Чи світить нам достойна пенсія? QA-тест майбутньої реформи
На що жити, коли завершиться кар’єра? Найпоширеніший варіант в усьому світі – пенсія. Але що робити, якщо нинішні виплати від держави викликають лише посмішку? Розбиратися у цьому ми почали у матеріалі «Апгрейдити чи міняти? Що відбувається з пенсійною системою і як це впливає на майбутнє працюючих українців». Наразі час протестувати потенційні можливості та виявити баги пенсійних змін, які можуть впровадити в Україні найближчим часом.
Отже, ми вже з’ясували, чому солідарна пенсійна система за своєю суттю не здатна забезпечити добробут українців у поважному віці. Але, продовжуючи комп’ютерні аналогії, держава пропонує апгрейд старого ПК. Проаналізуймо, чи дійсно новий етап реформи розжене його продуктивність.
Що вважається міжнародним стандартом?
Насправді солідарна система навіть в економічно розвинених країнах сама по собі не гарантує високий рівень пенсійного забезпечення. Першочергова причина така сама, що і в Україні — зниження рівня народжуваності та збільшення середньої тривалості життя, через що працюючим з кожним роком усе важче «годувати» пенсіонерів.
Тому з 1994 року Світовий банк почав активно просувати трирівневу систему соціального захисту для літніх людей. За основу взяли модель, впроваджену у Чилі на початку 1980-х. При цьому кожен рівень має доповнювати пенсійні виплати інших рівнів:
- 1-й рівень — обов'язкова державна солідарна система (з визначеними виплатами), що фінансується за рахунок внесків на соціальне страхування із заробітної плати. Виплати в межах цього рівня можуть бути загальними або залежати від рівня доходу.
-
2-й рівень — обов’язкова накопичувальна система (з визначеними внесками), яка фінансується за рахунок внесків із заробітної плати. Світовий банк віддає перевагу приватним схемам другого рівня, а не державним, оскільки уряди можуть втручатися в інвестиційні рішення пенсійних фондів з політичних міркувань.
-
3-й рівень — добровільна накопичувальна система (з довільними внесками), яка має містити приватні варіанти пенсійних заощаджень, а участь держави обмежується регулюванням для забезпечення захисту інвесторів.
Таким чином, обидва накопичувальні рівні не скасовують солідарного, а лише доповнюють його. Це лише додаткові шари соціального захисту, які дозволяють сформувати достатній обсягу грошей для життя після закінчення трудової кар’єри. Учасники цієї системи рік за роком накопичують свій власний капітал за рахунок внесків до спеціального пенсійного фонду. Але між 2-м та 3-м рівнем існує суттєва різниця.
За обов’язкового накопичення працівник, по суті, ні на що не впливає: від його зарплати регулярно відраховується певний відсоток до призначеного державою накопичувального фонду. Натомість у добровільному рівні клієнт сам обирає, яку суму він бажає накопичити та за який термін, періодичність сплати внесків, спосіб отримання виплати тощо. У цьому випадку можливості створити більш потужний капітал на майбутнє значно вищі.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Статус країни ОЕСР означає дотримання високих соціальних стандартів життя, які неможливі без високого рівня пенсійного забезпечення. Він визначається коефіцієнтом заміщення: який відсоток від своєї середньої зарплати людина зможе отримувати у майбутньому як пенсію. У країнах ОЕСР середній коефіцієнт заміщення — 40%. А ось в Україні цей показник становить 20-25%, тобто під час виходу на пенсію доходи людини зменшуються у 4-5 разів.
Отже, доповнити систему соцзахисту пенсіями другого рівня потрібно і Україні, якщо ми прагнемо колись приєднатися до престижного клубу держав. Питання — як це реалізувати?
Що планується в Україні?
Спочатку трохи теорії та історії. Теперішній пенсійний «комп’ютер» був спроєктований досить давно — на початку 2000-х, коли вирішили позбутися неефективної солідарної моносистеми. І насправді у нього закладали передову міжнародну архітектуру. Ідеологія майбутньої пенсійної машини базувалася на рекомендаціях Світового банку.
Рамковий закон «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» також передбачав запуск двох накопичувальних рівнів і був ухвалений ще у 2003 році. Повноцінний перехід до накопичувальних пенсій планувався до 2012 року. Але по факту стартував лише третій, добровільний рівень. Натепер він приніс доволі скромні результати у масштабах країни. Серед головних причин — невисокий рівень довіри до фінансових інституцій, слабка обізнаність громадян у фінансовій сфері, відсутність масової, простої та зрозумілої комунікації на тему накопичень. Тому запуск другого рівня не просто назрів, а й перезрів.
Останній проєкт закону щодо обов’язкового накопичення пенсії з’явився у Верховній Раді у квітні 2023-го. Він передбачав обов’язкову участь у системі усіх категорій працівників до 55 років та обов’язкову сплату роботодавцями пенсійних внесків на користь цих найманих працівників.
Першу частину коштів для цього пропонували «забирати» у роботодавця, який щомісяця сплачуватиме пенсійні внески за рахунок відрахування частини єдиного соціального внеску (ЄСВ): у 2023 році це мало становити 1% від зарплати, у 2024-му — 1,5%, у 2025-му та наступні роки — 2%. Другу половину фінансування накопичень мала взяти на себе держава, яка вноситиме до 3% від розміру офіційної середньої зарплати у конкретній галузі.
