Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×
Упс!
Не вдала спроба:(
Будь ласка, спробуйте ще раз.

Місяць у Маріуполі. Історія виживання та евакуації співробітниці Luxoft Ukraine

profile-img
Олена Воронцова Employment Screening Specialist, Luxoft Ukraine
27 квітня 2022 7 хвилин читання

Employment Screening Specialist у Luxoft Ukraine Олена Воронцова місяць від початку війни провела у Маріуполі з мамою та донькою. Олена розповіла SPEKA, як із сім'єю та котами змогла вирватися із заблокованого і зруйнованого росією міста, а також поділилася порадами, які допоможуть вижити у критичній ситуації. 


Сьогодні я можу сказати, що маю досвід евакуації пішки з дочкою-підлітком, літньою мамаю та двома кішками. Від початку війни ми провели у Маріуполі місяць, до 24 березня. Міська влада запевняла, що Маріуполь захищений, що нічого боятися. І ми вирішили залишитися, не їхати нікуди. Ніхто з нас не міг уявити тоді, що чекає на нас попереду.

Що насправді відбувалося у місті

2 березня зник мобільний зв'язок та інтернет. Уночі після авіанальоту все місто було знеструмлено. Зникло водопостачання та опалення. А ця весна виявилась аномально холодною. Мінус вісім ночами. Холодно було весь час. Пальці на ногах німіли від холоду. Зігрітися і заснути вдавалося лише під ранок.

Коли 6 березня відключили газ, я сіла на кухні перед донькою і розплакалася. Я сказала їй: «Не знаю, що ми будемо їсти». До сорока років я багато чого навчилася, але й гадки не мала, як розводити багаття, де брати дрова. І в мене не було сокири. 21 століття.

Ми готували на багатті, нас пускали до свого багаття сусіди. Уже тоді наш район потужно обстрілювали, але ти просто стоїш біля вогнища разом із сусідами і чекаєш, поки закипить. Іще тоді я сказала мамі, що нам не варто ходити готувати удвох. Вона довго не розуміла чому, а я довго не хотіла вимовляти це вголос: якщо когось із нас уб'ють, треба, щоб хтось залишився із Сашею.

Рішення про евакуацію

Коли обстрілювали сусідній будинок, ми ховалися у коридорі і чули, як уламки цього будинку потрапляли у наші стіни. Коли снаряд упав на наш будинок, ми пили чай на кухні. Інстинкт самозбереження на той час притупився. Ми вже не ховалися у коридорі під час обстрілу. Раптом пролунав вибух, шибки разом із рамами та балконними дверима полетіли всередину. Разом зі склом розбився вщент звичний світ. Мій будинок, мій острівець безпеки, став небезпечним місцем, звідки треба було якнайшвидше тікати. 

За три дні сусіди з горішнього поверху загинули. Людей, з якими ти зранку вітався, раптово не стало. Це було страшною останньою краплею. Ми просто побігли з дому. Рюкзак із документами на плечах, коти в руках, другою рукою тримаєш за руку доньку. Стріляють, а ти біжиш і лише одне думаєш: «Господи помилуй». 

Нас пустили ночувати у порожньому відділенні лікарні швидкої допомоги. Там були ще люди, чиї будинки згоріли. Усі говорили, що виїхати з Маріуполя можна лише на непідконтрольну Україні територію. Інших варіантів не було. Я боялася невідомості, що не зможу потім повернутися в Україну, але розуміла, що нам не вижити у місті. Міста більше не було.

Ми поїхали з Маріуполя 24 березня. Я все життя пам'ятатиму дату 30 березня. День, коли ми потрапили на підконтрольну територію у Запоріжжі. І відчуття, що повернулася додому, хоч і приїхала до незнайомого міста.

Поради

Якщо почався обстріл

Якщо неподалік вас є обладнане бомбосховище, то потрапити туди потрібно заздалегідь. Не треба намагатися дістатися бомбосховища під час обстрілу.

Підвали житлових багатоквартирних будинків не є бомбосховищами. Якщо після влучення снаряда будинок спалахне, пластик починає чадіти, плавитися, капати й спалахувати. Тоді покинути підвал, особливо якщо почнеться паніка, буде складно.

