Знайомтеся, українська артилерія. Гайд від «Градів» до HIMARS
Моє знайомство з артилерією почалося у квітні далекого 2014 року. Після Майдану прийшло розуміння, що треба допомагати армії. Але кому саме? Родом я з Сум, що майже на кордоні з росією, а в Сумах всі знають, що таке артяга, артучилище. На жаль, зараз його вже немає, але на його залишках був створений військовий навчальний центр, а потім і 27 сумський реактивний артилерійський полк.
Тоді я ще не розумів, що далекобійна важка артилерія — це чарівний кристал, армійський діамант. Допомагати почав за географічним принципом. Але так вийшло, що мої земляки були і є одними з найбільш компетентних артилеристів армії.
Які існують типи артилерії
Артилерію поділяють на три типи: мінометна, ствольна, реактивна. За рівнями вона також буває різна: рівня батальйону (зараз за стандартами НАТО може бути і рівня роти), рівня полку або бригади, рівня дивізії, рівня армійського корпусу, особливої потужності. Після реформ у нас в армії немає піхотних дивізій, є тільки бригади.
Приклад армійської артилерії — 27-ма реактивна артилерійська бригада ім. кошового отамана Петра Калнишевського, приклад артилерії особливої потужності — 43-тя окрема артилерійська бригада імені гетьмана Тараса Трясила. Колись в її назві навіть було «особливої потужності», але потім прибрали, мабуть, коли відмовлялися від радянських назв.
У таких бригадах на озброєнні стоїть важка артилерія: за радянських часів це були «Піони», «Урагани», «Смерчі» — усе, що працює на відстань понад 25 км.
Підпорядковуються такі підрозділи напряму оперативному командуванню якогось із напрямків або навіть на рівень вище.
Стріляють зазвичай по дуже важливих цілях на кшталт пунктів командування, складів з БК, пального тощо.
Важка артилерія:
- РСЗВ HIMARS, m270, «Смерч», «Ураган», ракетні системи «Точка У».
Тепер переходимо на нижчий рівень, дивізійний. У нас немає чіткої межі між армійською та дивізійною артилерією, як це було за срср. Зазвичай окрема артилерійська бригада — це 4 дивізіони на калібрі 152 або 155 мм.
Це МСТА, радянські «Гіацинти», M777, «Цезар», PZH 2000, інші зразки артилерії 155 калібру. При цьому такий калібр є і на рівні нижче, у БРАГ (ага, це спеціально зробили, щоб вас заплутати!).
Вони можуть стріляти доволі далеко вглиб оборони противника — до 40 км, інколи і до 50 км. Підпорядковані оперативному командуванню якогось із напрямків, розміщені побатарейно, а працюють зазвичай по 1 гарматі або гаубиці.
Артилерія цього рівня:
Рівень нижче — це БРАГ (бригадна артилерійська група). Це зазвичай три дивізіони: один реактивний на «Градах» та два ствольних. Ствольники можуть бути від калібру НАТО 105 мм та радянського 122 до 152 радянського або 155 НАТО.
Дальність їхньої роботи зазвичай не більше 20 км. Це глибина, на яку вони спроможні робити розвідку та корегування. Завдання такої артилерії — це безпосередня підтримка піхоти на полі бою.
Підпорядковані вони командуванню бригади, діють тільки там, де розташована бригада.
Артилерія цього рівня:
- Ствольна причіпна артилерія: Д20, д30, М-46, M119/L119 (дві назви однієї гармати).
- САУ: «Гвоздика«, «Акація», M109 Paladin, інший калібр 155 мм.
- РСЗВ: «Град».
Нарешті найнижчий рівень — це батальйон або рота. Тут зазвичай йдеться про міномети від 82 мм до 120 мм, дальність до 8 км. Це найбільш хардкорні артилеристи, бо вони знаходяться безпосередньо на полі бою, дуже близько до піхоти, несуть найбільші ризики.
Підпорядковані вони командуванню батальйону, завдання — підтримка піхоти.
І весь цей складний механізм руками живих людей, артилеристів завдає до 80% всього вогневого ураження на війні.
Як працює і чого потребує артилерія
Краса артилерії у тому, що на всіх рівнях майже однакові принципи роботи. Артилерійська освіта дозволяє офіцеру працювати на будь-якому рівні, майже на якій завгодно моделі озброєння.
Потреби у всіх артилеристів дуже схожі. Якщо їх зрозуміти, то вони будуть мало відрізнятися при роботи з дивізіоном М777 або радянських Градів.
Кожен артилерист при стрільбі повинен виміряти швидкість вітру, напрямок, вологість повітря, температуру. Простими словами – йому потрібна метеостанція для цих вимірювань, планшет для карт та розрахунків.
Його гармата, гаубиця або САУ повинна доїхати до вогневої. Це означає, що вона повинна бути у відмінному (добре, будемо реалістами, у задовільному) стані. Це означає – інструменти, запчастини, прилади та станки для ремонту, ЗІПи в кожній машині.
Сама гармата повинна бути у відмінному стані, а це означає її ремонт. Так, ми ремонтуємо навіть М777 чи M119.
Ремонт HIMARS або Oshkosh мало відрізняється від ремонту сіялки середньостатистичного фермера, бо у них стоїть такий самий двигун Caterpillar, як на сіялках John Deere. Підходять також запчастини від Вольво, хоча і тут є свої хитрощі.
У тягачі або САУ повинні бути боєприпаси та паливо, це означає всю обв’язку в вигляді паливозаправників, вантажівок, які перевозять неймовірну кількість боєприпасів, дійних корів. Ці дійні корови – не завжди техніка від союзників, тут можуть бути ЗІЛи, КАМАЗи, МАЗи з усіма своїми проблемами.
Розвідка. Далекобійна артилерія отримує цілі від (глухий удар по голові, звук тіла, що падає, текст обривається).
Артилерія всіх рівнів, окрім армійського, після реформування вже сама може робити розвідку, а це означає лазерні далекоміри, квадрокоптери, літаки, обладнання для стримінгу, обладнання для штабів. В умовах економії боєприпасів це надважливо: ми не можемо стріляти аби куди.
