31 рік енергетичної (не)залежності: як Україна протистоїть залежності від російських ресурсів

У попередньому матеріалі Альона Гришко, Ксенія Алеканкіна та «Вокс Україна» розглянули важливі сфери та подивилися, наскільки далеко Україна відійшла у них «геть від Москви». У цьому тексті вони розповідають про енергетичний сектор.

Ключові дати: 

Енергія — це кров економіки та ахіллесова п'ята молодої української держави. Адже досі Україна мала значну залежність від Росії у постачанні енергоносіїв (газу, вугілля, ядерного палива), і Росія активно цим користалася.

Від СРСР Україні лишилась енергонеефективна економіка, яка до того ж мала значну частку виробництв з високим споживанням енергії, передусім металургію. Водночас власні поклади корисних копалин (газ, нафта, вугілля) активно розроблялись у 1960-1980 роках, тож до моменту отримання незалежності більшість родовищ вже були виснажені.

У 1991-2019 роках Україна майже утричі скоротила виробництво власної енергії (з 252 до 90 тис. тонн нафтового еквіваленту) та суттєво змінила структуру її виробництва. Істотно зменшилося виробництво енергії з використанням вугілля, натомість зросла частка атомної енергетики і природного газу. Також Україна почала більше виробляти «зеленої» енергії — з води, вітру, енергії сонця, біопалива тощо. Впровадження цих технологій допоможе Україні істотно зменшити енергетичну залежність від інших країн. 

 Природний газ. Завдяки шантажу України зупинками постачань газу і підвищенням цін при забороні реверсу Росія виторгувала собі частину кораблів українського Чорноморського флоту, низькі ціни на транзит та продовження перебування у Криму російського флоту, який став плацдармом для окупації та анексії Криму. Росія також працювала над послабленням української переговорної позиції, розпочавши будівництво двох трубопроводів («Північний потік —1«, »Північний потік — 2«) в обхід української території. Якби їй вдалося відмовитися від українського трубопроводу, Україна могла б втратити можливість віртуального імпорту газу з Європи.

Україна намагалася позбутися газового шантажу Росії, купуючи газ у країн Середньої Азії, однак ті спільно з Росією часто ставили підніжку газовій безпеці України. Від 2014 року Україна почала поступово відмовлятися від купівлі російського газу, натомість розвиваючи реверсні закупівлі з країн Європи, як віртуальні, так і фізичні. У 2016 році ми повністю перейшли на європейський газ. Європейські країни показали себе надійними партнерами. Навіть під час повномасштабного військового вторгнення росіян в Україну вони забезпечують безперебійне постачання палива.

Ще один чинник, який допомагає Україні здобути газову незалежність, — зменшення потреби у газі. У 1991 році ми використовували 118 млрд куб. м газу на рік (це третій найбільший показник у світі), у 2021 році — 28 млрд куб. м. Це відбулося через закриття енергозатратних радянських підприємств (частина з них опинилася на окупованих Росією територіях), збільшення енергоефективності економіки і житлового фонду, перехід на інші види палива. Власний видобуток України до повномасштабного вторгнення — приблизно 20 млрд куб. м газу, отже ми самостійно покриваємо більшу частину власних потреб. Все це дозволило скоротили витрати на імпортний газ — із майже 18% ВВП у 1992 році до приблизно 1% ВВП у 2021-му. 

Ядерне паливо. Перші роки незалежності Україна мала 100%-ву залежність від Росії у постачанні ядерного палива. Усі енергоблоки в Україні були створені за радянських часів, тож працювали вони лише на російському паливі. Щоб подолати цю залежність, у 2000 році Україна та США підписали угоду про впровадження Проєкту кваліфікації ядерного палива для АЕС. Завдяки йому у 2005 році на Південноукраїнській АЕС провели експеримент із використання паливних касет виробництва американської компанії Westinghouse. Він був вдалим і дозволив Південноукраїнській АЕС у 2018-му розпочати перехід на це паливо. Наступними до переходу готувалися Запорізька та Рівненська атомні станції. У 2019 році вже майже 43% ядерного палива надходило зі шведської філії компанії Westinghouse. З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну ми повністю відмовилися від російського ядерного палива. Президент «Енергоатому» зазначає, що половину палива планують закуповувати у Швеції, решту — виробляти в Україні.

Це не перша спроба України налагодити власне виробництво ядерного палива. Україна має підприємства з видобутку урану та робила кілька спроб подолати залежність від зовнішніх постачальників. У 1995 році Україна планувала спільно з РФ та Казахстаном побудувати на Кіровоградщині завод з вироблення ядерного палива, а у 2012 році реанімувала цей проєкт спільно з РФ. Однак вторгнення Росії в Україну 2014 року поклало край спільним планам. Цю саму ідею обговорювали і зі шведським підрозділом Westinghouse у 2016 році та фіксували у Концепції розвитку атомно-промислового комплексу до 2020 року. Однак поки що плани лишаються планами.

