Відкриваємо чорний ящик артилерії. Як працює «Реактивна Пошта»

Більшість людей вважають: достатньо показати артилерії ціль, і все буде окей. Але і HIMARS, і «Гепарди», і M777 потрібно регулярно ремонтувати, а одна запчастина для них коштує як авто преміумкласу. Павло Нарожний і Дмитро Чуканов, айтівці та співзасновники благодійної організації «Реактивна Пошта», яка з 2014 року закриває потреби артилеристів, розповіли SPEKA, як переконати людей донатити на незрозумілі деталі, чому M777 може тижнями чекати, доки для неї приїде особлива резиночка, і як не вигоріти за 9 років допомоги армії. 

«Реактивна Пошта» працює лише з артилерією. У чому особливість та складність роботи на вашому напрямку?

Павло: На жаль, переважна більшість населення дуже слабко уявляє, як працює артилерія. Зазвичай у людини в голові образ: летить дрон, показує ціль, одразу за ним прилітає снаряд, тож головне — показати артилерії ціль, а далі все буде окей. До того ж люди не розуміють, навіщо донатити на артилерію, якщо її постачають союзники. Більш охоче дають гроші на зрозуміле: пікап, дрон, шоломи чи рації. 

Зібрати на 20 дронів легко. Набагато важче пояснити, що ми витратили купу грошей на 50 коліс чи на 3 двигуни. Натомість у артилерії щось ламається щодня. Захід постачає нам гаубиці та РСЗВ, але решта техніки — вантажівки, які возять боєкомплект, паливозаправники — наша. І ремонтники, і навіть командування їздить на техніці, якій 30-50 років. 

То військові справді все ремонтують власним коштом? 

Павло: Так, офіцери збирають власні гроші. Це усталена історія ще від 2014 року. 

Тобто у нас немає бюджету на ремонт та обслуговування техніки?

Павло: Головний артилерист країни особисто сказав нам: «Держава нам дає тільки зброю, все інше — дуже обмежено».

Ця масляна помпа потрібна, щоб компенсувати відбій у гаубиці. І її вартість як BMW класу люкс.  

Тобто запчастини до гармат дуже дорогі? 

Дмитро: Так, там все дороге. Вартість однієї запчастини — щонайменше $5-10-20 тис. Та ж гармата 777 розроблялась як дуже легка, для більшої прохідності і швидшого розгортання, тому усі диски на колесах титанові. 

З іншого боку, є доволі прості шланги чи резинки, чи інші дрібні деталі, які коштують 3-5 тис. Це не космічні технології, але якщо цього немає, гармата просто не працює. Стоїть машина за 5 млн, а всі на неї дивляться і кажуть: «Що ж, почекаємо, поки приїде резиночка». 

Чому ви взялися за саме артилерію, якщо це найважчий напрям для волонтерства? 

Павло:  Я родом з міста Суми, там є Сумське вище артилерійське командне училище. Більшість моїх однокласників закінчували Сумський державний університет, і проходили воєнну кафедру в СВАКу.

Я працював з батальйонами Донбас, Айдар, з купою  військових частин. Багато спілкувався з полковниками різних частин, і вони мені дещо пояснили. 

У 2014 році ми їздили у 27-у реактивну бригаду, яку через близькість до кордону перевели з Сум в Миргород. Я на той момент уже їм допомагав, але не розумів масштабу катастрофи. Приїхав, а там сидять офіцери без броніків, без нічого. Я їм привіз бензопили, генератори, лопати. І вони кажуть: «ну, давайте техніку вам покажем». Підходимо, а там стоїть оцей «Ураган» розкарячений, і два двигуни лежать по полю в розібраному вигляді. Підходиш до нього, а від нього характерний такий сморід іржі. А офіцер каже: «я вам покажу відео, як ми останній раз стріляли три роки тому». На відео вони стріляють залпом 8 фугасів, кожен фугас – 50 кг вибухівки. Там, куди воно влучає, пекло, такі характерні вибухи, як у фільмах. 

І офіцер каже: «оце стоїть розібраний, бо у нас немає запчастин, гайкових ключів немає, нічого немає для ремонту». А їм скоро виходити на фронт. Попросили мене допомогти зібрати їм на бронежилети. Їх тисяча чоловік, це близько $500 тис. Я запитав, скільки коштувало б цей «Ураган» поремонтувати. Він каже: «ми рахували, десь $1700 + $100 на інструменти». 

