Чому люди вірять фейковим новинам?
У понеділок, 29 січня, соціальними мережами та деякими сайтами поширилася новина про те, що нібито головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний звільнений. Українська бульбашка вибухнула, майже всі лідери думок висловилися з цього приводу, експерти розтлумачили наслідки, але протягом декількох годин, коли надійшла офіційна інформація, всі заспокоїлися.
Когнітивні упередження
У 2014 році Національне громадське радіо (NPR) у США провело жартівливий експеримент. NPR поділилося заголовком на своїй сторінці у Facebook під назвою «Чому Америка більше не читає?». Якщо користувачі переходили за посиланням, їх спрямовували на сторінку сайту NPR із поясненням, що стаття була жартом. Але багато глядачів, не прочитавши статтю, пішли далі і залишили коментарі у відповідь на заголовок.
Подальші дослідження підтвердили, що люди охоче діляться інформацією, не читаючи її. З погляду поширення та впливу фейкових новин це щось страшне. Що вже казати про таку основу медіаграмотності, як перевірка джерела або довіра лише офіційному джерелу.
Причини того, чому суспільство іноді поводиться, як велика дитина, давно вивчають психологи та соціологи. Розгляньмо декілька теорій, які свідчать, що річ не у довірливості, а в особливостях людського мислення — когнітивних упередженнях.
Чому люди мають когнітивні упередження? Зазвичай це розумові скорочення, що полегшують наше життя. Нам не потрібно щодня досліджувати, як дістатися від дому до роботи чи школи або робити інші дії, не замислюючись. Цей «автоматичний процес» дозволяє людям зберігати розумову енергію для більш складних речей. Хоча когнітивні упередження також можуть спричинити помилки у нашому мисленні, особливо коли ми перебуваємо у великому океані заголовків, гортаючи стрічку новин або соціальних мереж.
Політична упередженість
Дослідники вважають, що нездатність відрізнити правдиві новини від неправдивих має коріння у політичних мотивах. Люди є мотивованими споживачами інформації або дезінформації, коли вона захищає ідентичність. Простими словами, вони звертають увагу на інформацію та прагнуть її поширити, якщо вона узгоджується з їхньою політичною ідентичністю, і надмірно скептично ставляться до новин, що суперечать їхній політичній ідентичності.
Якщо людина політично підтримує Валерія Залужного та підозрює Офіс президента у зраді, то вчорашня новина стає наче підтвердженням того, про що вона думає. Ідентичність стає важливішою, ніж факти. Людина не чекає підтвердження інформації і робить репост. Можливо, що коріння цього у глибинній соціальній сутності людства, коли для виживання племені важливо було спочатку попередити про можливу загрозу, а потім розбиратися, хто зайшов у печеру — шаблезубий тигр чи благородний олень.
Пов’язана теорія стверджує, що люди ставлять вірність своїй політичній ідентичності вище правди, тому не можуть відрізнити правду від брехні на користь простої віри в ідеологічно узгоджену інформацію.
Щось знайоме
Ще одне пояснення виходить з того, що існує вплив попереднього контакту на судження про істину, який іноді називають ефектом ілюзорної істини. Він добре відомий ще з часів Другої світової війни. Дослідники виявили, що чуткам, які були більш знайомими, вірили швидше. Тож навіть якщо заголовок із фейком людина десь уже бачила, то це підвищує віру в цей заголовок, коли вона побачить його ще раз.
В інтернет-епоху, коли ми живемо серед заголовків, це потребує усвідомлення всього, що ми пропускаємо через свій мозок. Але цей ефект посилюється, якщо ми бачимо знайоме джерело інформації або джерело, якому ми довіряємо. Люди з більшою ймовірністю повірять інформації, наданій людьми, яким вони довіряють. Саме тому для стартового поширення фейків потрібні відомі люди, але не настільки, щоб про них можна було точно сказати, що він (вона) є професійним фейкометом.
У соціальних мережах навіть лайк від знайомої людини може вплинути на рішення повірити та поділитися цією інформацією. Такий соціальний відгук також підвищує довіру до новинного контенту, особливо щодо дезінформації. Спрацьовує так званий ефект перемоги, який виникає, коли для нас важливо, скільки разів чимось поділилися чи поставили лайк, а не сам контент.
Саме тут боротьбу за вплив на суспільство розпочинають боти, чия єдина мета та функція полягає в тому, щоб певні новини виглядали популярними та рекомендованими, бо для багатьох людей популярність важливіша, ніж оцінка інформації.
Вплив на емоції
Характерною рисою фейкових новин також є те, що вони часто викликають певний емоційний настрій. Тобто фейкові новини часто спрямовані на те, щоб викликати шок, страх, гнів або моральне обурення.
Людям подобається вважати себе раціональними істотами, але більшість часу ми керуємось емоційним та ірраціональним мисленням. Люди, що відчувають більше емоцій від новин (позитивних чи негативних — байдуже), з більшою ймовірністю повірять неправдивим новинам. Цим ефективно користуються політтехнологи у всьому світі. Достатньо згадати «мальчика в трусиках» або класичний приклад «показань Наїри».
10 жовтня 1990 року 15-річна дівчина на ім’я Наїра виступила перед конгресом США. Емоційно, зі сльозами на очах вона розповіла, що, працюючи в одній із кувейтських лікарень, бачила, «як озброєні іракські солдати увірвалися в лікарню, викинули з інкубаторів новонароджених дітей і залишили їх помирати на холодній підлозі».
Показання Наїри потім цитували сенатори та президент США Джордж Буш, що сприяло зростанню голосів на підтримку Кувейту збройним шляхом у війні проти Іраку (війна у Перській затоці).
У 1992 році, після інтервенції США до Іраку, з’ясувалося, що Наїра є донькою кувейтського посла у Сполучених Штатах, а її «свідчення» вигадали американські PR-агентства Hill & Knowlton, найняті урядом Кувейту з метою дезінформації та маніпуляції громадською думкою.
Що робити з фейками?
Інформація шириться через соціальні мережі, а це великі технологічні компанії, що можуть розв’язувати цю проблему хоча б частково — технологічно.
Поширеним підходом є автоматичне виявлення фейкових новин за допомогою машинного навчання, аналізу мережі та вже й штучного інтелекту. Використовуються можливості експертної перевірки новин тощо. Вміст, класифікований як проблемний, понижується за допомогою алгоритму ранжування, щоб користувачі з меншою ймовірністю його побачили.
Але ніщо не допоможе краще, ніж критичне мислення та медіаграмотність. Тож перед тим, як відправити гарячу новину далі, варто зупинитися й подумати, чи варто це робити.
