Нова етика українського бізнесу. Яку економіку ми будуємо?

Зараз ми маємо говорити про нову етику українського бізнесу. Так, саме етику, тому що бізнес починається саме з етики, правил поведінки, поведінкових моделей реагування на комерційні обставини. Це — вічний закон економіки.

Поточний стан справ у сфері послуг

Сьогодні я обійшов увесь центральний Київ. Хрещатик, Арсенальна, Печерська, кінотеатр «Зоряний», Палац Спорту, Льва Толстого, Велика Васильківська, Жилянська, площа Перемоги і ще деякі місця. Оглядав столичну комерцію.

Хотів підстригтися у перукарні на бульварі Лесі Українки — не вдалося. Треба було чекати 45 хвилин. Більше жодної перукарні за периметром я не зустрів. Чому перукарень немає в ТРЦ «Гуллівер», куди я зайшов погрітися? Чому десятки закладів у центрі міста готові зробити тобі педикюр, але не готові підстригти?

Їжа. Колись популярний ресторан «Альтруїст», побудований на рецептах ізраїльської кухні, абсолютно порожній. Нуль відвідувачів. Є люди в «Салатейрі» — це залишки категорії молодих киян, котрі зараз бодай щось заробляють. Біля центральної синагоги — жінка років 22 з пакетом Sanahunt з покупками. Як це? Мільярд київських кав`ярень вже не має що запропонувати після 14:00, коли в нинішній холод та ожеледь хочеться гарячого борщу, а не макарун салатового чи фіолетового кольору?

Офісний Київ нині сідає в автівки, щоб їхати додому о 16-й. Броунівський рух. Коли я, находивши 22 км центральним Києвом, викликав таксі «Убер» їхати додому, той зняв з картки 200 грн, але машину не надіслав. Гроші не повернув. Розгардіяж.

Доки їхав додому на трамваї, побачив у фейсбуці рекламу від дачно-готельного комплексу «Глібівка». Запрошують середній клас на відпочинок. Але в кого є зараз гроші відпочивати в Глібівці, в Верхолах?

Який бізнес нам потрібен

А тепер — про бізнесову етику. Щоб робити нормальний, правильний бізнес, слід у якийсь момент взагалі забути про гроші. Взагалі. І спитати себе: чим я зараз можу бути корисним? Що від мене вимагається? Може, ніж організовувати чергову кав'ярню, краще заснувати доступну столову з гарячими стравами в центрі міста? Може, ніж продавати кросівки за 6000 грн, які зараз ніхто не купить, краще організувати команду сантехніків, які ремонтуватимуть водопостачальну інфраструктуру для міста? Може замість магазинів з годинниками за 80000 грн в ТРЦ, краще створити магазин з дешевим дитячим харчуванням?

В людині, як ми знаємо, живе власне «я». Різні культури по-різному працюють з цим «я», але країни пострадянської культури (чи, радше, безкультур'я), як правило, насичують ключовий я-інстинкт вірою у власну винятковість та жадобою до бабла. І от під час війни вся ця тема дала конкретний збій. Пострадянський капіталізм вмирає на очах, а нам слід народити щось нове, живе, справжнє. Був днями в елітарній точці видачі «Розетка» на станції метро Тараса Шевченка. Купа дорогого алкоголю, а попиту — нуль.

Пропоную всім, а насамперед українському бізнесу замислитися над тим, що зараз потрібно в країні. Я пам'ятаю, що до війни рекламний таргетувальник в соцмережах міг заробляти 40-50 тис. грн. А зараз це — порожнє місце. Зараз потрібні люди, які вміють зварити гарячий борщ. Не соціальне таргетування нам потрібне, а борщ зі шматком підчеревини! От вам і бізнес, і етика, і ВВП…