Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×
Упс!
Не вдала спроба:(
Будь ласка, спробуйте ще раз.

Робота вдень, волонтерство вночі. Як допомагають фронту айтівці з Quarks

SPEKA Media
19 травня 2022 7 хвилин читання

«Машина — топ, єдине — музика не працює». Спеціалісти Quarks Олексій Безуський та Артем Мулик розповідають, як привозили авто українським бійцям та організовували волонтерську роботу. 

Олексій Безуський
Олексій Безуський
Head of Product у Quarks

Перші дні війни

Дзвінок о п'ятій ранку: «Почалося». Відчуття паніки та шоку водночас паралізовувало та було як холодний душ. Пам'ятаю, швидко підготували квартиру до можливих вибухів, заклеїли вікна скотчем і заклали подушками, а також перебралися з дружиною та дитиною у коридор, хоча пояснити дитині такі активності о п'ятій ранку було складно.  

Дзвінок ыз командою, поки у заторах намагаюся допомогти дістатися дому моїм близьким, яких евакуювали з Чорнобильської зони, а інших — вивезти з Києва.

Одразу почали організовуватися з близькими та колегами, щоб формувати першу допомогу самостійно. Це прохання від знайомих, яким потрібна була амуніція, одяг, тепловізори, автомобілі, тобто все й побільше. 

Перший запит вдалося закрити за декілька днів та повідомлень у внутрішніх чатах. Це донати від 100 до 30 000 грн, в які було складно повірити.

Про волонтерство та work & life в умовах війни

Ми не припиняли роботу від перших днів війни. Коли шок від початку нападу минув, моя команда та колеги, які перебували в умовній безпеці (понад 70%), почали повертатися до роботи та волонтерити. Деякі приділяли допомозі майже увесь свій час, і я дуже вдячний, що керівництво компанії було не проти, а навпаки, підтримало команду та пішло назустріч в усіх питаннях. 

Поступово графік змінився на організацію роботи команди вдень, а ввечері на пошук військового спорядження, автомобілів і постійний збір коштів. Вихідних, як і у більшості українців, більше не існує.

Достатня сума — лише невелика частина справи. Далі замовлення, логістика в Україну, логістика по Україні. І все це потребувало великої кількості комунікації з абсолютно незнайомими людьми, що було спочатку важко для мене. 

Перші купівлі були з нічними дзвінками з митниці, що документи не підходять, та годинами, які я провів на блокпосту, пояснюючи, для кого призначене авто. Такий досвід був точно корисним і згодом допоміг багатьом знайомим спростити цей процес. 

Була ситуація, коли ми вже придбали автомобіль, залишалося замінити певні деталі і доставити його якомога ближче до східної ділянки фронту. Деталі, які надто важко знайти, але година на телефоні — і вже є зрозумілий маршрут. Дивом знайшлося все необхідне, а хлопці на станції обслуговування, просто десь дорогою на фронт, вже були готові підготувати автомобіль і відправити далі. Вдячний колезі Артему, який завжди приходив на допомогу та з яким ми закрили не один такий запит. 

Найбільше дивувало, коли дзвониш і просиш допомогти з транспортуванням машини у гарячу точку, а тобі у відповідь: «Я готовий, що від мене потрібно?» І за три дні авто вже на східних рубежах і виконує завдання. 

Люди, ризикуючи власним життям, проводячи по 15 годин у дорозі, роблять просто неможливе заради фотокартки військових на фоні автомобіля і повідомлення: «Машина — топ, єдине — музика чомусь не працює».

А ти навіть не подумав перевірити, яка там ситуація з музикою. Такі моменти дуже підіймають настрій. 

Українці — титани. І що більше їх атакуєш, то більше вони об'єднуються та захищають своїх. Подібні речі я спостерігав ще 2014 року, але в іншому масштабі. Був такий кейс, коли амуніцію та екіпу ми проплатили у четвер, а через чотири дні вона вже була на позиціях за 1500 км.

Артем Мулик
Артем Мулик
Event Manager y Quarks

Щойно телефон вийшов зі сплячого режиму, одразу отримав повідомлення: «Валерич! Нас бомблять. Війна. Збирайся».

Послухавши повітряні тривоги, з'їздивши під Васильків (як нам казали у дуже безпечне місце), вирішив повернутися на лівий берег до коридору із трьох стін.

Коли голова почала закипати, зам'ютив майже усі інформаційні канали і спробував працювати. До війни я створював масштабні вечірки, тимбілдинги та інші офлайнові активності у компанії, які зараз не на часі. 

Підключившись у різні волонтерські канали, почав евакуйовувати людей з Київської області, діставати необхідну їжу та речі, доставляти до пунктів прийому. 

Гроші швидко збиралися у чаті Quarks, а ми з Богданом Булигою, нашим Project-менеджером, купували необхідні продукти для евакуйованих. Згодом передавав паливо та їжу людям у Бучі. Ця поїздка залишила на мені стійкий запах гару, який не вивітрився й досі.

Їздив туди, коли міста були зачинені, у супроводі бригади ЗСУ. Тільки одна смуга мосту залишилася висіти у повітрі, якою можна було проїхати на свій страх і ризик.

Суцільна туга, жах і жаль скрізь за метр від тебе. Обірвані дроти уздовж усієї дороги, а ти намагаєшся проїхати між ними, як у тетріс. Коли приїхав до людей, які провели в підвалах понад два тижні, вони розповідали про тортури, про побачені вбивства сусідів та мародерство. З їхнього будинку примусово вивезли людей через Чорнобиль, Білорусь до Росії. Це мій друг, його молодший брат та їхня мама. Їхній батько залишився у Бучі, щоб допомагати літнім людям.

Далі я поїхав перевірити будинок, у якому моя дворічна дитина просиділа дев'ять днів. Гарний приватний будинок, що стояв у сосновому лісі, весь побитий уламками. Цілих вікон немає, а всю оселю всередині перевернули у пошуках трофеїв для своїх орчинь. 

Найбільша складність була у пошуку військової екіпи. На дев'ятий день придбати щось, наприклад, з амуніції, було практично неможливо, особливо розгрузки та бронежилети. У цьому допоміг колега. А загалом, потреби ЗСУ, окрім специфічних, схожі на потреби великої компанії. Тому передали ще й корпоративну тестову техніку (ноути і телефони) та багато комплектів одягу.

Згодом запити стали різними. Наприклад, участь у пошукових роботах з 72-ю бригадою на території аеродрому у Гостомелі. А ще до війни я мав невеличку справу з майстрування та продажу декоративних подушок, які вдалося передати на благодійність, майже 150 штук. 

Потрібно вірити своєму передчуттю. Недаремно за тиждень до війни я переїхав з Ірпеня до Києва і почав придивлятися до зброї, щоб купити. І, як казав один мій друг, бути, а не здаватися.

 

 

 

 

 

 

0
Прокоментувати
Інші матеріали

Навіщо росіяни поширюють черговий фейк про Запорізьку АЕС?

Олександр Тартачний за 7 годин

Путін у шкурі Пушкіна: як російська література слугує інструментом імперії

Юлія Даниленко 5 годин тому

«Війна змусить нас знаходити правильні рішення». Архітектор Олександр Кучерявий про екобудівництво та підготовку до зими

Олександр Тартачний 7 годин тому

Як почати говорити українською мовою: сім порад від психолога

Hold You 12 годин тому

Бойові втрати російських загарбників на 14 серпня 2022 року

Валерій Моісєєв 14 серпня 2022 09:46