Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×
Упс!
Не вдала спроба:(
Будь ласка, спробуйте ще раз.

Почуття провини вцілілого, проживання травматичних подій та депресія. Як впоратися з наслідками війни, щоб жити далі, розповідає психологиня

Ira Hoiuk
Ira Hoiuk
13 квітня 2022 12 хвилин читання

Розповідаємо, як впоратися з відчуттям зависання, коли ви ніби перестаєте жити, бо у вас відібрали звичне життя, з безсиллям, пережитим жахом, а також про те, як говорити з дітьми про війну.  

Ми обрали основне з інтерв'ю The Page з психологинею Лесею Ковальчук. 

Фото: Olga Garkusha, Photo by Eric Ward on Unsplash Фото: Olga Garkusha, Photo by Eric Ward on Unsplash

Що робити з синдромом вцілілого

Почуття провини вцілілого виникає не лише у тих, хто опинився у зоні бойових дій і вижив, а й у тих, хто устиг виїхати. Коли вони себе психологічно катують за те, що вони в безпеці, — це теж про почуття провини.

Почуття провини, або синдром вцілілого, — це коли ми не можемо контролювати те, що відбувається.

У багатьох людей, які вціліли чи виїхали з окупованих населених пунктів, з'являється почуття сорому і провини, коли вони дивляться на фото катувань та смертей. Вони починають тортурити себе за те, що поряд діється щось страшне, але не можуть вплинути на це, допомогти.

Набагато легше тим, хто опікується маленькими дітьми чи літніми родичами. Від сумних думок їх відволікає завантаженість роботою: треба годувати, доглядати, прибирати, вночі прокидатися, бо у малюка зубки лізуть. По-перше, вони повністю зайняті. По-друге, якщо людина щось фізично робить, від серця відходить біль.

А що ж із тими, у кого немає малих дітей і вони не працюють, бо втратили роботу? Вони безсилі, завжди у відчаї. Їм бракує грошей, а невтішні новини відбивають охоту домувати. Щоб відволіктися та заспокоїтися психологічно, варто виконувати хатні обов'язки, щоб бачити результат бодай своїх рутинних справ.

Дехто взагалі нічого не робить, просто зависає. Вони наче застрягають у дверях — і не тут, і не там. А середовище зависання — це чинник багатьох захворювань. 

Як допомогти таким людям?

Головна порада — зануритися у довготривалі проєкти там, де ви зараз є. Якщо ви живете за містом — посадіть квіти чи моркву. Якщо ви за кордоном із дитиною —поставте завдання собі вивчити букварика або почніть читати дитині вголос. Вивчайте нові мови, здобувайте нові навички. 

Життя — це не про місце, в якому ти є. Це про тебе, як ти собою заповнюєш місце і простір, в якому зараз опинився. Не можна відкласти життя на потім: зробити зараз паузу, а через рік повернутися додому і добре зажити.

Як пережити травматичну подію

Перша реакція на фотодокази масових розстрілів і катувань мирних людей — гнів, лють, ненависть. Виплеснути горе та ненависть до убивць і катів українців — це правильна реакція.

По-перше, треба дати собі право бути людиною. Не вимагати від себе, як від Бога, усіх любити та прощати й усім дарувати благословення. Те, що сталося, абсолютно природно викликає почуття злості, люті, відрази, ненависті. Нам усім треба дати собі право відреагувати на ці жахливі злочини.

Відреагувати допомагають соціальні мережі, де дуже багато людей написали пости, виплеснувши свої емоції. Це і є реакція. Коли ти про це говориш, пишеш, передаєш свої переживання, тоді й відокремлюєшся від цього. 

Наступним кроком у реакції має бути дія — щоб не застрягнути у психотравмі. Наш біль треба виплеснути назовні, відреагувати та вшанувати загиблих. Варто згадати наші традиційні ритуали: запаліть свічку, помоліться, пом'яніть загиблих від рук катів людей. Наша психіка любить дії. Якщо ви щось зробили, для нашої психіки це означає, що ви на щось вплинули, ви чимось керуєте. 

Чи вдасться уникнути складних психологічних наслідків

Травма війни сьогодні зачепила всіх українців. Сирени, які ми чуємо, обстріли, усе, що бачимо в новинах, особливо таку інформацію, як насилля у Бучі, Ворзелі, Ірпені, Маріуполі, Харкові та інших містах, переживання за рідних і близьких — усіх нас зачіпає ця ситуація. Тобто всі громадяни України так чи інакше травмовані цією подією.

Це називається не ПТСР, як усі говорять. Посттравматична стресова реакція (ПТСР) виникає внаслідок переживання травматичної події, але вона не є обов'язковим її наслідком. Ми переживаємо травматичну подію — те, що ми бачимо війну, те, що ми спостерігаємо, те, що ми живемо у бомбосховищах. 

