Життя серед зірок: як досвід МКС допоможе людству в майбутньому

У безмежних просторах космосу маяк людської винахідливості вже понад 23 роки кружляє над нашою блакитною планетою, знаменуючи постійну присутність людини за межами земної атмосфери. SPEKA розповідає про Міжнародну космічну станцію (МКС), шедевр міжнародної співпраці, що уособлює невпинне прагнення людства до процвітання у космосі. Яким буде надалі життя у космосі та як нам у цьому допомогла МКС?

Міжнародна космічна станція — це не просто космічна станція, а мікрокосм світу, який прийняв майже 300 членів екіпажу та жменьку космічних туристів з 20 країн, що становить 43% усіх людей, які коли-небудь вислизали з пут Землі, щоб потанцювати трохи ближче до зірок.

Проєкт МКС є результатом надзвичайного партнерства, яке охоплює 25 космічних агентств і організацій, втілюючи дух глобального співробітництва. Лише нещодавно, 18 січня, МКС прийняла третю приватну місію Axiom Space та SpaceX Ax-3, екіпаж якої доєднався до екіпажу станції та розпочав власні наукові дослідження. Зараз на станції перебуває перший турецький астронавт Альпер Гезеравч, який прибув туди у складі екіпажу місії Ax-3.

Поки людство спостерігає за небесними тілами, що усіяли нічне небо, маючи амбітні плани висадження на Місяць і Марс, уроки, отримані на борту цього орбітального форпосту, є не просто науковою цікавинкою, вони є дорожньою мапою для підтримання людського життя у найбільш несприятливих умовах. МКС вчить нас власної стійкості та адаптивності, даруючи розуміння того, що насправді потрібно, аби називати космос домом.

Коротка історія орбітальних станцій: від фантастики до реальності

Людська фантазія здавна здіймалася у зоряне царство, уявляючи собі життя на борту кораблів, що плавають небесним морем. У 1869 році Едвард Еверетт Гейл написав «Цегляний місяць» — історію про сферичну космічну станцію з 13 спеціальними камерами. Це фантастичне бачення заклало основу для мрії людства про небесні оселі.

Радянський «Салют-1», запущений у 1971 році, відкрив еру справжніх космічних станцій, започаткувавши лінійку трубчастих аванпостів, до якої увійшли ще шість у межах програми «Салют». Сполучені Штати відповіли на це запуском «Скайлаб» у 1973 році, ще одного циліндричного першопрохідця у своєму роді.

Радянська станція «Мир», запущена у 1986 році, відкрила нові горизонти як перша модульна космічна станція, що збиралася частинами, створюючи основу для майбутнього космічного житла.

Міжнародна космічна станція — це, без перебільшення, диво сучасної інженерії та міжнародної співпраці. Вона складається з 16 модулів, серед яких елементи Сполучених Штатів, Японії, Європи та, на жаль, росії.

Запуск МКС у 1998 році ознаменував новий розділ у наших небесних починаннях, коли людство могло не лише відвідувати космос, але й жити у ньому, вивчаючи тонкощі життя у середовищі, позбавленому земної гравітації. МКС досі є вершиною нашої подорожі від наукової фантастики до реальної конструкції зі сталі та сонячних панелей, яка обертається навколо Землі кожні 90 хвилин, свідченням наших космічних амбіцій і сходинкою у всесвіт за межами Землі.

Адаптація до космосу: життя у невагомості

Коли Юрій Гагарін завершив свій історичний політ навколо Землі у 1961 році, світ зрозумів, що людина може вижити у космосі. Однак вижити і жити у космосі — це зовсім різні завдання. Сьогоднішні астронавти повинні адаптуватися до унікального середовища сучасних космічних станцій, де не існує традиційної гравітації, а поняття «вгору» і «вниз» втрачають сенс.

У цьому царстві невагомості кожна дія, яку ми сприймаємо як належне на Землі, наприклад, утримання інструменту чи ковток води, стає вправою зі стратегічної фізики. Для того щоб астронавти могли виконувати свою рутину, станція обладнана замінниками «гравітації»: поручнями, точками опори, пасками, затискачами та незліченними липучками, що створюють матрицю, яка закріплює як людей, так і їхні інструменти на самій конструкції.

Щоб допомогти з просторовою орієнтацією, використовують кольори. Наприклад, у деяких модулях МКС поверхні, які на Землі були б «внизу», пофарбовані в оливково-зелений колір, а «вгорі» нагадують небо у бежевому кольорі. Таке кольорове кодування забезпечує інтуїтивне відчуття напрямку і допомагає у ментальному картографуванні, зменшуючи дезорієнтацію у світі, де не діють звичні правила.

Колір, або його відсутність, впливає не лише на орієнтацію, він впливає на настрій і моральний дух. Астронавти на борту «Скайлабу» протистояли безбарвному оточенню, шукаючи розради у яскравих відтінках своїх відеокалібрувальних карт, демонструючи психологічну важливість візуального розмаїття.

На відміну від незайманих, стерильних середовищ, зображених у фільмах, МКС — це не стільки модель футуристичної стерилізації, скільки середовище, в якому живуть люди. Станція сповнена запахів, звуків і об’єктів людського житла — космічного пилу, що складається з клітин шкіри, крихт їжі, що літають у повітрі, і постійного гудіння механізмів. Це схоже на міжзоряний спільний дім, але без можливості втечі, безперервних робочих змін і спільної скарги на безсонні ночі.

