Упс! Не вдала спроба:(
Будь ласка, спробуйте ще раз.

Як компанії допомагають своїм працівникам під час війни: кейс «EPAM Україна»

Владислав Миронович
Владислав Миронович Журналіст та редактор колонок SPEKA
8 грудня 2022 8 хвилин читання

Російське вторгнення стало серйозним викликом для всіх вітчизняних компаній. Особливо це стосується великого бізнесу. Від початку вторгнення «EPAM Україна» допомагала з евакуацією та релокацією спеціалістів всередині країни та за кордон. Цією допомогою скористалося понад 7 тис. фахівців та їхніх близьких. Для мобілізованих колег компанія продовжує виплачувати компенсацію та допомагає із захисним спорядженням.

У цьому матеріалі співробітники «EPAM Україна» розповідають, як вони переживали агресію, як волонтерили і як компанія їм у цьому допомагала.

Христина Яблонська
Христина Яблонська
Lead Learning & Development Specialist, м. Львів

Прокинулася від сповіщень телефону: про початок війни написала подруга з Мексики. Я не релокувалася, лишилася у Львові. У компанії є програма EPAM Resettlement Program, яка допомагає з питаннями переїзду за кордон. Знаю, що нею скористалися багато спеціалістів, але для мене важливо залишатися в Україні.

У перші дні була величезна потреба себе зайняти. Я писала всім своїм численним колегам та знайомим з-за кордону, що у нас відбувається. У LinkedIn написала, як можна підтримувати Україну — одразу були перші фонди, які збирали гроші. Перший день провела на інформаційному фронті.

Із робочих чатів дізналася, що потрібна допомога колегам зі сходу, центру та півдня країни. Від 26 лютого я прийшла допомагати в офісі, який на той момент став тимчасовим прихистком для колег, які рятувалися від війни: працювала на рецепції, зустрічала, чергувала на поверхах, у дитячій кімнаті.

У компанії був план, і всі діяли згідно з ним. Були люди, закріплені за певними напрямами: евакуаційні автобуси з інших міст на захід, автобуси за кордон, прихисток на базі львівського офісу, поселення у кампуси, готелі для тимчасового перебування, допомога з пошуком квартир у подальшому.

Водночас з'явився волонтерський канал комунікації про допомогу. Згодом він масштабувався від львівського до всеукраїнського і розділився на підканали: допомога захисникам, гуманітарна допомога, логістика, консультація, от зараз додається ІТ-волонтерство. Я стала його координаторкою.

Почали доставляти гуманітарну допомогу, мені виділили склад в офісі для зберігання та подальшого передання. Сьогодні учасниками волонтерського каналу є понад 900 людей, які щотижня відкривають і закривають приблизно 10-15 різноманітних зборів — від аптечок до автомобілів.

На початку вторгнення я сумнівалася, чи буде попит на мої послуги як фахівця. На щастя, я продовжую проводити тренінги в ЕРАМ, викладати в Українському католицькому університеті. Як фасилітаторка проводжу різні стратегічні сесії і фасилітаційні зустрічі для бізнесу, громадських організацій, державних установ. Гонорар за консультації на моє прохання вони відправляють на рахунки фондів і громадських організацій. Часто це суми вдвічі, втричі, інколи навіть вдесятеро більші за домовлену вартість проведення сесії. Так мені вдалося згенерувати приблизно пів мільйона гривень на потреби України.

Я підтримую позицію «жити життя», але з розумінням того, що ми щодня ховаємо своїх людей. Загинули четверо моїх студентів, з якими я працювала. Кожну таку втрату я важко переживаю.

Андрій Сірак
Андрій Сірак
Software Engineer, м. Миколаїв

До останнього не вірив, що росія нападе. Ранок 24 лютого для мене почався з гулу винищувачів і вибуху миколаївського аеродрому. Побачив це на власні очі і вперше відчув, що таке справжній страх. Попри все я лишаюся з родиною у Миколаєві, за весь цей час їздив тільки по області. Це мій дім, у нас велика сім'я, ми всі дуже дружні. Мені здається, що в такий час дуже важко бути розділеними, вдома я впевненіше почуваюся, і разом, усією родиною, нам спокійніше. Навіть у прифронтовому Миколаєві.

