Як відкрити інтернет-книгарню в Європі
Літо. 2023 рік. Латвія. Рига. Автобусна зупинка в центрі міста. Два хлопці, на вигляд школярі, стоять у черзі. Спілкуються російською. Їхні наплічники з підручниками, більші ніж самі хлопці, прикрашені строкатими зображеннями супергероїв коміксів. На лямці рюкзака одного з юнаків звисає кимось поспіхом прив'язана стрічка жовто-блакитного кольору.
Поруч стою я. За фахом — викладач української мови. Питаю себе: «А що крім цієї маленької стрічки могло б натякнути мені, що переді мною українці». Нічого. А що я сам можу зробити, щоб ці два хлопці та ще тисячі дітей, що виїхали зі своїми батьками за кордон, рятуючись від тривог та обстрілів, зберегли свою головну національну ознаку — рідну мову? Моя перша думка — це українська книгарня. Місце, де можна купити книги українською.
Наступного дня серед місцевих новин бачу замітку: «У Ризі за рік народилося 100 українців». Мене ця новина водночас вразила і розчулила. 100 маленьких українців, які у графі «місце народження» в паспорті будуть мати запис неукраїнського міста. За рік у мене народилася дочка, громадянка України. Запис у графі «місце народження»: Крімулдська волость, місто Сігулда, Латвія.
Згадуючи дитинство, в моїй уяві часто постає велика жовта книга з фігурним написом на палітурці «Летючий корабель». Цю книгу читала мені бабуся. Цей спогад натякнув, що саме книги для дітей, дитячі казки, наче молоко матері, робить рідною ту мову, якою ці казки написані.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Але все-одно я вагався. Щоб закупити принаймні 50 книг, доправити їх до Латвії, сплатити мито, обійшлося б мінімум 100 євро. Тому вирішив спочатку зробити опитування через гугл форму з єдиним питанням «Чи потрібна в Латвії українська книгарня?», «Так» чи «Ні». З нетерпінням чекав результатів. За тиждень прийшло понад 200 відповідей. Момент істини. Затамувавши подих, відкриваю результати і бачу, що на шкалі 97% проголосували «Так». Окрилений таким результатом, створив профіль «Українська книгарня» в інстаграмі.
Наступний крок — замовлено перші 50 книг: казки, яскраві дитячі енциклопедії, віммельбухи, прописи, букварі читанки. Усе, що могло б викликати у дітей бажання читати, чи принаймні дивитися у книгу, коли читають їхні батьки. За перший тиждень продалися всі книги. Крім того, люди просили привезти й інші, не тільки дитячі. Виявилося, що є попит на книги для дорослих. Пам'ятаю, хітом тоді була книга Євгенії Кузнєцової «Драбина» (і недарма!) Незабаром авторка за цю книгу отримала премію «Книга року BBC». Кинувся шукати. І, як на зло, її наклад закінчився в усіх постачальників. Вихід знайшовся. Написав напряму авторці. Вона люб'язно вислала мені 10 примірників зі власних запасів.

На кінець 2024, за шість місяців існування книгарні, ми з дружиною відправили більш ніж 1000 книг по Латвії та інші країни Європи: Естонію, Литву, Швецію, Норвегію, Данію, Нідерланди, Великобританію, Болгарію, Німеччину та Швейцарію.
Усі ці книги, дитячі казки, жіночі романи, детективи та трилери, збірки поезій та українська класика, стануть беззаперечними культурними артефактами в тих далеких від етнічних українських земель країнах. Стануть доказами існування, присутності та ознакою достойності української мови та літератури бути серед інших європейських мов.