Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×
Упс! Не вдала спроба:(
Будь ласка, спробуйте ще раз.
preview
Євстахія Мельникова
Євстахія Мельникова
20 листопада 2022 9 хвилин читання

Чому українці тепер менше донатять, як на це впливають медіа та як вести щоденник війни

Олексій Масло — журналіст, продюсер, засновник бренду SHWK CLOTHING та співзасновник волонтерської організації Kharkiv.help. У медіа працював три роки, згодом зайнявся дизайном одягу. Але під час війни медійні звички неочікувано знадобилися.

Kharkiv.help — одна з найбільших волонтерських органзацій, яка закриває потреби військових, цивільних та людей з деокупованих територій. Олексій розповів SPEKA, як працює його команда та як журналістське минуле впливає на волонтерський рух.

Як ти потрапив у медіа та чому припинив цим займатися?

З медіа я пішов у дизайн. Незабаром буде 14 років, як я пов'язаний з дизайном одягу. Перша моя робота — це «Новий канал». Тоді я шукав будь-яку роботу, а на каналі працював мій друг Роман Скрипін. Він запропонував пройти співбесіду на посаду адміна замість співробітниці, яка пішла у декрет. Місяць працював безкоштовно, потім став повноцінним адміном шоу «Підйом». Згодом робив усе: брав інтерв'ю, був продюсером, оператором, аніматором.Більшість часу забирали два ТБ-проєкти. Одна зміна на «Підйомі», друга — на «Ревізорі». Часто працював тижнями задля одного проєкту, потім відпрацьовував пропущені зміни іншого. Паралельно розвивав власний бренд одягу. Згодом я зрозумів, що робота на телебаченні — це не про креатив, за яким я туди йшов. Це про рейтинги та гроші. Тому вирішив піти з ТБ, бо бренд одягу почав приносити більше грошей. Робота на себе приваблювала більше.

Олексій на площі Свободи у Харкові Олексій на площі Свободи у Харкові

Тоді саме почалася революція, Роман Скрипін заснував «Громадське» і шукав для проєкту перевірених людей. Запросив мене волонтерити продюсером. Разом ми пропрацювали місяців п'ять, стримили нон-стоп на майдані. Для України це була зовсім нова технологія.

Бо, наприклад, коли на «Новому каналі» потрібно було зробити трансляцію, тоді приїжджав цілий бус, на оператора вішали величезну камеру, рюкзак з антернами. Це було складно. А на майдані ми брали Wi-Fi--роутер, кидали в кишеню журналісту і він біг посеред боїв і знімав наживо на телефон чи мінікамеру. Так значно динамічніше.

Що змінилося для тебе з початком війни у 2014-му?

Я попереджав Романа ще на початку, що скоро піду, бо хочу повністю присвятити себе дизайну одягу. Початок війни дуже відбився на моїй діяльності. На російський ринок припадали майже 80% зароблених грошей, але після 2014-го ми відмовилися там працювати. Я писав у фейсбуці, що росіяни пі**расти. Після цього мене заблочили всі фестивалі, які раніше запрошували мій бренд у сранорашку. Тоді ж ми почали допомагати військовим, шили для них термобілизну. Під час ковіду я розробляв дизайнерські маски, з коштів яких потім купупав звичайні маски, а гроші перераховував волонтерам, тому досвіду такої допомоги набував ще тоді.

Як ти зібрав людей на Kharkiv.help у лютому?

Я приїхав у гості до мами у Харків 20 лютого, а 24-го мав повератися до Києва. Але мій батько опинився в окупації, а мама відмовилася їхати. Тому без варіантів — я залишився у Харкові. Ну, а там –— халепа. Відгукнувся на пошук волонтерів. Познайомився з Ксюхою, зараз у нас на двох фонд. Почали розвозити людям борщ. Активні харків'яни просто не могли не допомагати і хапалися за все. Найактивніші серед нас об'єналися, бо ми гарували вдень і вночі. 

Спочатку ми й не думали створювати фонд.  Головним завданням було нагодувати військових, поліцію, СБУ, потім цивільних. Наші люди постійно працювали під обстрілами. Ми продовжуємо їздити туди, де немає позицій наших військових — у сіру зону, і куди відмовляються їздити волонтери від міськради, інших організацій та комунальники. Але ж у сірій зоні багато тих людей, яким, окрім нас, ніхто не допоможе.  Потреб більшало, ми відкривали збори.

Як твій медійний досвід допомагає просувати волонтерські збори?

Досвід медіа, звичайно, посприяв. Скрипін активно пушив на YouTube-каналі. Він один із небагатьох близьких людей з великою аудиторією, який зголосився мені допомогти. Сергій Грішин з «Громадського» нещодавно проводив спеціально для нас аукціон для збору на пікап для ССО. А коли на початку нам потрібна була медіапідтримка, першим, кому я написав, був Саша Педан, який ніколи мені не відмовляв у репостах у сторіз.

Зв'язки виручили, нас репостила Маша Єфросиніна, Льоша Дурнєв та інші українські зірки. До 24 лютого у мене було 2 тис підписників, тепер майже сім. Приріст відбувається, звісно, від репостів. Але навіть якщо людина відома, а зробить лише репост — ніхто не задонатить. Щоб це подіяло, потрібно говорити своїй аудиторії: «Ось дивіться, цій людині я довіряю, хочу, щоб ви допомогли». Співачка Мама Сіта, наприклад, так і зробила.