Що потрібно підготувати для виїзду

Насамперед очевидні речі: документи, телефони, гроші.

Інколи через військову ситуацію людям доводилося сиділи в евакуаційних автобусах багато годин, до кількох діб, просто у полі. Важливо одягатися залежно від погоди. Ми весь час мерзли через аномально холодну погоду в березні, тому брали із собою теплі речі.

Дуже важливо, якщо після обстрілів пошкодилися будинки, вибрати взуття із товстою підошвою, щоб не поранити ноги. На землі багато битого скла, уламки стін, рам, пластику.

Якщо ви берете із собою домашню тварину в переносці, нехай вона буде меншого розміру і легшою. Поки я добиралася з Маріуполя до своєї теперішньої оселі, мене всюди пускали з кішками. Ніхто не відмовив.

Ліки

Якщо ви вживаєте якісь ліки регулярно, потрібно взяти їх з собою про запас. Але я зараз хочу сказати про ліки, які можуть врятувати життя. Важливо не думати, що «зі мною такого не станеться». Мені довелося обробляти наскрізну рану від уламка міномета. До лікарні вдалося потрапити лише на третій день після поранення. Із собою бажано мати:

1. Стерильний бинт. Його потрібно багато, тому що перев'язки потрібно робити щодня.

2. Перекис, хлоргексидин. Для щоденного промивання рани.

3. Сильні знеболювальні на кшталт кетанова. Для ін'єкцій.

4. Антибіотики загальної групи. Для ін'єкцій.

5. Шприци.

6. Німесил.

Якщо зник зв'язок

Якщо їхати доводиться швидко і немає змоги зв'язатися з рідними та друзями, важливо повідомити сусідам, куди ви прямуєте та де вас можна знайти. Якщо їдете до знайомих — їхні адреси та номери телефонів. До того, як у мене повністю розрядився телефон, я виписала на папір важливі контакти, щоб зателефонувати з чийогось телефону.

Як поводитися під час перетину контрольних пунктів

Під час перетину контрольних пунктів агресора всіх чоловіків просять вийти з автомобіля чи автобуса з документами та телефонами. Перевіряють:

  • наявність татуювань на зап'ястках та щиколотках;
  • сліди від прикладу у ділянці плеча;
  • у телефоні: історію браузера, месенджери, пости у соцмережах. НЕ ПОТРІБНО ФОТОГРАФУВАТИ ВІЙСЬКОВУ ТЕХНІКУ. ЯКЩО ЦІ ФОТО Є, ЇХ ПОТРІБНО ВИДАЛИТИ;
  • документи у жінок перевіряють вибірково, шукають у якомусь списку, сфотографованому на телефон, націоналістів.

На українських контрольних пунктах вибірково перевіряють документи у чоловіків. Виходити з автобуса не треба. Випадків вручення повісток на КПП я не бачила.

Зараз ми у безпеці. Коли туга за домом стає нестерпною, я нагадую собі, що дому більше немає. Я весь час згадую Маріуполь таким, яким він був до війни. Так згадують померлу кохану людину, якою вона була за життя. Я не зробила жодного фото зруйнованого міста. Я і так нічого не забуду та не пробачу. Є рани, які вже ніколи не загояться.  

Якщо ви хочете поділитися з читачами SPEKA власним досвідом, розповісти свою історію чи опублікувати колонку на важливу для вас тему, долучайтеся. Відтепер ви можете зареєструватися на сайті SPEKA і самостійно опублікувати свій пост.
0
Прокоментувати
Інші матеріали

Дарниця обігнала Pfizer: що говорять про гравців фармринку

LOOQME company за 8 годин

Жіноче підприємництво під час війни: який бізнес відкрити за кризи

Максим Грант 16 годин тому

Економіка невизначеності. Огляд основних подій українського та світового бізнесу

Ivan Verstyuk 29 вересня 2022 17:10

Валізка для ядерної загрози. Які речі варто мати вдома, щоб бути готовим

Юлія Даниленко 29 вересня 2022 09:11

Ядерна загроза: що варто знати

Олександр Тартачний 27 вересня 2022 17:00