Сторінку історії про єдність українців, білорусів і росіян уже перегорнули — Сергій Плохій
«Яким буде цей світ, залежатиме від того, чи закінчиться війна перемогою України. А також від того, як триватиме відбудова України. Це великий виклик жити у переломний час і визначати майбутнє», — наголосив відомий історик і письменник Сергій Плохій під час виступу з інавгураційною лекцією у Києво-Могилянській академії. Пропонуємо вашій увазі скорочений переказ виступу Сергія Плохія.
Одна зі сторінок історії, яку вже перегорнули, це існування концепції про те, що українці, білоруси і росіяни — один народ. Після повномасштабного вторгнення ця ідея, яка існувала й домінувала значною мірою в Україні, частині росії та Східної Європи протягом століть, закінчилася.
Сьогоднішня війна почалася не 24 лютого 2022-го і навіть не у березні 2014-го. Ця війна на певному інтелектуальному рівні набагато триваліша. Її витоки — у глибокому минулому. Але якщо говорити про стартовий постріл теперішніх подій, то ним стала стаття цього начебто «історика» (путіна. — Ред.), яка з’явилася влітку 2021 року і називалася «Про історичну єдність росіян та українців».
Коли вона вийшла, у колі істориків точилися дискусії про те, що з цим робити. Бо стаття була прикладом історичної безграмотності та маніпуляцій, тож долучатися до відкритої дискусії щодо неї означало до певної міри надавати певної легітимності її ідеям.
Дехто з моїх колег вважали, що статтю опублікували у такий мертвий період, коли всі роз’їжджаються на канікули, щоб її ніхто не помітив і щоб не було обговорення. Це була академічна позиція.
Насправді ця стаття стала відмахом для початку поточного етапу війни, бо якраз у червні 2021 року розпочалося планування війни, згідно з даними американської та британської розвідки.
Хто вигадав концепцію «братніх народів»
путін не вигадував концепцію єдності українців і росіян. Те, що відбувається сьогодні з погляду обґрунтування цієї загарбницької війни, є продовженням традиції, що починається у російській імперії.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Ідея триєдиного російського народу, коли формально визнавалося, а насправді заперечувалося право українців та білорусів на власну ідентичність, на власну високу культуру і навіть на освіту в нижчій школі, в імперських школах, а тим більше в університетах та інших учбових закладах, виникла у середині ХІХ століття.
Ця модель будувалася з середини ХІХ століття. На ній формувалася російська національна політика до 1917 року. Російські генерали, як-от Антон Денікін, вірили, що якщо малороси існують, то вони існують лише як частина російського народу. Російські інтелектуали, які опинилися в еміграції, як-от Іван Ільїн, вірили у подібні ідеї. Російські інтелектуали радянської доби, як-от Алєксандр Солженіцин, вірили у подібні ідеї. І цей імперський наратив пережив радянський союз, де більшовикам вдалося зібрати російську імперію, яка вже розпалася на той час.
Це відбулося, з одного боку, за допомогою сили, а з іншого — за допомогою культурних поступок національним меншинам (зокрема українцям) через створення республік, які начебто мали певний рівень автономії. А найголовніше — більшовикам вдалося зібрати імперію разом, визнавши за українцями право бути окремим народом, а не підрозділом великого російського народу. І якраз ця політика більшовиків — те, що не тільки насторожувало, але й змушувало керівників Білого руху займати ворожу позицію щодо них.
Як росія намагалася утримати Україну
Те, що відбулося після путчу в Москві у серпні 1991 року, фактично стало тригером для розпаду радянського союзу. Іронія долі полягала в тому, що представники начебто одного колишнього імперського народу — України, росії та білорусі — зібралися у Біловезькій пущі і підписали смертний вирок радянському союзу. Після цього вже інші республіки, зокрема центральноазійські, проголосили незалежність і приєдналися до так званої Співдружності незалежних держав.
