Як безкоштовно зібрати команду, що наздожене Дію в рейтингу

«У мене є геніальна ідея, тільки треба програміст, який то все зробить» — у яку спільноту стартаперів ви б не зайшли, до якого б інкубатора чи хакатона ви не долучилися, там будуть обговорювати питання пошуку розробника, який технічно втілить у життя революційний задум. Очевидно, що знайти такого, ще складніше, ніж придумати ідею для майбутнього єдинорога. Розробник, який візьметься за стартап, так би мовити, на етапі котловану, коштує на вагу золота. Іншими словами, його послуги будуть вартувати фантастичну для підприємця-новачка суму. Хіба що програміст погодиться віддано працювати безкоштовно аж поки і якщо стартап не почне приносити прибуток. Такому б ціни не було. Але де і як його шукати?

Такий розробник є в мене. Насправді, не тільки він, а вже ціла команда, з якою ми вивели мобільний застосунок “Давай займемось текстом” у топ найкращих українських на App Store. Два цікавих факти:

1. Команда працює ефективно.

2. Я витратила нуль гривень на її підбір.

У цій статті я поділюся покроковою інструкцією, що і як я робила на своєму шляху до авторки успішного застосунку. Одразу попереджаю: навряд чи ви зможете пройти моєю стежкою.

Крок 1: не думайте про стартап

Я започаткувала проєкт «Давай займемось текстом» восени 2019, де розповідала про широкі можливості української мови. Ведення сторінок у соцмережах — це заняття без жодних гарантованих перспектив. Я постила контент, мені подобався процес. Завдяки багаторічному досвіду роботи маркетологом, мені вдалося зробити проєкт одразу прибутковим, але про технології та єдинорогів я не думала.

Я щойно написала, що вела блоги, але справедливо було б сказати  і зворотне: блоги вели мені. Чим далі я заглиблювала в тему, тим більше знаходила ідей для дописів. У мене стали з’являтися нові знайомства з людьми, які теж робили щось натхненне. Мої підписники почали вважати мої соцмережі безпечною зоною, де в коментарях можна писати про свій досвід без остраху засудження. У якийсь момент я стала відчувати, що роблю щось особливе.

Крок 2: сядьте на дупу, плачте

Весною 2022 року я разом зі своєю кішкою опинилася в Амстердамі. Це не входило в мої плани, але нескінченні повітряні тривоги в улюбленому Львові змусили мене переїхати. Тим паче, що друзі кликали мене в гості, у безпечне місце, де можна було перебути до прояснення ситуації. Війна зламала майже все, а життя в статусі біженки навряд чи можна назвати легким та приємним. Більшість моїх клієнтів втратили бізнеси та можливість платити за послуги з написання текстів, що я надавала паралельно. До того ж, у моєї чотирилапої улюблениці діагностували агресивну форму раку. Я сиділа в чужій хаті, де не мала власного кута, та намагалися зі скалок того, що лишилося, зліпити новій спосіб жити далі.

Впадати в розпач — це розкіш, яку я не могла собі дозволити. Тож я продовжувала вести сторінки. Продовжувала в веселому дусі, бо підписники просили більше життєствердного контенту. У багатьох із них справи були сильно гірше, ніж у мене, тож вони хапалися за бадьорий контент у притаманному мені стилі як за джерело надії. А я чіплялася за можливість бути корисною для людей рідної країни. “Дахотримачка” — так люди стали називати мою творчість. Поки я створювала контент — часто через великі незручності, з телефона на кухні або в парку під дощем на лавці, бо проблемно було знайти спокійне місце зі стабільним інтернетом — я сама заряджалася позитивом і силами боротися з побутовою та професійної непевністю.

Крок 3: програміст сам вас знайде

Саме в той непростий період я створила низку ігрових дописів, де пропонувала підписникам знайти єдине зображення серед дев’яти, де б українське слово відповідало малюнку. Людям гра сподобалася, вони охоче шукали слово, репостили дописи та залучали до неї знайомих. У якийсь момент у своїй поштовій скринці я знайшла лист від незнайомого чоловіка.

