QR-коди на українських кладовищах
Цвинтар — місце спокою, де господарю вже не потрібен зв’язок та інтернет, а гості намагаються поводитися тихо, якщо це, звісно, не “гробки” або чийсь пишний похорон. Інтерактивність цього місця обмежується спогадами про небіжчиків, але цифровізація, як вірус, проникає навіть у тишу могильних плит.
У 1952 році молоді вчені Норман Джозеф Вудленд і Бернард Сілвер запатентували штрихкод, але їхній винахід не використовували до 1960-х, аж до появи системи KarTrak, впровадженої залізничною галуззю для відстеження вмісту вагонів. Потім штрихкоди стали комерційно необхідними з появою унікального коду товару (UPC) у 1970-х як способу автоматизації праці касирів. Але штрихкоди можуть містити лише приблизно 20 алфавітно-цифрових символів, що обмежує їхнє застосування.
У 1994 році японська дочірня компанія Toyota під назвою Denso Wave випустила код швидкого реагування, або QR-код, що дозволяє вбудовувати більше інформації в об’єкти. На відміну від PDF417 та інших більш ранніх 2D-штрихкодів, QR-код декодує інформацію за допомогою датчиків зображення, а не лінійного сканування. Їхня здатність зчитуватися смартфонами сприяла тому, що QR-коди зараз використовують будь-де. Навіть на цвинтарях.
Фільм про померлого
Українська компанія «МЕМОС» не першою почала пропонувати QR-коди на кладовищах. Цю послугу можна було знайти і раніше, але у компанії акцент роблять саме на меморіальному ландшафті, коли QR-код зображується на світлому камені, що є частиною меморіальної композиції.
В інтерв’ю SPEKA CEO «МЕМОС» Євген Васильєв розповів, що мета компанії — змінити сприйняття місць пам’яті. Це має бути гарне, світле, доглянуте місце, де люди згадують своїх рідних і вшановують їхню пам’ять.
Сучасні технології дозволили зробити новий продукт «QR MEMO», який є мініфільмом із фото та відео рідної людини.
Проект тільки вийшов на ринок і натепер зроблено лише вісім QR-таблиць, але є плани з продажу не тільки на території України.
QR-коди використовували у рекламі протягом багатьох років, і кілька американських похоронних бюро почали прикріплювати їх до надгробків ще на початку 2011 року.
Ці коди часто друкують на міцних металевих або акрилових табличках, щоб вони могли протистояти дощу чи снігу. Крім того, вони доступні будь-кому, хто проходить повз, і йому цікаво знати імена чи дати на надгробку.
Після сканування QR-коду відвідувач могили може прочитати історії або переглянути зображення та відео померлої людини на сайті, пов’язаному з цим QR-кодом. Людина, яка встановлює код, може навіть створити віртуальну гостьову книгу та дозволити людям залишати записи чи спогади про померлого.
QR-надгробки та етичні питання
Амбіції «МЕМОС» зрозумілі, але в інших країнах цим уже не здивуєш. Навіть більше, там серйозніше ставляться до питань захисту приватних даних, життя та конфіденційності.
Ще у 2011 році вчені-правознавці Ліліан Едвардс та Едіна Харбінга висунули ідею посмертної цифрової конфіденційності, яка стосується наклепу, прав на дані та туманних ситуацій, коли розкриті секрети померлої людини можуть завдати болю чи шкоди членам сім’ї, що вижили.
У 2008 році японська меморіальна компанія під назвою Ishinokoe почала рекламувати QR-коди для надгробків. Відвідувачі, які сканували код, потрапляли на спеціальний вебсайт, наповнений фотографіями та іншою інформацією про померлих. З міркувань конфіденційності доступ до QR-коду могли мати лише члени родини та друзі з фізичними ключами. Код залишався прихованим за замкненою кам’яною камерою на фізичній святині.
Філадельфійська компанія Digital Legacys, яка також надає QR-коди для надгробків, використовує інший метод. Її клієнти можуть зробити свої сайти публічними або приватними, дозволяючи випадковим відвідувачам кладовища доступ до цифрових святинь або ні.
Наскільки це навічно?
«МЕМОС» створює камені, що можуть лежати хоч сто років. Але чи протягне стільки сама технологія QR?
Ніхто не може передбачити, як довго протримається та чи інша технологія, йдеться у статті The Atlantic. QR-коди пов’язані з важливими елементами інфраструктури, щоб працювати: програмне забезпечення, яке виявляє і розшифровує код; підтримку посилань або реєстрацію доменів пов'язаних з ними сайтів; безперервну роботу самих сайтів; стійкість базової інфраструктури інтернету. Але у своєму втіленні на надгробках вони також покладаються на постійну соціальну цінність надгробків з QR-кодом. Для того щоб система працювала, як людина під каменем, так і технологія, що пов’язує фізичний простір з цифровим меморіалом, мають залишатися актуальними. Цінність залежить від постійного визнання цінності.
Зараз QR-коди залишаються актуальними, але ми знаємо приклади зникнення технологій. Microsoft Tag, спочатку випущений у 2010 році як яскрава альтернатива QR-коду, уже не існує. Більшість людей забули попередній CueCat, сканер штрихкодів у формі кота, розроблений наприкінці 1990-х вже наявною Digital Convergence Corporation.
Але поки що QR-код допоможе зберегти пам’ять людини щоразу, коли хтось дістає свій телефон і сканує його.