У нас є приблизно місяць після перенесеного важкого стресу до ПТСР. Важливо за цей місяць одужання бути у безпеці й отримати допомогу та піклування. 

Для того щоб рана загоїлася, важливо дотримуватися простих правил:

  • допомагайте одне одному;
  • приймайте допомогу, просіть про неї, якщо потребуєте її;
  • усвідомлюйте той факт, що ви вже у безпеці й загрози немає, по це треба собі нагадувати, проговорювати;
  • поговоріть із кимось про те, що сталося, розкажіть свою історію, знайдіть мудрого слухача, який вислухає вас, прийме вашу історію і не знецінить ваших почуттів;
  • оточуйте себе людьми, які сприймають усе так, як і ви, з якими можна поговорити про це;
  • якщо ви комусь допомагаєте, це треба робити тоді, коли маєте ресурс, тобто коли ви усвідомлюєте, що з вами все гаразд.

Приблизно за місяць стрес відійде, з'являться сили та нові ідеї. Ці сили знадобляться, щоб відбудовувати країну. Щоб відкривалися нові бізнеси, запускалися нові сервіси, товари, щоб економіка відновлювалася.

Як побороти депресію та безсилля

Не завжди у собі можна черпати сили, вони закінчуються. Ми переживаємо хвилеподібні моменти: інколи є піднесення, коли хочеться усім допомагати, волонтерити, згодом сил бракує. 

Психіку врятує лише баланс: після новин про війну почитайте про світлі історії.

Сьогодні кожен із нас має шукати свою внутрішню опору. Це, наприклад, безпека, в якій ви зараз перебуваєте. Це важливо насамперед для жінок та дітей.

По-друге, маєте контактувати з близькими і рідними, знати, що вони у безпеці.

Третє — створюйте життя там, де ви перебуваєте. Дотримуйтеся гігієни, дбайте про своє здоров'я, робіть все, що робите у звичайному житті, але в іншому місці.

По-четверте, внутрішній опорі допомагає діяльність — ваша робота, волонтерство, опіка над кимось. Свій час, уміння та увагу треба спрямувати на щось корисне, де ви побачити результат. Навіть короткі результати додають нам сил, енергії та відчуття, що ти на щось впливаєш.

Чому виникає «заморожений» стан

Це типова реакція на потужний тригер — дуже потужну травматичну подію. Психіка завжди працює, заощаджуючи нашу енергію. Якщо людина переживає якусь подію через істерику, лють, ненависть, вона витрачає дуже багато енергії. Коли нам треба виживати, енергію потрібно економити.

Психіка дає команду і спрацьовує механізм «заморозити почуття». Це не означає, що людина їх не відчуває, просто витісняє у підсвідомість. З часом витіснені почуття повертаються. Людина раптово починає заливатися сльозами, її накриває істерика чи панічна атака. Їй часто сняться жахіття, які повторюються по кілька разів. Це означає, що з підсвідомості піднімаються витіснені емоційні імпульси, щоб психіка їх перетравила.

Як впоратися з цим станом

Зазвичай травму отримують не лише ті, хто безпосередньо щось пережив, а й ті, хто був свідком насильства. 

Коли ви бачите «заморожену» людину, яка годину тому пережила щось страшне, про неї слід подбати: дати солодкий гарячий чай, щоб глюкоза пішла у кров, зігріти, говорити, давати короткі інструкції: присядь, зараз ми підемо туди й туди. Тобто змусити людину не відключатися від реальності. Подбати про ліки, якщо людина їх вживає (якщо це діабетик чи має серцеві проблеми). 

Дуже важливо таку людину відігріти емоційно. Слухаючи її розповідь, ні з ким не порівнювати, не міряти її рівень стресостійкості. Тобто людині треба дати час, щоб вона потроху прийшла до тями і почала себе сама обслуговувати. 

Щоб допомогти, треба розговорити її, контактувати з її очима, взяти з дозволу за руку, можна розтерти плечі, щоб по тілу реакція пішла. Зробити легкий масаж по руках, щоб людина стояла на ногах.

Щоб розговорити таку людину, краще розпитати, що було до моменту трагедї, згодом розпитати, що трапилось, потім про те, як вона опинилася в безпеці і що допомогло вціліти. Важливо акцентувати, хто допоміг і які рішення виявилися ефективними, щоб фокус уваги утримувати на тому, що все склалося добре. Ставте якомога більше запитань про те, що трапилося: коли людина розповідатиме свою історію, з неї почне виходити її травма.

Важливо просто бути активним слухачем: не давати жодних порад, не оцінювати, а бути резервуаром для цієї історії. Що більше нюансів людина згадає, то швидше одужає. Дистанціювання від трагедії станеться тоді, коли людина описує себе за тих обставин.

