Винайдення фонографа: як «чарівник з Менло-Парк» зміг відтворювати звук
19 лютого 1878 року американський винахідник Томас Едісон запатентував прилад для механічного запису та відтворення звуку, який назвав фонографом. У проєкті SPEKотна дата розповідаємо, як цей винахід змінив людство, вплинув на інші винаходи та як його оцінював сам Едісон.
Історія запису звуку
Передумовою фонографа став пристрій під назвою фонавтограф. Француз Едуард-Леон Скотт працював редактором і типографом рукописів у науковому видавництві в Парижі. Одного разу він побачив ілюстрацію анатомічної будови людського вуха й задумав «необачну ідею сфотографувати слово». Впродовж 3-4 років він будував пристрій, який міг би відтворити функцію людського вуха.
Скотт покрив скляну пластину тонким шаром лампової сажі. Потім він узяв акустичну трубу і на її звуженому кінці прикріпив тонку мембрану, яка служила аналогом барабанної перетинки. У центрі цієї мембрани він прикріпив жорстку кабанячу щетину довжиною приблизно сантиметр, поклавши її так, щоб вона лише торкалася шару сажі. Людина говорила в трубу, змушуючи мембрану вібрувати, а перо малювало цифри, які були видряпані на сажі.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Однак фонавтограф міг лише реєструвати візуальну форму звукових коливань, а відтворювати записаний звук було неможливо.
Замість 10 000 тис. спроб одна: як Томас Едісон винайшов фонограф
Томас Едісон оголосив про винайдення першого фонографа — приладу для запису і відтворення звуку — 21 листопада 1877 року і вперше продемонстрував пристрій 8 днів потому. Оскільки запатентовано фонограф 19 лютого 1878 року, то офіційним днем народження винаходу вважається саме ця дата.
Перші фонографи Едісона записували звук на барабан, вкритий фольгою, використовуючи глибинний рух голки. Патент Едісона зазначав, що доріжка має бути видавлена на носії, і лише у 1889 році Александром Беллом і Чарльзом Тейнтером було запатентовано метод вирізьблювання доріжки.
Одним з перших звукозаписів був куплет дитячої пісеньки «Mary had a little lamb». Публічна демонстрація фонографа одразу зробила Едісона знаменитим. Слухачі були у захваті від «механічного звуку», дехто називав Едісона «чарівником з Менло-Парк». Та й сам винахідник писав: «Ніколи я ще не був так приголомшений у моєму житті. Я завжди боявся речей, що починають працювати з першої спроби». Один з музичних критиків, який записував свій голос зазначив, що звук дуже тихий, але приємний, а також, що частина його друзів впізнавала його голос на записі, а інші ні.
До 1887 року Едісон займався фонографом епізодично (через роботу над іншими проєктами, у тому числі лампою розжарювання). Продовжуючи вдосконалення, він спробував використовувати восковий диск замість фольги, а також список з десяти варіантів можливого використання фонографа серед яких книги для сліпих, записи промов великих людей, запис музики та навчання музики.
Згодом Едісон засновує Національну Фонографічну компанію, яка записує низку музичних і театральних записів, які почали продавати у 1906 році. Перші фонографи коштували лише $18-20.
Масове виробництво та подальше використання платівок
Одночасно з розробкою фонографа розвивалася також і технологія запису звуку на плоскому диску — платівці. Такий варіант був запропонований американським винахідником Емілем Берлінером у 1878 році.
Вже у 1896 він отримав патент на пристрій під назвою грамофон. Платівки мали одну важливу перевагу у порівнянні з барабаном — їх можна було виробляти масово за допомогою штампування, таким чином суттєво знижуючи ціну і підвищуючи міцність носія. Крім того, масивна залізна платформа, на якій обертається платівка, виступає у ролі маховика, підтримувала сталу швидкість обертання й дозволяла уникнути «плаваючих» спотворень звуку.
Едісон також запропонував свою модель «дискового фонографа» у 1912 році, однак модель була неконкурентоздатною порівняно з рядом популярних на той час моделей, тому не здобула широкого розповсюдження.
Після винаходу звукознімача (пристрій для перетворення звукових коливань в електричний струм) механічний звукозапис отримав новий поштовх для розвитку і численних вдосконалень. А тому електропрогравачі та вінілові платівки залишалися одним з основних методів відтворення звуку до 80-х років XX століття доки їх не замінили касетні стрічки.