Насправді Україна не вступала в СНД, попри те що була одним із засновників цієї організації. Тож з’являється ідея Євразійського Союзу. Цей союз не витримує випробування часом. Україна відмовляється від участі у ньому, підриваючи російські плани формування одного зі світових центрів впливу у москві. Центру, який міг би конкурувати, з одного боку, з Європейським Союзом, а з іншого — з Китаєм, який почав підніматися.
Майже одразу після Революції гідності, коли Янукович біжить із Києва і намагається перетворити Крим на свою базу, путін застосовує план Б. У чому його суть? Якщо Україну не можна взяти всю чи у межах візії Солженіцина 90-го року, чи пізніше Дугіна, тоді застосовується візія Солженіцина кінця 90-х — треба анексувати території, які є для них традиційно російськими — Донбас, південь, Крим. Анексія Криму — це початок принаймні Солженіцинського плану Б.
путін, звісно, не відмовляється від ідеї контролю над цілою Україною. І мінські домовленості у їхній російській інтерпретації були цим елементом утримання всієї України.
У 2020-2021 роках путін та його оточення зрозуміли, що Україна продовжує відмовлятися виконувати мінські домовленості у їхній російській інтерпретації, що немає сенсу чекати на нові парламентські чи президентські вибори в Україні. Бо, як путін написав в есе про історичну єдність росіяни і українців, підступний Захід запровадив в Україні таку політичну модель, за якої політики змінюються, але політична модель ні.
Цією політичною моделлю є демократія. Саме тоді варіант продовження війни з повномасштабним вторгненням став ключовим планом А на 2022 рік для путіна, його пропагандистів, російської армії. Як ми зрозуміли дуже пізно, ці ідеї підтримувала більшість росіян.
путін почав так звану спеціальну військову операцію з наступу не на Донбасі, де більшість суспільства, зокрема українських військових, чекала на цей наступ, а з ракетних ударів по всій Україні, зокрема по Києву. Головною метою на першому етапі війни, фактично головною метою спецоперації, було захопити Київ.
Що означає захопити Київ? Це означає повернення до оригінальної ідеї приєднання цілої України. Це план, який існував від самого початку ідеї створення Євразійського Союзу, це план, який є у Солженіцина у статті 1990 року, і це план путіна 2022 року.
Це була військово-політична мета. Мета політико-культурна — це, звісно, повернення України до статусу Малоросії, цілковитого знищення українського проєкту, зокрема культурного, а отже, мовного. Причому формально якась маріонеткова Україна могла б існувати.
Вже у перші тижні і місяці війни стало зрозуміло, по-перше, що Україна вистояла і вистоїть, по-друге, що модель розділення України, яка спрацювала 2014 року (регіонального чи якогось іншого), ідея того, що росія приходить як визволитель російськомовних і представник російської культури, не спрацювала. Вона провалилася.Що нам готує майбутнє
Процес інтеграції України у безпекові, політичні та інші структури західного світу розпочався і набирає обертів. Тобто Україна визначилась, що вона є, де вона залишається і де буде.
Це впливає не лише на її долю, а й майбутні зміни у політичній та безпековій структурі Європи і загалом Трансатлантичного Союзу.
Війна серйозно вплине на росію. Країна, яка позиціонувала себе як один із центрів світу, яка хвалилася тим, що вона має другу армію в світі, сьогодні є міжнародним вигнанцем. Війна завдала не лише удару по престижу росії, а й по її економіці, політиці, культурі тощо.
Такі країни, як Німеччина та Японія, переосмислюють не тільки свою зовнішню політику, але й загалом власну ідентичність і роль, яку вони мають відігравати в своїх регіонах.
Таких змін на світовій арені не було від кінця холодної війни. Ми вступаємо в нову еру, яка розпочалася з українського спротиву в лютому 2022 року.
І надзвичайно важливою буде наша позиція не тільки в середині країни, але також ззовні, по відношенню до того, яким цей світ буде. Багато (не все, але досить багато і можливо більше, ніж ми думаємо сьогодні), буде залежати також від нашої спільної позиції, а особливо від вашої (студентів. — Ред.) позиції вашої на майбутні роки, на майбутні десятиліття.
Підписуйтеся на наші соцмережі
