Як CTO IT-компанії Zoolatech потрапив у розвідку ЗСУ. Історія Євгена Федченка
За плечима киянина Євгена Федченка 20 років програмування і 10 років практичної стрільби. Донедавна перше було роботою, а друге — хобі, якому він присвячував вільний час. Але 24 лютого 2022 року все перевернулося.
Першого ж дня війни Федченко вступив до тероборони, а зараз служить у взводі розвідки ЗСУ, навчає солдатів користуватися NLAW і чекає на наказ відправлятися на передову.
Для циклу інтерв'ю про IT-спеціалістів із ТрО редактор SPEKA поговорив із Федченком про те, як досвід роботи програмістом та CTO допомагає у військовій службі, а також про найкориснішу книгу для захисників України.
Життя до війни
В IT я майже все життя: на другому курсі почав працювати програмістом, а до цього вигравав республіканські олімпіади з програмування. Працював і у стартапах, і у великих компаніях Senior-розробником, тимлідом, архітектором…
У Zoolatech я був одним із перших співробітників. Компанію створили вихідці з Luxoft, а я теж працював там 5 років. Один із фаундерів Zoolatech Денис Рогов дуже добре знав мене і запросив у нову компанію.
Перші кілька років я допомагав створювати команду iOS-розробки Zoolatech. Поступово вона виросла з двох людей до майже сорока. Далі так само створював першу в компанії команду розробки на GoLang. Загалом у мене досить широкий профіль, без проблем мігрую між технологіями. Вважаю, що хорошому інженеру однаково, яку мову програмування і стек технологій використовувати. Це слушно і щодо поганого інженера.
У Zoolatech я був одним із найдосвідченіших програмістів, мав досвід менеджменту проєктів, устиг багато попрацювати за кордоном — у Швеції, Шанхаї, Каліфорнії… Мене постійно залучали до менторингу співробітників, естимейту проєктів та перемовин із новими замовниками. Зрештою влітку 2021 року мене призначили CTO компанії.
Щоправда, безпосередньо до війни я особливо не встиг попрацювати у новій ролі. У нас з'явився новий клієнт — відомий європейський ритейлер Pandora. Вони найняли нас, щоб розробити для компанії нову інтеграційну платформу на сучасному стеку технологій. Я став ідеологом цього проєкту, моя роль називалася Principal Engeneer. Тож хоча формально я був CTO, але переважну більшість часу приділяв великому і складному проєкту для Pandora.
Zoolatech — це софтверний VIP-бутик. Ми намагаємося бути чимось середнім між сервісною та продуктовою IT-компанією. У нас багато Senior-спеціалістів і, відповідно, доволі високий середній вік. За чотири роки компанія виросла до майже 400 співробітників. Основні офіси у Києві та Гвадалахарі (Мексика). Зараз компанія відкриває ще один офіс у Польщі.
Як стрільба перетворилася з хобі на роботу
Я був упевнений, що війни не буде. За два тижні до її початку навіть написав пост у Facebook, де розклав по полицях, чому саме повномасштабне вторгнення не відбудеться. Основною причиною називав те, що Росія не зможе перемогти у цій війні. Я вгадав майже все: що вони не зможуть взяти жодного великого міста, що зазнаватимуть величезних втрат… Єдине, чого я не зміг передбачити, що вони настільки божевільні і однаково підуть на це. Логіка тут безсила.
Уранці 24 лютого я нарешті повірив, що почалося. І того ж дня поїхав до військкомату.
Досвіду військової служби я не мав, але стріляв непогано. Стрілецькими видами спорту займаюся майже 10 років. У 2014 році об'їздив багато військових частин як інструктор з вогневої підготовки. Тож, попри відсутність досвіду служби, я добре знаю, як користуватися стрілецькою зброєю і вмію передавати ці навички іншим.
Практична стрільба — це спорт, де ви бігаєте і стріляєте по мішенях. Мій основний профіль — карабін. Тобто я знаюся на використанні автомата Калашникова і карабіна AR-15. Це саме те, що потрібно в армії.
Звісно, серед моїх друзів багато стрільців та інструкторів. Деякі з них мають досвід служби в АТО. І хоча я не вірив у початок війни, у нашому колі такі розмови ходили. Тому я точно знав, що мені робити. 24 лютого замість військкомату свого району я поїхав на лівий берег Києва, де збиралися мої побратими. Наш підрозділ наполовину складається з людей, які добре знають один одного у мирний час: або служили разом, або знайомі по стрілецькому спорту.
Ми — розвідка
Я служу у взводі розвідки. Формально починав у теробороні, але зараз я у ЗСУ. У мене контракт на три роки, військове звання, спеціальність. У випадку завершення війни є опція дострокового припинення контракту за згодою сторін.