Його звали Олег Новосад, він коротко привітався, згадав, що працює програмістом, й одразу перейшов до діла: знає про мій проєкт, вподобав дописи, побачив у них потенціал для мобільного застосунку, уже зробив демоверсію. Як тобі? Робимо стартап?

Мені сподобалося все. З’ясувалося, що ми з Олегом раніше цілий місяць разом працювали викладачами в академії IT STEP, навіть в одній будівлі, але жодного разу не бачилися. Львів — то є Львів: в нас знайшлися ще спільні знайомі. Одразу встановився певний рівень довіри — і ми взялися до роботи над застосунком.

Крок 4: розробіть дизайн за нуль гривень

Я створювала контент та виконувала маркетингову частину роботу. Олег писав код. Нам бракувало дизайнера. Ми почали думати, де б його знайти. Враховуючи, що застосунок робився на власному ентузіазмі та без жодного фінансування, задача це була складною. Проте, ми почали питати знайомих та не дуже людей, чи вони б хотіли долучитися до нас. Які в нашої затеї перспективи, чи не впаде на голову ракета комусь із нас та чи дозволить роль біженки мені повноцінно працювати далі — усього цього ми не знали, тож не могли багато обіцяти в обмін на розробку дизайну. Не могли обіцяти навіть собі, тим більше — іншим.

Я в Олега не перша. До нашого знайомства в нього вже були спроби робити стартапи. Хоча вони залишилися в минулому, з них мій новий бізнес-партнер виніс чимало досвіду, а ще — корисні знайомства. Наприклад, на одному з попередніх проєктів він працював із дизайнеркою-джуном. Він розказав їй про наш задум із застосунком про мову, вона сказала, що їй цікаво долучитися, щоб додати проєкт собі в портфоліо, а також щоб зробити свій внесок у популяризацію української мови.

За декілька тижнів ми вже мали базовий дизайн. Плюс: ми здобули його безкоштовно, швидко, якісно та навіть душевно. Мінус: коли маєш щось у подарунок, складно просити про зміни та виправлення. До того ж, нашій помічниці запропонували роботу за гроші — і вона більше не могла приділяти час благодійності. Ми подякували їй та знову залишилися наодинці. Нам бракувало декілька простих екранів. Їх ми зробили самі за принципом «я в мами дизайнер»: пофарбували кнопки та фони в кольори фірмової палітри, засобами конструкторів зробили ачівки та іконки. І вирішили, що для початку це достатньо добре. Піде.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Крок 5: домовтесь про тестування за бартер

Застосунок був майже готовим — і вимагав ретельного тестування. Потрібен був хтось, хто зміг би критично подивитися на нашу розробку та виявити в ній слабкі місця. Також нам було складно оцінити, наскільки зрозуміло та грабельно в нас виходило. Все ще не було, що запропонувати в обмін на послуги тестування, але рішення знайшлося  само. Олег розказав про майбутній застосунок свої колезі, професійній тестувальниці Олі — і вона сказала, що із задоволенням візьметься за перевірку застосунку. У цій роботі вона бачила бартер. Оля — одеситка і якраз намагалася перейти на українську мову. Тестування нашого застосунку, що якраз покликаний сприяти такому переходу, було саме тим, що мало зробити її перехід легшим та якіснішим. Тож вона радо взялася за роботу. Але вона працювала тільки з Android.

— Оля професіонал, — написав мені Олег у чаті.

— О, так. Нам із нею дуже пощастило, — погодилася я, коли побачила чіткий підхід Олі до роботи й купу знайдених нею помилок та пропозицій із покращення.

— Але треба ще хтось, хто протестує на iOS.

— Моя подруга Іра зараз крутий PM, але колись починала як тестувальниця. А ще вона дуже файна. Я спитаю в неї.

— А що ми запропонуємо в обмін?

