Новий погляд на українську музику та книги, домашній сад та випічка: як турбота про себе наближає перемогу
Поки ми стежимо за перебігом війни у новинах і на власні очі, обмінюємося повідомленнями з рідними та вже за звуком відрізняємо грім від роботи ПВО, всередині кожного з нас точиться боротьба із собою. Провина вцілілого та сором за те, що робиш недостатньо, хоча й не спав тиждень, бо цілодобово волонтерив. У цій війні ми втратили емоційну стабільність, але чи не кожен відкрив нові грані себе та світу навколо.
Двадцять четверте лютого довжиною у три місяці
Перший день повномасштабної війни росії проти України наздогнав мене у Києві. Зранку я довго заперечував сповіщення про початок вторгнення. Авжеж, свідомість просто відмовляється сприймати війну, до того ж чималу роль зіграла стара традиція ніч середи зустрічати у барі. Можливо, саме брак сну в ту фатальну ніч дала мені холодну голову протягом всього четверга.
Нове життя розпочалося з допомоги подругам — перебрати наплічники, сформувати план на наступні декілька годин і зробити все можливе, щоб вони виїхали на захід України. Сам же зовсім не збирався кудись рушати, бо, попри те, що родом із Сумщини, Київ став рідним домом. Але кілька довгих самотніх днів і ще довших ночей, панічні атаки, що посилювалися, та звернення місцевої влади привели мене в електричку до Рівного. Відверто кажучи, тоді я повністю не усвідомлював свої дії — рухався ніби автоматично, приймав рішення на наступні годину-дві. Далі були ночівлі в бомбосховищах, тимчасові притулки та прийняття війни вже в тилу.
Зараз розумію, що людина я достатньо легковажна (чи достатньо дурна, тут вже залежить від точки зору). Мені все ж здавалось, що їм забракне духу на повномасштабне вторгнення, тож можна сказати, що я майже не готувався до нового етапу війни.
Духовний розвиток і життя за графіком
Життя в воєнному стані супроводжується невизначеністю, а отже, додатковим стресом. Я зробив все можливе, щоб налагодити режим і формалізувати всі процеси, які можу контролювати. Для цього сформував графік дня та намагаюся його дотримуватися:
Підписуйтеся на наші соцмережі
- Кожен ранок починаю з йоги, читання історичної чи художньої літератури та чаю.
- До сніданку намагаюсь не читати новин.
- Далі — робочий день. Він сповнений мітингів і спроб виокремити час на хардскілову роботу.
- Приблизно о четвертій годині перевіряю волонтерські чати й спілкуюсь щодо допомоги ЗСУ.
- Вечори все більше провожу з коханою чи друзями. Хочеться жити та не втрачати жодного моменту, продовжувати ствердження життя як таке.
Жити тут і зараз
Пригадуючи з історії роки 1709, 1876, 1932, 1937, 2014, я усвідомив: ворог хоче не просто нашої землі, а повного знищення українців як нації. Якось почув, що смерть наступає, коли припиняється життя. Не хороніть себе заздалегідь. Серед всього, що ви робите сьогодні задля спільної мети, не забувайте про життя.
У мене з'явились нові хобі, серед яких хочеться виокремити роботу з рослинами. Ніколи не думав, що в мене з'являться граблі чи сапка розміром зі стільниковий телефон. Це цікава рутина, яку я б порекомендував спробувати кожному. Крім користі для інтер'єру, це також заохочує дбати про себе. А ще я нарешті переборов страх роботи з тістом. Добрі люди, з якими ми разом жили в прихистку, навчили мене випікати кіш лорен і круасани. Вже морально готую себе до дріжджового тіста та планую напекти саморобні хачапурі.
Як не дивно це усвідомлювати, але в деяких речах війна мені допомогла. Наприклад, я:
- нарешті почистив стрічку YouTube та список подкастів від псевдоліберальної повістки ворога;
- по-новому подивився на контент, що вживаю;
- більш категорично задався питанням про цілі споживання інформації та її вплив.
Цікаво, що я одразу знайшов купу якісного контенту рідною мовою та це було доволі легко. Роками він не досягав мене через шум і вплив іншої культури, а тепер мені соромно, що не зробив цього раніше.
Українське у повсякденності
Мовне питання я вирішив для себе ще 2,5 роки тому, коли перейшов із російської на українську. Мені було важко, бо школа та університет були російськомовними. В пам'яті ще свіжі спогади про власний перехід на українську, тож мені легко емпатувати тим, хто проходить цей шлях зараз. Намагаюсь допомагати інструментами та порадами, що спрацювали для мене.
З переходом на рідну мову я почав ретельно досліджувати літературу. Щодо брендів, то цей процес почався з Революції гідності, а ретельно досліджувати літературу почав з переходом на рідну мову, бо мав розширяти власний словник. Відкрив дуже багато гарних авторів, зокрема:
- Валер'ян Підмогильний,
- Юрій Андрухович,
- Оксана Забужко.
Зараз читаю неоднозначного Володимира Винниченка, а на черзі Емма Андрієвська.
Українську музику я слухав ще змалку, бо дуже люблю вайб фестивалі. Багато стрічок із українських фестивалів як Zaxidfest, СХІД-РОК, Стрічка, Brave! потрапили до мого тривожного наплічника, як ностальгічна згадка.
Я намагаюся популяризувати українську музику, однак я проти того, щоб вживати контент лише за національною ознакою. При цьому мені й так приємно формувати плейлист з якісної української музики, що може легко конкурувати за увагу з відомими міжнародними зірками.
Правда, були речі, що мене обурили. Мені було дуже дивно бачити, що деякі автори відмовляються висловлювати власну позицію та намагаються просто продовжувати жити попереднє життя. Дуже задоволений, що активна спільнота відреагувала на це й аудиторія таких митців значно скоротилася.
Дбати про себе, щоб перемогти
У моєму дитинстві були іграшки «Тамагочі» (Tamagotchi), де потрібно було дбати про тваринку, щоб гра продовжувалась. Зараз я так назвав свій розумний годинник, адже тепер, щоб гра продовжувалася, потрібно дбати про себе. Від нашого фізичного та морального здоров'я залежить перемога та світле майбутнє, яке вже незабаром чекає на Україну.
Підписуйтеся на наші соцмережі
