Як Коломия зустрічає переселенців. Розповідь контент-менеджерки Roosh Анастасії Боровик

SPEKA продовжує розповідати історії з різних міст про життя українців в умовах війни. Ми вже писали про особливості тимчасового перебування наших громадян у Польщі та Німеччині, а також у західноукраїнських містах Хмельницький і Тернопіль.

У новому матеріалі циклу контент-менеджерка технологічної компанії Roosh Анастасія Боровик розповідає про життя невеликого прикарпатського райцентра Коломия, населення якого під час війни збільшилося майже удвічі.

Як я опинилася у Коломиї

Уранці 25 лютого під супровід сирен, вибухів та пострілів я виїхала з Києва з друзями і трьома собаками. У нас не було чіткого плану, вже в дорозі ми почали обдумувати і шукати варіанти. Я писала всім своїм знайомим і друзям, які живуть на заході України. Спочатку ми їхали у бік Львова, потім вирішили зупинитися на ночівлю в Івано-Франківську у тата нашого друга, який їхав разом із нами. А вже зранку ми поїхали у Коломию, яка стала кінцевим пунктом нашого призначення.

Спочатку було відчуття, що місто завмерло. Працювали лише деякі продуктові магазини, на вулиці було обмаль людей. Війна щойно почалася і ніхто не розумів, як діяти. 

У перші дні після нашого приїзду ми спостерігали, як важливі локації у місті почали укріплювати та захищати, заклеювали вікна, до підвальних вікон ставили мішки, закривали пам'ятники. А потім поступово протягом тижня все повідкривалося. Запрацював базар у середмісті, де можна знайти буквально все, відкрилися кав'ярні та магазини одягу. До кінця першого тижня війни відкрилося все, що могло відкритися. Жодних проблем із продуктами або чимось іншим натепер немає.

У Києві я не встигла зробити собі третю бустерну дозу вакцини проти COVID. Зробила її вже тут, у Коломиї. Це було дуже зручно, я прийшла у центр, де проводять вакцинацію, і одразу отримала свій бустер.

Населення міста майже подвоїлося

У перший тиждень після приїзду ми зареєструвались у Коломиї як переселенці. Місту це потрібно для статистики, щоб розуміти, скільки людей приїхало. Потім ми зареєструвалися у ЦНАП як тимчасові переселенці через військову агресію росії. Наскільки я знаю, на момент нашої реєстрації (це було тижні два-три тому) у Коломиї вже перебувало майже 40 тисяч переселенців. Це притому що населення міста у мирний час — 60 тисяч. Знаю, що багато людей зупинялися у Коломиї ненадовго і їхали далі.

Я живу у подруги, яка сама з Коломиї. У перші два тижні ми разом із нею зустрічали гуманітарну допомогу з Польщі та Чехії і доставляли у центр переселенців, роль якого тут виконує місцева школа. Але зараз чи не весь мій час забирає робота.

Винайняти помешкання у Коломиї майже нереально. Нещодавно знайомі шукали через місцевих рієлторів і знайшли лише під Коломиєю, у селі. Нам дуже пощастило вчасно знайти житло.

Коменданстька година, сирени, світломаскування

Комендантська година у Коломиї діє з 22:00 до 06:00. До 11 квітня комендантська година тривала до 8-ї ранку. Світломаскувальний режим діє з 21:00. Тобто о 9-й вечора повністю вимикається вуличне освітлення, потрібно завішувати вікна і стежити, аби з будинку або квартири не світилося.

Блокпостів у самому місті я не зустрічала. За весь цей час я жодного разу не полишала міста, тому не знаю, чи є вони на околицях. Мають бути.

У нас бувають повітряні тривоги. Раніше були частіше, зараз менше.

Де знаходити актуальну інформацію

У телеграм-каналі "Цивільний захист Коломийська ТГ" постійно розказують про актуальні речі, дають поради щодо того, як психологічно вистояти у теперішніх умовах.

Місто з максимальною турботою прийняло людей, які сюди приїхали. Їм усіляко допомагають, особливо переселенцям із дітьми. Усі прибулі можуть скористатися послугами психолога.  Для них проводять різноманітні майстер-класи, уроки української для російськомовних українців. Про все це можна дізнатися у телеграм-каналі місцевої ТГ.

За що я полюбила Коломию

Коломия викликає у мене тільки позитивні враження, мені тут дуже комфортно, я задоволена, що опинилась саме тут. Це класне, дуже гостинне і культурне місце з надзвичайно добрими людьми.

Мені надзвичайно подобається, як щодня о 12 годині біля міської ратуші живий мініоркестр грає гімн України. Це щоразу дуже зворушливо і гарно, тож намагаюся не пропускати цю подію.