Росія також шантажувала Україну перебоями з розміщенням відпрацьованого ядерного палива. У 2021 році Україні нарешті вдалося повністю відмовитися від послуг РФ у цій сфері. Власні сховища побудовані у Чорнобилі та на Запорізькій атомній електростанції.

Для забезпечення незалежності у ядерній сфері для України важливо диверсифікувати постачальників ядерного палива та за можливості доєднатися до його виробництва. Повний цикл в Україні неможливий, бо за умовами Будапештського меморандуму ми не можемо збагачувати уран на своїй території.

Ядерна енергетика вважається однією з найбільш «чистих» та потужних. До повномасштабної війни Україна планувала добудовувати кілька енергоблоків на АЕС. Сподіваємося, після перемоги ці плани будуть втілені.

Електроенергія і вугілля. У спадок від СРСР Україна отримала спільну енергетичну мережу з країнами колишнього Радянського союзу та радянської зони впливу. 

Переважно територія України з'єднана лініями електропередач з Росією та Білоруссю. Однак на заході українські лінії електропередачі з'єднані з електромережами Угорщини, Словаччини та Румунії. Ці мережі стали основою для створення в Україні так званого Бурштинського енергетичного острова — відокремленої частини української енергосистеми, що від 2003 року працює синхронізовано з європейською енергосистемою та експортує електроенергію до ЄС. Такий досвід став дуже корисним для України, коли після 2014 року загострилася необхідність відмовитися від енергетичної співпраці з РФ і Білоруссю та приєднатися до енергосистеми ЄС ENTSO-E. Таке приєднання запланували на 2023 рік, однак внаслідок повномасштабного нападу РФ відбулося на рік раніше — у березні 2022-го. Окрім посилення енергетичної незалежності від РФ такий крок має ще один позитивний наслідок: продаж електроенергії на європейських аукціонах забезпечить Україні такі потрібні валютні надходження.

Хоча загалом Україна виробляє достатньо енергії для своїх потреб, у попередні роки у моменти пікових навантажень ми докуповували енергію у РФ та Білорусі. До початку повномасштабного вторгнення РФ Україна періодично запроваджувала та скасовувала заборону на імпорт електроенергії з Росії та Білорусі. Вперше постачання припинилося в 2015 році, згодом було відновлено з жовтня 2019-го до березня 2020 року. За даними Європейської мережі системних операторів передачі електроенергії ENTSO-E, 1 лютого 2021 року Україна відновила імпорт електроенергії з Росії. Але це погана ідея — власними коштами спонсорувати війну проти України. Тепер така практика стала неможливою.

До того ж, тепер Україна може допомогти Європі частково замістити російський газ українською електроенергією.

Додатковий спосіб посилити енергетичну безпеку й нарощувати роботу відновлюваної енергетики, — накопичувати енергію, коли її багато, і витрачати, коли є нестача: у 2022 році Україна вперше ухвалила закон про установки зберігання енергії, тож можна очікувати розвитку цього ринку.

Ще один важіль впливу Росії на Україну — вугілля, адже більшість українських теплоелектростанцій та теплоелектроцентралей працюють на цьому паливі, воно також потрібно у металургії. У 2020 і 2021 роках понад 60% (за вартістю) імпортованого до України вугілля надходило з Росії. При цьому РФ діяла як завжди, шантажуючи зупинками поставок напередодні опалювального сезону. Водночас Україна втратила ⅔ видобутку і практично втратила експорт вугілля через те, що РФ у 2014 році окупувала частини Донецької та Луганської областей. Після повної заборони на торгівлю з РФ, ухваленої у квітні цього року, зараз, напередодні опалювального сезону, Україні потрібно отримати достатньо вугілля з інших країн.

Тісні зв'язки з Росією, яка виявилася ненадійним партнером, показали, що енергетична незалежність — це питання безпеки країни. Для її забезпечення важливі два чинники: зниження споживання енергії (енергоефективність) та розвиток власного виробництва. З другим завданням допомагає впоратися відновлювана («зелена«) енергетика. Україна вже почала розвивати цей напрям, будуючи вітрові та сонячні станції та створюючи відповідне законодавство. Однак наразі таким чином виробляється менше 2% енергії. Україна також може забезпечити частину потреб Європи у відновлюваному водні та біогазі і таким чином долучитися до декарбонізації світу.