— А вона мені винна, як земля колгоспу, — ляпнула я у відповідь. Чим заінтригувала Олега на довгі місяці, аж поки він не наважився спитати, чим саме я розраховуюся з Ірою. Насправді, відповідь проста. По мені так і не скажеш, але я трохи схиблена на кулінарії. Я люблю готувати східні страви — й Іра частий гість на моїй кухні. До того ж, ми обидві з Криму. У нас багато спільного. Ну й так: персидська шакшука, єгипетська кобеба та турецька сарма відкривають багато шляхів.

— То ти PMа вмовила працювати за їжу? — здивувався Олег. — Нічого собі!

— Це вона тільки для мене робить виключення.

Крок 6: майте одногрупницю зі звабливим голосом

— Треба озвучку, — сказала Оля, коли тестувала перший із наших навчальних курсів в застосунку.

— Якщо Оля щось каже, то це так і є, — зрозуміли ми з Олегом.

— Але де ми візьмемо дубляж? Це ж треба вміти, мати обладнання… — замислився він.

— Чекай! Я вчилася на курсах Creative Enterprise Ukraine, зі мною там була дівчинка з таким красивим голосом! Вона акторка й навіть викладала сценічне мовлення. Я спитаю, чи зможе допомогти, — сказала я.

— Ще ж і швидко треба, ми ж уже хотіли релізитися, — засмутився Олег.

Я просто одразу написала акторці. У неї цікаве подвійне ім’я: Маргарита-Юлія. Здається, ми не спілкувалися жодного разу після закінчення курсів, але можливо це якраз чудова нагода?

— Боже! Яка чудова ідея! Я твої тексти обожнюю! Мені за честь їх озвучити! Ще і для того, щоби більше людей говорило українською! Присилай матеріали — за кілька днів зроблю, маю власну студію звукозапису.

Я розчулилася мало не до сліз. По-перше, я знала, що вона — крутий професіонал. І дубляж у її виконанні буде емоційним і чуттєвим, тобто ідеально впишеться в стиль проєкту. По-друге, така підтримка надає крила. По-третє, я не вірила у своє щастя: це ж треба написати їй саме в той момент, коли вона між двома закордонними проєктами знаходилася вдома, де їй була доступна студія. Мати Василева, у неї своя студія і обладнання! У нас буде якісний звук!

Крок 7: найміть людину без досвіду та навичок

Ми протестували застосунок та випустили першу версію, зі здивуванням дивилися на себе в рейтингах та статтях у ЗМІ. Користувачі писали захоплені коментарі та вимагали більше-більше-більше ігор, рівнів та курсів. У нас якраз була купа ідей та палке бажання потішити людей корисними та бешкетними оновленнями. От тільки на «я в мами дизайнер» далеко не поїдеш. Нам гостро потрібен був дизайнер — і такий, що зможе не тільки розставляти стандартні елементи по екранах, а ще й малювати ілюстрації. На той момент ми мріяли створити гру, яку тепер — декілька місяців потому — ви знаєте як «Врум-врум». Для неї потрібно було вміти малювати, а ще краще — створювати анімації.

Оскільки застосунок уже мав багато користувачів, то ми почали (хоч і через чималі складнощі) отримувати невеликий дохід. Хоча вимоги в нас були амбітні, професіонал із досвідом нам був не по кишені. Тож ми вирішили подивитися на новачків. В одній з українських шкіл якраз добігав кінця курс із підготовки Junior UX/UI дизайнерів — і наш стартап порадили його випускникам як варіант для першого працевлаштування.

— І як ми будемо вибирати? — спитав Олег, коли ми разом переглядали їхні однакові резюме з однаковими портфоліо. Новачки, що ви хотіли.

— Дамо надскладне тестове завдання — і подивимося, що будуть робити, — сказала я. — Візьмемо того, хто не злякається.