Підписуйтеся на наші соцмережі

Ми взяли техніків з сумського машинобудівного заводу, оплатили їм добові, і вони просто вилизали цю машину. Батарея поїхала на фронт. Перша батарея вийшла в червні 2014 року й брала участь у боях за Савур-могилу. Її взяли двома машинами, за ними вже йшла піхота. Саме це дало розуміння всієї потужності артилерії. 

Про ефективність вкладених грошей у забезпечення військових 

Дмитро: Артилерія дуже прагматична. Ми ніколи не були великим фондом. Завжди думали, як за меншу кількість грошей зробити найбільш позитивний вплив на військо. Можна за 3 тис. грн купити одному солдату термобілизну, і йому буде тепло. Або за ті ж гроші купити китайську бензопилу, він нарубає дров, і тепло буде цілій роті. 

Павло: Я все життя працював у бізнесі, мав керівні позиції і завжди дуже прагматично ставився до грошей та волонтерської діяльності. Розглядав це як бізнес: у мене є бюджет, і його треба витратити максимально ефективно.

Дмитро: Жодного економічного сенсу фізично їздити на фронт немає. Хіба що ти везеш і налаштовуєш щось унікальне. А так нова пошта є за 10 км до нуля. Іноді кажуть, що ніхто там на місці не розбирається. Тоді це означає, що ти не з тими людьми спілкуєшся. Потрібно знайти грамотного офіцера і з ним працювати. 

Павло: За ці роки ми вже назбирали всі можливі помилки. Класичний випадок — приходить солдат, йому потрібна одна зарядна станція, він каже: «мені треба дві зарядні станції», — бо він знає, що якщо попросив дві, то дадуть одну. 

Дмитро: Або навпаки — насправді треба три, а він просить дві, бо соромно попросити, то ми завжди дізнаємось, що краще було б три, і купимо три.

Про те, чи варто витрачати гроші на рекламу зборів для військових

Павло: Зараз я цього не роблю, але в 2014-2016 рр. я рекламував збори постійно. Треба зібрати $1 тис., я беру $100 в рекламу і розумію, що можу закрити збір. Мені деякі волонтери казали: «витрачати на рекламу – це погано». Але ми витратили гроші і досягли результату. Натомість більшість цих людей вже відсіялися, тому що без прагматичного підходу довго цим займатись неможливо. 

 Грошей ніколи не вистачає, тому тут має бути бізнесовий підхід: ці чуваки важливіші — я їм даю більше, швидше обробляю запити. Інших — в чергу.

Як ви визначаєте ступінь важливості запиту про допомогу?

Дмитро: Буває, що ми навіть аналізуємо, чи багато зараз в країні боєкомплекту до гармат. Щоб не було, що ми купимо щось для підрозділу, у якого немає чим стріляти. 

Павло: Ми знаємо, які підрозділи яку зброю будуть отримувати. Чому так? Тому що ми працюємо не тільки з військовими, а й з навчальними підрозділами, які цю зброю отримують і пишуть для неї документацію. Зрозуміло, що ми не знаємо ніяких секретів. Я не ставлю питання, які боєприпаси, коли прибуде, але ми приблизно розуміємо, що відбувається. 

У нас є підрозділи, у яких немає зброї, вони пишуть заявки і ми їх обробляємо. Тому що знаємо, що туди з великою імовірністю щось скоро прийде. Ми не знаємо що, нам навіть не цікаво, але ми тим часом їм збираємо на дрони, старлінки тощо. 

Чому артилеристам потрібні метеостанції 

Павло: Щоб влучити в ціль, артилеристи перед кожним пострілом враховують погодні умови. І це не лише поправка на вітер, але й сила вітру, швидкість, напрямок, вологість повітря, температура снаряда, тобто спеціальний термометр, який міряє температуру метального заряду. І це все впливає на точність. Є декілька шляхів, як це виміряти, найкращий — брати високоточну метеостанцію, яка сама виміряє всі ці параметри.

Є ще ДМК — десантний метеокомплект. Це переносний пристрій, у якому є щогла, анімометр та флюгер, але його точність нижча. Метеостанція – це була одна із перших великих задач. Ми їх поставили штук 150. Тоді ще не було системи «Кропива», яка може передати погодні умовиі, хоча вона все одно не настільки точна, як заміри безпосередньо на місці. А що точніше стрілятиме батарея, тим більше снарядів збереже і більшого ураження завдасть. 

Про внутрішню мережу артилеристів

Дмитро: Ми колись рахували, скільки офіцерів-артилеристів є у всіх бригадах ЗСУ. Виходить буквально 2-3 сотні людей. Тобто це дуже обмежена кількість і це капітани, майори, підполковники... Вони або всі разом вчилися, або проходили перепідготовку. Це такий елітний клуб, як у льотчиків.

