим відрізнятиметься клімат Арракіса від Землі
Поспостерігати за результатами моделі можна на сайті Climate Archive.
Відповідно до книг та інформації з Енциклопедії Дюни, атмосфера вигаданої планети схожа на земну з кількома помітними відмінностями. У повітрі Арракіса менше вуглекислого газу, ніж на Землі — приблизно 350 частин на мільйон порівняно з 417 частками на мільйон на Землі. Але у нижній частині атмосфери Дюни набагато більше озону — 0,5% в атмосфері порівняно з 0,000001% на Землі.
Увесь цей додатковий озон має важливе значення для розуміння планети. Озон є потужним парниковим газом і впродовж 20 років приблизно у 65 разів сильніше нагріває атмосферу, ніж вуглекислий газ.
На додаток до нагрівання планети така кількість озону в нижніх шарах атмосфери може бути поганою новиною для людства. Для людей це було б неймовірно токсичним, а людям на Арракісі, ймовірно, довелось би покладатися на технологію очищення повітря від озону.
Звичайно, озон у верхніх шарах атмосфери може допомогти захистити Арракіс від шкідливого випромінювання його зірки Канопус. Варто зазначити, що Канопус — справжня зірка, також відома як Альфа Кіля. Її видно у південній півкулі Землі. На жаль, для шанувальників Дюни невідомо про наявність планет поблизу неї.
Якби Арракіс був реальним, він був би розташований приблизно так само далеко від Канопуса, як Плутон від Сонця. Але Канопус — це велика біла зірка, яка має температуру майже 7200 °C. Сонце приблизно на 2000 °C холодніше.
Чи могли б вижити люди у світі Дюни та якими були результати симуляції
Увесь процес побудови симулятора планети тривав понад три тижні обчислень суперкомп’ютера. Симуляція клімату показала, що Арракіс, ймовірно, не буде таким, як описав Герберт.
Наприклад, в одній із книг автор згадує полярні льоди, які відступають у літню спеку. Однак симуляція стверджує, що на полюсах було б надто жарко, до 70 °C влітку, щоб крижані шапки взагалі існували. Крім того, буде занадто мало опадів, щоб поповнити лід узимку. Висока хмарність та інші процеси нагрівали б атмосферу на полюсах і тримали її теплішою, ніж у нижчих широтах, особливо влітку.
У романах та фільмах на основі Дюни люди живуть у середніх широтах і поблизу полюсів. Але саме ця територія була б найменш привітною, поєднуючи надзвичайну літню спеку та холодну температуру від -40 °C до -75 °C взимку, що робить ці регіони майже непридатними для життя без спеціальних технологій.
Температура у тропічних широтах Арракіса була б відносно приємнішою: 45 °C у найтепліші місяці та 15°C у холодніші місяці. На Землі висока температура у тропіках зумовлена вологістю, але на Арракісі майже не падає дощ, що зробило навіть спекотне літо більш терпимим. Щоправда, за підрахунками дослідників, ураганний вітер регулярно підіймає пісок і створює дюни заввишки 250 м.
Тобто теоретично люди змогли б жити на Арракісі, але б їм знадобилося для цього обладнання та велика підтримка з інших планет, зокрема, у постачанні їжі та води.
Чи можливе існування гігантських піщаних хробаків з Дюни
Видання ScienceNews запитало палеонтологів, наскільки ймовірним є існування гігантських піщаних хробаків, які виробляють меланж — ключова речовина, необхідна для міжзоряних польотів.
Ймовірно, гігантські хробаки б не вижили, констатують вчені. «Важко уявити, щоб такий вид із температурною толерантністю жив у такому кліматі в такій екосистемі», — каже Фарнсворт.
Гігантські піщані черв’яки також мали б інші проблеми, каже Льюїс, палеонтолог із хребетних. Маючи довжину до 400 м, вони були б майже у 10 разів більші за довжину найбільших динозаврів. Це було б незвично для тварини із довгим тілом, як у хробака чи змії. «Будова тіла хробака дуже поширена. За останні 600 млн років вона змінювалась багато разів, — каже Льюїс. — Але ніхто з них ніколи не був дуже великим».
Для безхребетних хробаків проблемою є кисень, каже Льюїс. Черви часто поглинають кисень через шкіру. Що більша тварина, то важче буде доправити кисень до внутрішніх органів.
Льюїс припускає, що гігантські піщані черв’яки Дюни повинні бути хребетними, подібними до черв’яків Zygaspis з Африки на південь від Сахари. Види, які він вивчає, значно менші: завдовжки від 20 до 30 см та завтовшки до 7 мм.
За словами Льюїса, черв’яки з кістками та м’язами можуть бути більшими та сильнішими за безхребетних, але вони будуть обмежені силою тяжіння. Наприклад, кити можуть бути великими, тому що вони живуть у воді, де плавучість може виконувати багато важких завдань. «Але якщо ви збираєтеся бути на поверхні, ви повинні вміти боротися з гравітацією», — каже Льюїс. Щоб досягти понад 150 м у довжину, «ви, по суті, повинні бути великою кістковою кулею, щоб не розчавитись під власною вагою».
Можливо, якби хробаки Арракіса мали скелети з надлегкого матеріалу, невідомого на Землі, вони могли б вирости до таких величезних розмірів. Але це створює проблему для пересування. «Що більшим ви стаєте, то відносно слабші ваші м’язи, тому вам знадобляться неймовірно сильні м’язи та неймовірно товсті кістки», щоб їх прикріпити, — каже Льюїс.
А м’язи виділяють багато тепла, і гігантський піщаний хробак не зміг би легко його відводити. Що більша тварина, то більшу кількість тепла вона генерує щодо площі поверхні, яку вона має охолоджувати. Поєднайте геометричну проблему з погодою, і це не залишає шансів для існування цих створінь.