Такі ж умови передбачалися для ФОПів, участь яких у накопичувальній системі планується добровільною. Акумульовані таким чином кошти мають інвестуватися уповноваженим пенсійним фондом у різні фінансові інструменти, примножуватися та забезпечувати додаткові виплати до базової пенсії українців. Втім, подальша доля цього законопроєкту поки що невідома, адже його розгляд відтермінували на невизначений термін.
Які ризики загрожують реформі?
На жаль, сам собою апгрейд системи не створює економічного дива та не вирішує проблем наявних рівнів пенсійного страхування. Викликів, через які оновлена модель може буксувати, чимало, і вони лише посилюються під час тривалої та масштабної війни.
З якими ризиками доведеться стикнутися накопичувальній пенсії?
-
1
Ризик затримки запуску та непослідовності. Експерти Світового банку акцентують: «Найважливішою передумовою пенсійної реформи є сильна і тривала прихильність влади до неї. Це потребує постійного моніторингу реформи протягом усього перехідного періоду. Покращення ринкової інфраструктури та вдосконалення законодавства має відбутися у перші роки реформи, щоб забезпечити більшу віддачу з меншими ризиками».
Тобто вдала реалізація другого рівня потребуватиме узгоджених, продуманих та послідовних кроків від влади протягом багатьох років. Тим часом останній законопроєкт знову застряг на рівні експертного обговорення. Висновок не надто обнадійливий: документ не враховує багатьох важливих аспектів та потребує доопрацювання. Але чергові відтермінування — це втрата часу та грошей громадян. -
2
Ризик ексклюзивності. Сама ідея пенсійної реформи передбачає створення гідних умов життя для більшості населення країни та зменшення соціальної нерівності. Але наразі ми не знаємо, який відсоток працюючих українців зможе приєднатися до накопичувальної програми.
По-перше, через війну мільйони громадян виїхали за кордон і тепер стоять перед вибором зміни країни податкового резидентства.
По-друге, у другому рівні системи буде віковий ценз, адже велика частина людей віком 50+ просто не встигне накопичити достатній капітал для життя у старості (але працювати до солідарної пенсії їм однаково доведеться довше, бо пенсійний вік підвищуватимуть і надалі).
По-третє, на ринку понад 20% працівників влаштовані неофіційно і не завжди спроможні це змінити: вони також ризикують залишитися за бортом реформи. -
3
Ризик обмеженості інвестиційних інструментів. Для примноження грошей учасників накопичувальних систем частина їхніх коштів інвестується у прибуткові фінансові інструменти. Наразі є можливість вкладати у депозити, державні облігації, нерухомість. Це надійні активи, втім не найвищі доходи.
Необхідний баланс міг би дати вільний ринок цінних паперів, але в Україні він відсутній. Тому ефективність інвестицій буде свідомо обмежена. До речі, у країнах ОЕСР на фондовий ринок припадає у середньому щонайменше половина обсягу інвестицій пенсійних фондів. -
4
Ризик недостатності внесків. Разом із попереднім пунктом це ще одна причина, чому накопичення зростатимуть дуже повільно. Поки триває війна, та ще довго після її закінчення, ризики високої інфляції та девальвації гривні будуть високими. Тим часом зарплати громадян майже завжди ростуть повільніше, ніж ціни. Тому відсоток, який буде відраховуватися від доходів на накопичення протягом багатьох років, вкрай важливий.
Починати з 1-2% — це нормально, щоб люди не відчули втрати доходу та потроху звикали до нової системи. Але щоб набрати обертів, система має працювати на значно більшому відсотку. До речі, це знають клієнти пенсійних систем третього (добровільного) рівня, до яких належать компанії зі страхування життя та недержавні пенсійні фонди. Встановивши щомісячний платіж у розмірі 10% від свого доходу, можна за 10 років примножити внесену суму щонайменше у 5 разів. -
5
Ризик фіскальної нестабільності та націоналізації. В умовах війни діра в бюджеті Пенсійного фонду і так поглиблюється (в пріоритеті армія, економіка не зростає). Але щойно запустять другий рівень, цей дефіцит зростатиме, адже частина ЄСВ піде на фінансування накопичувальної системи. До того ж державі потрібно десь буде брати чималі кошти на свою частку внеску у накопичувальні фонди.
Вирішувати проблему можна, як і зараз, за рахунок переливань з державного бюджету. Але цей процес небезкоштовний, адже Україна дуже залежна від зовнішнього фінансування. Якщо у майбутньому віддавати позичені гроші держава не зможе, у хід можуть піти крайні заходи. Така ситуація була в Угорщині, яка під час економічної кризи стала критично залежною від закордонних кредитів. Це призвело до рішення про фактичну націоналізацію другого рівня пенсійної системи у 2010 році.
Що сукупність усіх цих ризиків означає для конкретного громадянина? Те, що він натепер не має чіткої відповіді на головні питання:
- Яким чином буде гарантоване збереження моїх пенсійних заощаджень?
-
Чи накопичені кошти дозволять підтримувати у старості гідний рівень життя?
-
За яких умов я зможу вийти на пенсію та отримати свої накопичення?
Втім, вихід з цієї невизначеності є й сьогодні. Ви самі маєте можливість призначити собі рівень майбутньої приватної пенсії, на яку можете почати ефективно накопичувати вже сьогодні. Інструменти та можливості для цього надають страховики життя або недержавні пенсійні фонди.
Підписуйтеся на наші соцмережі