Які збори в пріоритеті? На які збори найважче залучити аудиторію?

Загалом ми зібрали понад 10 млн грн через соцмережі та закупили сотні шоломів, тепловізорів, турнікетів, декілька автівок через фонд. Найбільше потреб завжди у військових. Але люди обирають донатити на гуманітарку. Більшість досі дотримується принципу «Не хочу спонсорувати війну» і залишають свої «три капучино» не на зброю, щоб швидше завершити війну, а на потреби цивільних. Але треба змінити акценти: що більше донатиш на ЗСУ, то менше буде потреби донатити потім на гуманітарку. Люди забувають, що відбувається, і через це стає морально важко не те що допомагати, а й взагалі.

Як зрозуміти, що люди забули про війну?

Ну от я пощу в сторіз фото мертвих тіл, які знаходжу в квартирах на деокупованих територіях, а люди тим часом планують відпустку в Альпах. Цей контраст убиває. Як можна думати про Альпи, коли за 10 кілометрів від Куп'янська мешканці будинків замерзають насмерть. Або я дедалі частіше чую від знайомих фразу на кшталт «коли була війна». Вважаю, що люди розслабилися через переможні наративи в інфополі. Наприклад, через цифри Генштабу. Здається, що все суперпозитивно. Але ці дані дуже приблизні, люди не уявляють, які насправді наші втрати і що роблять наші військові. Викривлення інформації у позитивний бік зумовлює спад донатів на підтримку ЗСУ. 

Мабуть, тому з процесу збору на зброю роблять атракцію? Як у Притули?

У таких великих організацій достатньо ресурсу, щоб забезпечити закупівлю зброї. Багато компаній регулярно покривають їх. Такі фонди не закривають локальні запити підрозділів, наприклад, є військові, які чекають від Притули пікап вже три місяці — у них на 86 людей чотири машини. Люди, які обирають великі організації для донатів, не завжди уявляють, як відбуваються процеси зсередини. Певний відсоток з донатів однаково йде на зарплати. Сам Чмут казав, що 70% потреб військових закривають звичайні волонтери. Тому я дуже раджу обрати декільох  волонтерів, яким ви довіряєте, та постійно їх підтримувати, бо саме від них залежить конкретне життя на фронті. А великі фонди залиште великим компаніям та донорам.

Твій інстаграм водночас дуже відвертий і особистий. Нещодавно були сторіз із твоїм батьком…

Так. Десь на 20-й день війни мій батько нарешті вийшов на зв'язок. Він був живий і навіть допомагав нашим військовим — здавав позиції росіян. Це було у Руських Тишках, селищі, яке зараз у деокупованій зоні. Після втечі русні батька поранили. За час окупації на два села працював один лікар і той ветеринар, саме він надав першу допомогу моєму батьку після поранення. Зараз з ним все гаразд. Коли я вперше приїхав у це село забирати людей, його будинок був пошкоджений, а коли приїхав забирати речі повторно, будинку вже не було через прильоти. Я відкрив збір на відбудову, і дуже багато людей відгукнулося. 

Насправді ми допомагали всім і всюди. Якось їдемо на Північну Салтівку, щось поряд вибухає, чую кулеметні постріли: військові зупиняють нас, кажуть, що вони вибивають росіян із школи 134. Я зрозумів, що треба щодня вести сторіз, прямі трансляції з Північної Салтівки та інших місць, куди ми приїжджали з допомогою. Але всередині при цьому нічого не відбувається. Ти звикаєш жити у підвалі, ти звикаєш до страв  швидкого харчування. Ракети падають під ноги, а ти просто стоїш куриш і дивишся на них. Отака профдеформація.

Ти возив іноземних журналістів на Північну Салтівку і не тільки. Чи побачене мотивувало їх долучитися до твоїх зборів?

Для тих, хто приїжджав, війна не була новинкою, то професіонали, які знімали не одну війну. До зборів долучалися, бо розуміли що й навіщо. Я цікавився, що вони думають про війну, вони прогнозують, що це надовго. 

Підтримати Харківщину можна на сторінці Олексія, на сторінці та сайті організації або ж купити футболку, кошти з якої також підуть на Kharkiv.help.

 Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Журналісти важливі», ініційованого Національною спілкою журналістів України

 

 

0
Прокоментувати
Інші матеріали

Іранські хакери зламали дані активістів, журналістів та дипломатів

Катерина Колонович 6 грудня 2022 12:45

В Україні створили платформу з історіями вбитих росією волонтерів

Руслан Сорока 5 грудня 2022 16:42

«Мешканці Ірпеня захистили свою багатоповерхівку від демонтажу та відремонтували коштом бюджету». Журналістка та волонтерка Ірина Ковальчук про допомогу киянам

Христина Коновалова 29 листопада 2022 18:50

У дні обстрілів інфраструктури українці донатили на ЗСУ вдвічі більше

Катерина Колонович 28 листопада 2022 14:31

Львівський медіафорум допоможе медіа безперебійно працювати під час блекауту

Руслан Сорока 25 листопада 2022 17:18