Наш підрозділ добре екіпірований і натренований, складається переважно зі спортсменів та тих, хто служив в АТО. Моя військова спеціальність — водій-розвідник.
Перші тижні війни ми готувалися зустрічати ворожі танки і за потреби допомагали поліції та СБУ. Про завдання, що стосуються безпосередньо розвідки, я не можу говорити. Але наш контракт передбачає виконання завдань і за межами Києва.
Наш командир каже: «Розвідник, який стріляє, — поганий розвідник». Але стріляти у ворогів уже довелося. Зараз ми зосереджені на тренуваннях та отриманні нових знань. І чекаємо на наказ, щоб замінити тих, хто зараз на передовій.
Якщо ми хочемо дожити до кінця війни, то маємо тренуватися щодня. Це стосується і фізичної, і тактичної, і стрілецької підготовки. Фізична підготовка — класичний кросфіт. Стрілецька — стріляємо у тирі або на стрільбищі. Якщо йдеться про тактичну підготовку, то приїжджає інструктор з ССО (сили спеціальних операцій) і вчить нас воювати правильно.
Усе життя я цікавився всім, що стосується війни. Ніколи не хотів воювати, але воєнна історія і дослідження методів ведення війни були моїми хобі. І, звісно, змагання з практичної стрільби. Плюс я джипер, саме тому став водієм-розвідником. Любив сісти у позашляховик і взимку видертися на ньому на якусь непролазну гору в Карпатах.
У ЗСУ я пішов разом зі своїм авто — позашляховиком Toyota Land Cruiser Prado. Це навіть кращий автомобіль, ніж я думав до війни. Не уявляв, що він здатен на те, що йому довелося пережити за останні два місяці. Траплялося летіти по дуже пересіченій місцевості вночі на швидкості 80-90 км/год. Думав, машина розвалиться, але все гаразд. А ще якось випадково в'їхав на Prado у блокпост. І теж нічого, легкі подряпини.
Як досвід роботи програмістом і CTO допомагає в армії
Армія дуже специфічна структура. Якщо командир дає наказ, його треба виконати. «Я не можу», «я не вмію», «я втомився» — відмовки нікого не цікавлять. І це певною мірою потребує тих самих якостей, які зробили мене CTO. Я став ним, тому що вмію вирішувати проблеми. Я ніколи не говорю власнику компанії: «Ой, у мене не вийшло». Не вийшло — знайди іншу роботу. В армії так само.
На початку служби командир запитав, хто знає англійську. Я озвався. «Ок, — каже, — тоді ти будеш розбиратися з NLAW». Розібрався, потім навчав інших стріляти з цього протитанкового гранатомета. У бою, на щастя, його поки не використовував.
https://youtu.be/VFR7Ls6mt2I
Скільки триватиме війна
Я щоразу хочу прокинутися зранку і дізнатися, що війна закінчилася. Але мені здається, що вона триватиме довго, можливо, рік. Я не бачу, щоб ворог хотів миру. А отже, все може закінчитися лише тоді, коли ми завдамо йому втрат, несумісних із продовженням війни. Поки що до цього далеко.
Я на 300% упевнений, що з воєнної точки зору ми переможемо. Але чи зможемо довго тримати економічний фронт? Стратегія ворогів очевидна: вони намагаються повністю знищити нашу інфраструктуру, залишити без пального і т. д. Хотілося би вірити в диво, наприклад, палацовий переворот у Росії.
Після війни
Після війни хотів би повернутися до своєї роботи. Я був на своєму місці. Але якщо всі продовжать працювати, хто ж буде воювати? Тут я теж на своєму місці.
Ми досі базуємося у Києві, а ворога тут більше нема. Тож думаю про те, щоб трохи менше спати і починати потроху працювати. Звісно, це буде не фултайм, і остаточного рішення теж нема. Хочу допомагати компанії, себе підтримати фінансово. І банально не втрачати навички. ІТ, програмування — це не їзда на велосипеді. Навички треба постійно тренувати.
Поради тероборонцям
Усім, хто хоче вступити до тероборони, я хотів би порадити книги швейцарського автора Ганса фон Даха «Тотальний опір» та «Техніка бою». Вони саме про те, як напівцивільне/напіввійськове суспільство може протистояти вторгненню регулярної армії. Майже біблія такої війни.
Тероборона — це якраз спроба створити щось на зразок швейцарської армії, коли кожен громадянин має вдома зброю і за потреби стає у стрій. Замість того щоб мати велику армію, ми маємо населення, готове швидко взяти до рук зброю. Кожен громадянин призовного віку є потенційним бійцем. Перемогти таку країну неможливо.