До речі, діти, коли їм важко говорити про такі речі, можуть програти цю історію з іграшками. У дітей краще виходить відрефлексувати травму. Як тільки вони щось важке пережили, вони одразу програють цю історію з іграшками, ліплять з пластиліну, малюють свою емоцію — що у них в руках, тим і лікуються.

У дітей здоровіша психіка. Вони автоматично починають програвати цю ситуацію і таким чином дистанціюються.

Як говорити з дітьми про війну

Дітям треба допомогти зорієнтуватися в ситуації. Вони більш адаптивні, ніж дорослі. З ними треба говорити на мові, яка відповідає їхній категорії.

Якщо дитині 2-3 роки, їй не потрібно пояснювати, що таке російська пропаганда. Такій малечі треба постійно нагадувати, що мама поряд. Розмовляти з дитиною треба спокійно, але давати чіткі інструкції: зараз ми маємо піти в укриття, зараз треба перевдягтися, будемо їсти чи зараз ми будемо їхати на потязі. Увесь час треба давати інформацію про те, що просто зараз відбувається. Тобто чіткі і прості інформаційні моменти, які дитині потрібно знати, в якому процесі вона перебуває.

Якщо це доросліша дитина, яка вже більше розуміє, можливо більше лякається, обов'язково треба відповідати на всі питання, які дитина ставить, таким чином дитина перетравлює те, що відбувається. Ні в якому разі не можна ігнорувати стан дитини, гримати на неї, лякати словами «мені і так важко, а тут ще ти зі своїми питаннями, відчепися від мене». Тоді дитина ще більше лякається, фруструється і це може мати тяжкі наслідки. 

Нас лікує той, хто поряд і може нас вислухати. Якщо дитина може розказати про свої відчуття: про те, що їй страшно, чого їй хочеться – це дуже добре. У стресових умовах у дитини «коротка пам'ять: вона перепитує, тому що боїться. У такі ситуації наше завдання – дивитись малечі в очі, нагадувати, що ви поряд, тримати за руку і говорити наперед, що будете робити.

У стресових ситуаціях не варто питати дитини, чи хотіла б вона зараз поїхати до Польщі. Не треба на неї перекладати відповідальність – ви відповідаєте за її життя та здоров'я, тому самостійно приймаєте рішення. Кажемо дитині, що робити, а не питаєме, що робити. 

Дитині обов'язково треба говорити про те, що зараз йде війна, на нас напав ворог. Але ми обороняємось, ми робимо все для того, щоб захиститись і щоб на нашу землю прийшов мир. Є ЗСУ, тероборона, є правоохоронці, спецпідрозділи. Тобто треба дати дитині зрозуміти, що ми не в хаосі, ситуацію контролюють дорослі. Є відповідальні люди, які є роблять усе можливе, щоб ми повернулися додому.

Так само якщо зараз батько пішов в армію чи тероборону, а мама змушена поїхати з дитиною навіть за закордон, це також треба пояснити. Що батько нас захищає, він нас не кинув, а задіяний у благородну справу: він захищає не лише нашу сім'ю, а й нашу країну. Тобто таким чином щоб дитина поважала вчинок батька і розуміла, що відбувається щось значуще. 

Як «бучанська різанина» змінить Україну і світ

Людство тисячі років вчиться цінувати життя. Сьогодні ми платимо велику ціну, щоб навчитись цінувати життя і українську ідентифікацію. 

Кожна така подія, як різанина в Бучі, ріже нас по живому, але в майбутньому вплине на формування нашої нової ідентичності. Будемо вчитися на цьому уроці, як нам ставитися один до одного, до своєї землі, пам'ятаючи, скільки людей загинуло заради нашого майбутнього.

Але нам треба тримати нашу психіку у коридорі життя, бо ми ще не уявляємо, скільки таких травматичних моментів у нас ще попереду. Ми ще не уявляємо, чим закінчиться історія з Маріуполем, Харковом. Це все буде кристалізувати нашу ідентичність, яка на наших очах набуває світового значення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коментарі
Інші матеріали

Три погляди — одна правда. Як українські, російські та світові ЗМІ висвітлювали трагедію у Бучі

Наталія Миронова 26 травня 2022 15:52

Програти на інформаційному фронті – програти на полі бою. Як Путін втратив Захід, а Зеленський завоював

Юлія Даниленко 1 годину тому

M777, Switchblade, Mi-17. Скільки і яку зброю отримала Україна від союзників за три місяці повномасштабної війни

Юлія Даниленко 5 годин тому

Документування воєнних злочинів та Хbox в Україні. Про що Михайло Федоров домовився із президентом Microsoft у Давосі

Роман Судольський 12 годин тому

У Казахстані через санкції заблокували майже $22 млн активів російських банків

Марія Макуха 23 травня 2022 18:20