Ми склали тестове завдання: намалювати один екран для майбутньої гри. Мають бути такі елементи: машинка (її треба намалювати), клавіатура, картка із завданням, кнопки, поля для введення. Дотримуватися стилю застосунку. Тиждень на виконання.

Що ж, із шести бажаючих троє відвалилися одразу. Коли вони почули, що треба щось малювати, то моментально відхрестилися від бажання з нами працювати. Одна з кандидаток запропонувала свої послуги з надання порад замість дизайну, але в поради ми й самі вміли.

Нам прислали три готові роботи. Одна з них нам не сподобалася, бо була мало схожа на завдання. Друга була цікавою, але комунікація з її автором йшла важко. Це той випадок, коли в людей різни мовні коди, і треба багато уточнень та пояснень, щоби прийти до порозуміння. На цій планеті нас майже 8 мільярдів, ми всі різні — це так правильно й має бути.

— Але в нас маленька команда та великі цілі, ми не можемо собі дозволити витрачати багато часу на комунікацію, — сказала я Олегу під час одного з дзвінків.

— Твоя правда, — погодився він. — Зараз нам треба хтось, хто буде з нами на одній хвилі.

Третє тестове завдання було наймінімалістичнішим з усіх.

— Подивись, як цікаво, — зауважила я. — Зазвичай новачки у всіх професіях та сферах схильні робити всього задуже. Відчуття міри приходить із досвідом. Якщо вона зараз так може, я думаю, у неї великий потенціал.

— Тут у листі, що вона додала до завдання, вона вибачається і каже, що машинку взяла зі стока, бо не вміє малювати.

— Може, навчиться?

— Може.

— Послухай, нам дуже сподобалася твоя робота. Ми раді вітати тебе в команді й обіцяємо тобі додати 15 % до зарплати, коли закінчиш курси з ілюстрації, — оголосили ми результати Христині.

Вона погодилася — й одразу з ентузіазмом взялася до роботи та навчання. Через півтора місяця в нас був готовий редизайн застосунку. Вона розібралася в основах ілюстрації та малювала нові елементи так, ніби робила це завжди. Христина чудово працює. З нею застосунок став не до порівняння привабливішим та зручнішим. У нас легко та приємно складається спілкування. Коли всі роботодавці при пам’яті дивилися на відповідність робіт у портфоліо задачам компанії, ми пустилися берега та дивилися на потенціал та сміливість. І це спрацювало.

Під спільними зусиллями нашої команди застосунок піднявся в рейтингу найкращих застосунків України на App Store з десятого місця ще вище, на восьме. Я повернулася до України. Ми випустили чотири релізи, маємо 45 тисяч користувачів, сім ігор та два навчальних курси. Про нас є статті в різних ЗМІ, зокрема в Playboy (так-так в тому самому Playboy), у нас з’являються нові друзі та прихильники. Нам дуже подобається, як виходить. Ми здобуваємо набагато більше, ніж розраховували здобути.

У цій статті я розказала свій покроковий рецепт, як безкоштовно зібрати команду, що в стислі терміни підіпре Дію. Неправда, що треба мати ідею та стартовий капітал. Це не обов’язково. У мене нічого не було. Спочатку я просто вела блоги й не думала занадто далеко про перспективи. Потім сиділа на дупі і плакала. Потім програміст, здатний вивести застосунок в топи, знайшов мене сам. Далі ми знайшли безкоштовний дизайн, домовились про тестування за бартер. У застосунку з’явився дубляж від моєї знайомої. Далі в нас зовсім зірвало дах і ми взяли в команду людину без досвіду та навичок. І вийшло на краще.

Чи здається вам моя покрокова інструкція з пошуку команди свалільною, безглуздою, божевільною? Можливо. Я попереджала: моїм шляхом ви навряд чи зможете пройти. Але у вас може бути свій. Гадаю, це не дуже важливо, що ви робите. Важливо робити це із серцем та душею, тоді із цього народиться щось чудове. Принаймні, в нас так.

Щиро ваша —

Наталя Місюк

Підписуйтеся на наші соцмережі