Один наш знайомий офіцер, який зараз в Бахмуті воює, дуже точно сказав, що якщо в одній кімнаті збирається 3 артилеристи, і два з них третього не знають, то він шпигун. 

Про витрати і суми зборів «Реактивної Пошти»

Дмитро: В бізнесі є таке поняття burn rate, тобто скільки стартап спалює на добу. У нас середній burn rate — 50-60 тис. грн на добу. Це якщо взяти місячні витрати і розділити на кількість днів. Щоправда, в останній місяць у нас десь 6-7 млн вийшло, тобто це вже по 230 тис. в день.

З січня 2023 року ми створили благодійну організацію, бо зрозуміли, що це історія не на 2-3 місяці, а в кращому випадку на 2-3 роки. Великі фонди кажуть, що люди стали менше донатити, і нам треба знайти нові джерела фінансування — юрособи, ІТ-компанії. Тому треба заходити вже з більш-менш серйозним обличчям, показати, що в нас є звітність, що працюємо офіційно, що є бухгалтер, каса і т. д. З початку повномасштабної війни через нас двох пройшло $1,3 млн.

Якщо зростає армія, то не може не зростати допомога для неї. Тож треба більше сил, ресурсів і команда в нас розширилася. Ми раніше самі і соцмережами займалися, і відправками, і фандрейзом, і збиранням грошей.

Про найближчі плани організації

Коли ми стали благодійною організацією, у нас збільшилося надходження коштів, і перейшли від рівня поточних запитів до планування майбутніх проєктів.  

Зараз готуємо два проєкти: 

Павло: Знову ж таки, мабуть, мало хто розуміє, що для роботи артилерії потрібна машина штабу. Сенс дуже простий: це вантажівка, у якій сидять офіцери з ноутбуками, планшетами, старлінками і планують операції. Розвідка каже такому офіцеру: «ми побачили станцію РЕБ». Офіцер дивиться, що у нього є: HIMARS, PzH2000 чи M777, які припаси, що на ходу. І вони планують, як можуть туди дістати. І в нас в армії таких машин потрібні сотні. І це така неочевидна штука, це не дрон, але дуже важлива.

Які ще неочевидні речі впливають на ефективність артилерії?

Павло: інструменти, інструменти та інструменти. Це дуже важлива частина. Наприклад, у кожній машині є така собі штучка під назвою ЗІП. Це сумочка в багажнику, де лежить балонний ключ тощо. ЗІП в радянській інженерії називалося «запчасті і пріспасаблєнія». Це все необхідне, щоб зробити оперативний ремонт частин, які найчастіше ламаються. Свічки, трубки, шланги, колодки, тобто польовий ремонт. Такого щастя немає ніде, окрім нових машин, які ми отримали із заходу. Але більшість техніки, яка у нас є, це все ще радянська техніка. Гайкові ключі, рожкові ключі і це я мовчу про потреби для специфічного ремонту, типу аргонного зварювальника, верстата для пресування труб, балонів з азотом…  Купували балони з азотом, бо є гаубиця 777, яку треба заправляти азотом. Не заправив — вона стріляти не буде. Держава азот не постачає. 

Про забезпечення та інфраструктуру для ремонту гармат

Дмитро: У старих бригад була хоч якась база, ангари. Натомість бували випадки, коли сформували новостворену бригаду, зібрали артилерійський корпус, привезли в поле, виставили техніку, ключі віддали — ви тепер щасливі власники. В них не було ні гаража, ні ангара. Де і чим ви будете це ремонтувати — незрозуміло.  

Павло: Можу навести приклад. 32-ий полк ВМС ЗСУ сформований за документами у травні 2015 року. Як все відбувалося: взяли техніку з 27-ї бригади, якусь частину особового складу відвантажили в цей 32-ий полк.

 І держава на це грошей не дає. А потрібно, щоб у бригад були бюджети. Адже якщо вони муситимуть кожного разу писати запит на Міноборони, то це ніколи не реалізується. 

Дмитро: Для чого ми це розповідаємо? Всім здається, що артилерія — це такий чорний ящик, з якого стирчить гармата, і вона стріляє, але насправді це не так, артилеристи стикаються з купою проблем. Тому ми і працюємо над тим, щоб підрозділи швидко і ефективно отримували обладнання, без якого HIMARS не стрілятиме. 

Підтримати «Реактивну Пошту» можна на сторінках проєкту:

Підписуйтеся на наші соцмережі