Проте астронавти компенсують це видовищами, які переосмислюють слово «видовищний». Наприклад, з модуля «Купол» відкривається буквально неземний краєвид — 180-градусна панорама Землі, що безшумно ковзає під ними, нагадуючи про планету, яку вони називають домом, і про крихкість нашого існування у безкрайніх просторах космосу. Один лише цей вид може бути вартий того, щоб пристосуватися до їхніх надзвичайних орбітальних умов життя.

Мікросоціум у мінісвіті: ідентичність та згуртованість на орбіті

Навіть у безмежному космосі, на борту такої технологічно розвиненої споруди, як Міжнародна космічна станція, астронавти знаходять способи виразити свою індивідуальність і зміцнити відчуття спільноти. Ця практика перегукується з концепцією звіту 1972 року, в якому космічні середовища проживання називають мінісвітами — компактними суспільствами, де людський елемент є так само життєво важливим, як кисень, яким вони дихають.

У цих межах особистий простір має першочергове значення, а те невелике, що існує, прикрашається пам'ятними речами та символами, які перетворюють стерильну станцію на домівку. Це видно на невикористаних стінах МКС, які стають полотнами для вираження ідентичності екіпажу. 

Це можна порівняти з тим, як ми обліплюємо дверцята сімейного холодильника фотографіями, малюнками та нотатками, і такий холодильник може вам розповісти свою цікаву історію про мешканців будинку, як і стіни космічної станції.

Їжа, невіддільний аспект людської культури, набуває ще більшого значення у космосі. Акт спільного споживання їжі виходить за межі простої поживної цінності, він стає церемонією, святом єдності. Астронавти збираються за «космічним столом», діляться делікатесами з усього світу, відзначають свята та дні народження одне одного. Завдяки цим ритуалам встановлюється товариський зв'язок, який долає національні та культурні розбіжності, об'єднуючи екіпаж у згуртовану команду.

Технології на борту МКС — це не лише диво інженерії, але й стрижень соціальної згуртованості. Вони підтримують мешканців не лише механічно, але й соціально, сприяючи створенню мікросоціуму. У космосі кожен член екіпажу є одночасно й астронавтом, і життєво важливою частиною мінісуспільства, орієнтуючись не лише у космосі ззовні, але й у складному соціальному просторі всередині.

Майбутнє життя у космосі

Дивлячись на зорі, мріючи про майбутнє, яке ще не написане, ми також повинні протистояти реаліям і викликам, пов'язаним із підтриманням життя в суворих умовах космосу. МКС уже тепер стикається з власними проблемами, не останньою з яких є фінансовий тягар, який вона покладає на країни-учасниці.

США, Японія, Канада та країни Європи домовилися про продовження терміну служби МКС до 2030 року. Далі її доля невідома: вона може перетворитися в атракціон для космічних туристів або закінчитися на дні океану, як низка інших космічних апаратів та станцій.

Наразі NASA розглядає кілька проєктів на початковій стадії розроблення, які можуть замінити МКС. Їх подали приватні компанії і вони орієнтовані на майбутні наукові дослідження. Усі свої плани NASA чітко описала, вони передбачають роботу над проєктами із заміни МКС та її зведення з орбіти, що є вкрай непростим завданням.

NASA та агенції-партнери вивчили низку варіантів безпечного зведення з орбіти космічної станції. Серед них, наприклад, використання трьох космічних кораблів «Прогрес». Однак такий варіант не задовольняє американське космічне відомство, там вирішили, що необхідний повністю новий або модифікований космічний корабель для зведення станції з орбіти.

Наразі NASA співпрацює з приватними американськими компаніями над проєктом космічного корабля U.S. Deorbit Vehicle, який буде виконувати фінальний, безпечний маневр зведення космічної станції з орбіти. Коли цей день настане, станція за допомогою спеціального космічного корабля почне контрольовано знижувати орбіту, потім увійде у щільні шари атмосфери, де почне згоряти. Частина МКС, яка не згорить в атмосфері, впаде в океан, де і буде похована, приєднавшись до своїх попередників.

Однак кінець МКС не означає кінець людських амбіцій у космосі. Це знаменує перехід до наступного етапу — проєкту Gateway. Цей форпост, призначений для орбіти Місяця, є продовженням нашого прагнення встановити людську присутність у космосі. Хоча Lunar Gateway менший за МКС і розрахований на коротший термін перебування, він є амбітним і закладає основу для дослідження Місяця і Марсу в наступному десятилітті.

Це майбутнє середовище проживання, запозичене з дизайну МКС, передбачає потребу в розширених житлових приміщеннях з чотирма розширюваними кабінами екіпажу. Попри ці вдосконалення, проблеми космічного життя залишаються: обмежене приватне життя, тісний простір для основних видів діяльності, а також психологічна потреба в особистому просторі та самовираженні.

З огляду на творчі виставки, імпровізовані екіпажами МКС, включення спеціальних зон для персоналізації у майбутніх місцях проживання можуть бути корисними. Ці простори могли б слугувати полотном для самовираження мікросоціуму астронавтів і зберігати подобу культурного багатства земного життя.

У колективній уяві МКС набула міфічних масштабів. Це культурний орієнтир, який вийшов за межі своєї фізичної форми, увібравши у себе дух дослідження, що визначив кінець 20-го і початок 21-го століть.

Уроки, отримані на МКС, стануть основою для проєктування та експлуатації майбутніх космічних поселень. Вони продовжать спадщину МКС, гарантуючи, що майбутнє людства серед зірок будуватиметься на фундаменті знань, досвіду і непохитного прагнення до відкриттів. За своєю суттю МКС — це не просто споруда, це втілення мрії, яка продовжуватиме жити, поки людство робить сміливі кроки до нових горизонтів.