Волонтерство для мене нове заняття. Але я не сам. На третій день вторгнення я зателефонував своїм друзям, ми вирішили, що треба щось робити. Спочатку передавали допомогу захисникам: енергетичні напої, батончики, павербанки тощо. Перші місяць-півтора займалися провізією, збирали матеріали для облаштування блокпостів, теплий одяг, спальники. Але траплялися і незвичайні запити, наприклад, коржі та згущене молоко для іменинного торта. Було складно дістати їх у місті, де майже нічого немає. Але нам вдалося навіть свічки дістати і привітати одного із захисників з днем народження на позиції.

Зараз здебільшого підтримуємо цивільних, їм потрібна гуманітарна допомога. Завдяки EPAM наш автомобіль, на якому допомагаємо, підготовлений: маємо турнікети та інші спеціальні засоби для зупинення гострої кровотечі. Також у компанії допомогли з пальним, продуктовими та гігієнічними наборами.

У людей закінчуються запаси грошей, це відчувають вже не тільки незахищені прошарки населення. І не тільки у Миколаєві. Роботи немає, людям складно заробляти, запаси проїдаються. У нас є «підопічні» під'їзди, де живуть старі самотні люди, бідні сім'ї. Є й люди, які тікали з Херсона, Снігурівки Миколаївської області. Їм дуже треба допомога. Також був дуже складний час у місті — зовсім не було води. Тоді ми закупили бочки і розвозили воду своїм підопічним щодня.

Сьогодні я живу одним днем. Вранці волонтерю, у другій половині дня працюю. Вірю в нашу перемогу. Просто не можу стояти осторонь, сидіти вдома і чогось чекати. Це наша земля, наші люди, все це і є Батьківщина.
Світлана Пшенична
Світлана Пшенична
Project Manager, м. Краків (Польща)

Початок повномасштабного вторгнення я зустріла в Україні, але 1 березня з другої спроби мені з маленьким сином і хворою мамою мого чоловіка вдалося дістатися Кракова. Там нас зустріли колеги з «ЕРАМ Польща», надали всю необхідну допомогу, зокрема допомогли з житлом, за що я їм дуже вдячна. Але думка, що чоловік залишається далеко від нас, що батьки перебувають в окупації, те, що взагалі відбувається в моїй країні, повністю володіла мною.

В той момент волонтерство стало для мене можливістю «не поїхати дахом». Волонтерська діяльність допомогла тримати зв'язок з домом і не застигнути в пасивній вичікувальній позиції.

Оскільки ЕРАМ — це велика мережа контактів, суцільний нетворкінг, спочатку я допомагала інформаційно: організувати знайомим безпечну дорогу з Харкова чи Києва; організувати прихисток на 25 осіб, який створили разом з чоловіком в Івано-Франківській області; зібрати кошти, дістати необхідні речі; домовитися про прихисток в Новоград-Волинському для 30 людей, які дивом виїхали з Немішаєва.

Зараз більше зосереджена на логістичній допомозі — за кордоном багато речей дістати дешевше і швидше. Всі польські кур'єри на районі вже мене знають. Загалом я зібрала близько 800 тисяч грн, «зустріла» близько 400 коробок допомоги і організувала відправку десь 560 коробок в Україну.

Крім логістичної допомоги, періодично збираємось тут в Кракові плести маскувальні сітки, допомагаю організувати допомогу вимушеним переселенцям в Україні, зокрема в Яремчі — дякуючи контактам в ЕРАМ, збираю і передаю іграшки, книжки, засоби гігієни, ліки тощо. Беру участь в місцевих заходах — треба, щоб голоси українців чули за кордоном, знали наші історії.

Війна — голодна тітка, і скільки б не намагався допомогти, завтра треба буде ще. Натепер я разом з іншими волонтерами купую тепловізори, автомобілі, старлінки... Це свідчить про те, що наші хлопці-захисники забезпечені базовими речами, але попереду зима, тому готуємося купувати «правильний» теплий одяг, спальники, буржуйки тощо.

0
Прокоментувати
Інші матеріали

Getty вимагає заборонити Stable Diffusion у Великій Британії

Максим Красіков 18 годин тому

Розробник OpenAI розповів, що чекати від штучного інтелекту у 2023 та 2024 роках

Максим Красіков 19 годин тому

Німеччина купить 66 колісних БТР для України

Максим Красіков 21 годину тому

Застосунок сповіщень про повітряні тривоги на росії б'є рекорди щодо завантажень

Ганна Гілова 23 години тому

Голова відділу Trust&Safety Twitter пішла з компанії

Єлизавета Гогілашвілі 3 червня 2023 08:35