Позивний «Афіна». Як Маргарита Рівчаченко стала військовим парамедиком і медіазіркою тероборони
SPEKA продовжує публікувати історії підприємців, IT-спеціалістів та представників креативної індустрії, які стали до лав територіальної оборони під час російсько-української війни.
25-річна журналістка та PR-менеджерка Маргарита Рівчаченко стала однією із найупізнаваніших тероборонців Києва. Її фото у військовій формі з букетом троянд на Майдані та відеозвернення до росіян зібрали десятки тисяч лайків та шерів у соцмережах. Потім були інтерв'ю для Vogue, «24 каналу», «Української правди», стаття у The Times та декілька сюжетів на зарубіжних телеканалах.
SPEKA поговорила з Маргаритою про потреби тероборони та про те, як її попередній досвід допомагає забезпечувати бійців спорядженням та медикаментами.
Що робила до війни
Протягом трьох років після навчання я займалася журналістикою та піаром. Була прессекретаркою народного депутата, писала статті для економічних спецпроєктів «Української правди», зокрема про жінок у бізнесі. Розробляла брендингові кампанії. Була прессекретаркою торішнього «Маршу за Київ», який зібрав 10 тис. людей. Можна сказати, що до початку війни у мене було три роботи.
Як потрапила до тероборони та що там роблю
До тероборони я прийшла на самому початку війни. Це було рішення буквально декількох хвилин. Потрапила туди через військкомат у моєму районі Києва. Я не дуже добре розуміла, що таке тероборона, але у мене за плечима були курси парамедиків. Тож я вміла надавати першу медичну допомогу, а нещодавно пройшла додатковий курс у «Госпітальєрів». Вони дають досить глибокі знання, але засвоїти їх може будь-яка тямуща людина. Поки що застосовую свої навички здебільшого в тилу, а не на полі бою.
Попередній досвід допомагає мені на службі, адже я не лише надаю медичну допомогу пораненим і хворим, а ще й комплектую аптечки та шукаю спорядження для свого підрозділу. Турнікети, бронежилети, протизастудні засоби, L-тироксин, інсулінові шприци для наших бійців і багато іншого.
Мертвий медик — поганий медик
У теробороні не маю чіткого графіка. Щодня нові завдання. Кудись поїхати, щось забрати, з кимось домовитися. Інколи попрацювати з підрозділами, інколи об'їхати блокпости.
У ТрО немає медиків у чистому вигляді. Я медик-стрілець, і, звичайно, нас навчають застосовувати зброю, насамперед АК (автомат Калашникова). Інструктори регулярно перевіряють наші навички. Адже найперше завдання — вижити самому і відбитися від ворога. Мертвий медик — поганий медик. Поранений медик — ще гірший медик, адже створює небезпеку для інших бійців. Тому потрібно спочатку відстрілятися, а потім надавати допомогу і рятувати побратимів.
Психологічно я готова працювати з пораненими на полі бою. Крові не боюся, я донор з багаторічним стажем. Чи буде мені неприємно і боляче побачити, скажімо, відірвану кінцівку? Думаю, так. Але найважче, мабуть, буде побачити пораненого знайомого.
Чого не вистачає теробороні
ТрО — порівняно нова структура, тому забезпечення поки що не вистачає. Усі медикаменти ми отримуємо завдяки волонтерам. Зараз дуже потребуємо турнікетів, адже у кожного бійця має бути по одному турнікету для нижніх і верхніх кінцівок.
Турнікетів катастрофічно бракує по всій Україні. Проблема навіть не у грошах. Наші прекрасні люди донатять на забезпечення військових, якщо є потреба. Один турнікет коштує приблизно $20. Купити їх в Україні уже неможливо, а з-за кордону вони надходять дуже повільно. Зараз у ТрО багато людей без турнікетів і повних аптечок. Повна індивідуальна аптечка — це мрія та ідеальний подарунок для бійця.
Про популярність
Звісно, такої уваги до себе я не очікувала. Досвід взаємодії з медіа був різним. Давати багато інтерв'ю трохи втомлює. Це не завжди на часі, а деякі журналісти дуже наполегливі: мовляв, ви ж сама журналістка, маєте розуміти, що нам потрібно терміново. Особливо важко з іноземними тележурналістами. Їм потрібна картинка, а я не можу показувати наші позиції, місце проживання, людей, з якими я служу.
Загалом така популярність мені не заважає. Але коли надходить купа повідомлень, то іноді втомлюєшся їх розбирати. Та мені дуже імпонує, коли люди підтримують і пишуть щось хороше.
Про позивний
Мене з дитинства захоплювали міфологія та історія, які тісно переплетені у кожній культурі. Афіна не тільки богиня війни, вона ще й богиня мудрості. Афіна не розпочинала битву першою. Вона покровителька справедливої захисної війни. Афіна виступає за мирне вирішення конфліктів, проте, коли війна торкається її, у неї немає сумнівів.
Про майбутнє
Не думаю, що війна закінчиться швидко. Принаймні до осені нам доведеться бути у повній бойовій готовності. Далі, можливо, територіальна оборона буде вже менш залучена до бойових дій. Наші сили спеціальних операцій (ССО) та ЗСУ працюють у гарячих точках. У них буде багато роботи і після завершення активної фази війни.
Я уклала контракт на три роки. Поки триває війна, буду в теробороні і допомагатиму, чим зможу. Я зробила свій вибір.
Після війни планую повернуся до роботи. Хочу писати. Закарбувати не лише власні спогади, а й історії людей, з якими служила разом і чиї історії чула. Вони дійсно герої. Але це вже буде після війни, коли стане трохи легше це сприймати. Багато про що взагалі поки що не можна говорити. І не варто.
