Ветерани серед колег: яких змін потребує корпоративна культура українських компаній вже сьогодні
Українці та українки, які приєдналися до лав ЗСУ з перших днів війни, після 11 місяців повномасштабної боротьби з ворогом на полі бою демобілізуються і повертаються до своїх компаній чи виходять на нову роботу.
За словами міністра оборони України Олексія Резнікова, до ЗСУ мобілізовано близько 700 тис. осіб, з яких 250 тис. — працівники силових та правоохоронних органів. Тож можна припустити, що більше 400 тис. бійців сил української оборони — це цивільні, які до війни працювали на державні компанії чи приватний бізнес.
За підрахунками Forbes, кожен 20-й співробітник великих (від 10 тис. співробітників) компаній служить у лавах ЗСУ. За даними Української ІТ Асоціації, у 70% ІТ-компаній спеціалісти служать у ЗСУ.
Протягом майже року війни у військових підрозділах вже відбулося кілька ротацій. Це означає, що українці і українки, попереднім місцем роботи для яких тривалий час була війна, повертаються у свої робочі колективи або на ринок праці.
Що буде, якщо нашу психіку помістити у війну
Як війна змінила їх, військових, і як мусимо змінитися ми, цивільні, щоб продовжувати разом приносити користь суспільству, акціонерам своїх компаній та економіці України, нам ще доведеться дізнатися на практиці.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Але вже сьогодні військові психологи звертають увагу на наступне:
Наприклад, військовий на фронті міг виконувати функції командира, приймати рішення і нести відповідальність за всю свою команду, а у цивільному житті його професійна кваліфікація відповідає рівню молодшого менеджера, роботу якого координує кілька керівників. Знову стати частиною команди, а не командиром може бути непросто.
Або військовий може бути схильним до знецінювання задач, які ставить перед ним роботодавець. Несвідомо порівнюючи робочі задачі і наслідки їх невиконання з воєнними задачами і відповідними наслідками, ветеранові може здаватися, що на робочому місці він чи вона займається чимось несуттєвим і незначущим.
Так само важко для людини, яка нещодавно повернулася з передової, вести соціальне життя — радіти, святкувати дні народження, відвідувати ресторани чи бари. У такі моменти в пам'яті, ймовірно, спливатимуть картини фронтового побуту і побратимів, які «поки хтось святкує» воюють на передовій.
І це лише кілька прикладів того, як може реагувати психіка людини на обставини умовно «мирного» життя після фронту. Єдиний спосіб допомогти нашим колегам адаптуватися — це спеціальні адаптаційні програми та доступ до фахової психологічної допомоги на рівні компаній-роботодавців, а також уважність і тактовність на рівні колег і суспільства в цілому.
Зрозуміти демобілізованих колег — пам'ятка для кожного
Тетяна Гончар роз'яснює, що людям, які пройшли війну, складно знайти своє місце у цивільному житті. Для виживання на війні психіка спрощує сприйняття реальності до чорного і білого. Своїх і ворогів. Своїх треба захищати, ворогів — перемагати, накази — виконувати. Не витрачати час на роздуми і зважування різних варіантів поведінки — це виживання на війні. Приблизно така картина світу може бути сформована у демобілізованих, і корпоративні культури компаній до неї наразі не готові.
Фахівці, які працюють з психологічними станами мобілізованих та демобілізованих українців з перших днів війни, пропонують пам'ятку з семи золотих правил, яка допоможе колективу, друзям і знайомим людини, яка нещодавно повернулася додому з фронту, прискорити її адаптацію до цивільного життя.
Тож, якщо у вашому оточенні є ветерани, пам'ятайте:
-
1
Не кожна людина, що була мобілізована є травмованою.
-
2
Не кожна конфліктна ситуація з демобілізованою особою є наслідком травми.
-
3
Слід уникати інвалідизації демобілізованих осіб через постійне «особливе» ставлення. Інвалідизація — ставлення до людини з позиції, що вона не здатна на функціонування як повноправна особистість. Наприклад: «Ти потребуєш особливого ставлення і я підкреслюю це особливе ставлення». Протилежність — ставлення до людини, як до повноцінної особистості та рівноправного члена колективу.
-
4
Якщо сама демобілізована особа наполягає на своїх особливих заслугах, то сказати, що ви пам'ятаєте про її вклад, подякувати за величезну важливу справу в обороні держави та повернути розмову в ділову тематику.
-
5
Слід пам'ятати, що демобілізована особа рівнозначний та повноправний член колективу.
-
6
Не ініціювати розмови з демобілізованою особою про події, що були на фронті.
-
7
Не намагатися нав'язати свою допомогу демобілізованій особі, якщо про таку допомогу не просили явним чином.
Керівникам HR-відділів та безпосереднім керівникам працівників, що служили, рекомендують проговорити та узгодити з демобілізованою особою план адаптації. Наприклад, поступове повернення до повного навантаження, де спочатку встановити завантаження робочими задачами до 50%, додати вправи на повернення концентрації уваги, пам'яті, відвідування групи підтримки офлайн з військовим психологом.
Психологи також наголошують, що керівник може рекомендувати демобілізованій особі звернутися до психолога, якщо в поведінці наявні такі ознаки:
- повторне переживання — нав'язливі тривожні спогади про травматичну подію, кошмари, інтенсивні психологічні страждання або такі реакції, як підвищене потовиділення, прискорене серцебиття та паніка при нагадуванні про травматичну подію;
-
уникнення та емоційне заціпеніння — уникнення занять, місць, думок, почуттів або розмов, пов'язаних з подією, обмежені емоції, втрата інтересу до звичайної діяльності, відчуття відстороненості від інших;
-
надмірне збудження — безсоння, дратівливість, труднощі з концентрацією уваги, надмірна настороженість, надмірний старт-рефлекс.