Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×
Упс!
Не вдала спроба:(
Будь ласка, спробуйте ще раз.

Карʼєрний розвиток за часів війни: чому не варто боятися зробити крок уперед

Юлія Головіна
Юлія Головіна Talent Acquisition Consultant y Ciklum
21 липня 2022 9 хвилин читання
Talent Acquisition Consultant y Ciklum Юлія Головіна  Talent Acquisition Consultant y Ciklum Юлія Головіна 

У нашому старому «нормальному» житті все було по-іншому. Підтримуючи знайомих чи близьких, ми всі хоча б раз говорили кліше на кшталт: «Що нас не вбиває, робить нас сильнішими».

Нині ж уже пʼять місяців, як ми проходимо випробування повномасштабною війною і тепер точно знаємо, що такі висловлювання зовсім не заспокоюють. Чому так сталося? Нещодавно на внутрішній зустрічі з психологом у Ciklum говорили про посттравматичний синдром. Вона дала відповідь на це запитання: до війни ми мали певні адаптивні патерни поведінки, засновані на попередньому досвіді проживання стресу, але вони втратили свою актуальність. 

Усі наші старі способи мислення, системи цінностей, звичайна життєва рутина — все це більше не працює. Треба будувати нове, щоб зробити крок у майбутнє. Утім, рефлексувати про свій внутрішній стан та часто занадто стрімкі трансформації напрочуд важливо. 

Я багато спілкуюся з кандидатами, колегами, друзями та знайомими, і всі вони вражають мене своїм рівнем усвідомленості. Висновок з їхніх особистих та карʼєрних історій простий: навіть у найскладніші часи наші люди залишаються стійкими і готовими до змін. А ще вони ніколи не втрачають надії на перемогу та краще майбутнє. Тому і я вірю, що нас не перемогти. 

Щоб глибше зрозуміти це, хочу поділитися з вами трьома такими різними, але такими схожими історіями. Вони результат відвертих розмов про те, як люди бачили свою роботу та карʼєру до війни і як їхній світогляд змінився з 24 лютого. 

Маша, бухгалтер на стратегічному підприємстві

«Як я зрозуміла тільки зараз, до війни мене ґрунтовно підготував ковід. Якщо точніше, мені дуже допомогли навички на вміння, які я отримала за часів нескінченних локдаунів.

На початку пандемії весь цивілізований світ, хоч і у різному темпі, переходив на віддалений формат роботи. Але от же ж халепа: попри загальну політику компанії щодо дистанційки, мій керівник вирішив не зважати на зростання захворюваності і вимагав від команди фізичної присутності в офісі. Ми всі ефективно працювали з дому. А ще ми всі щодня отримували гнівні листи з однаковим змістом: "Ох ви! Сидите вдома, а маєте бути тут, зі мною!”

Ще тоді я задумалася про зміни у своєму житті. Мене завжди приваблювала творчість, і я почала робити мʼякі іграшки власними руками. Задоволення — море, але прибутку не так багато. У цей час почалася хвиля хайпу на ІТ-професії. Існувала думка, що найлегше «увійти в ІТ» через професію тестувальника. Але я знаю себе: не люблю працювати над готовим продуктом, хочу створювати щось своє. 

Під час війни українцям стали доступні різні курси, які зазвичай коштували чималих грошей. Я швидко зорієнтувалася і пішла навчатися дизайну до однієї з провідних ІТ-шкіл. Я планую створити власний сайт і графічне оформлення для своїх іграшок. Шкода, що ці зміни вимагали таких жахливих обставин. Але тепер я втілюю свою мрію у життя". 

Від автора. Іноді ми всі чекаємо на «знак», щоб узятися за те, чого давно прагнули. На жаль, іноді цим знаком стає війна, тож, можливо, не завжди варто гаяти час?

Валя, проєктний менеджер в ІТ-компанії

«До війни я вже довго була фрилансером, сертифікувалася в коучінгу і завжди хотіла працювати тільки на себе. Але особисті обставини на якомусь етапі змусили мене влаштуватися на роботу у найм. До того ж ситуація з ворожими військами на кордоні тоді ставала тільки гіршою, тож працювати на когось здавалося найбезпечнішим рішенням.

Пошук роботи був дуже виснажливим: я пройшла 20 співбесід за два тижні. Моєю нагородою став офер, який прийняла за тиждень до війни. Зараз компанія дає мені можливість займатися улюбленою справою, а також надає матеріальну допомогу у зв'язку з релокацією до Польщі. 

З якими висновками я йду далі?

  • Категоричність – не недолік, а перевага. На зміну колишній дипломатичності до мене прийшло чітке усвідомлення особистих меж. Я дуже боюся втратити цю категоричність після того, як війна закінчиться: зараз я розумію, як сильно мені цього не вистачало раніше. 
  • Варто прислухатися до інтуїції. Вона фактично врятувала моє життя, спонукнувши рухатися від фрілансу до роботи у великій компанії. 
  • Будувати довгострокові плани майже неможливо. Тепер думаю лише у розрізі дня чи тижня, і це допомагає мені виживати. 
  • Не можна відкладати на потім те, що приносить радість. «Потім» може і не настати, а ось бути живим – це вже достатньо вагома причина для того, щоб зробити щось особливе. 
  • Просити про допомогу – не соромно. Час від часу ми всі її потребуємо, адже ми просто люди. 

Від автора. На тлі війни наші колишні скарги на рутину блякнуть. Кризи здатні повертати нам відчуття цінності життя і не дозволяти нам про нього забути.

Рома, хірург-стоматолог

«Існує думка, що лікарі у такий складний час точно затребувані, де б вони не знаходилися. Але зараз це не зовсім так – дуже змінився контекст. Наразі тимчасово перебуваю у Львові і можу сказати, що тут достатньо кваліфікованого медичного персоналу. І якщо вдома був сам собі хазяїн, мав свій бізнес і клієнтів, то на чужині я просто один з багатьох, і змушений грати за чужими правилами.

Можу сказати, що багато моїх колег поїхали до Європи, і деяким навіть вдалося знайти там роботу. Тим не менш, рівень їхнього життя сильно впав. В Україні у них були свої клініки, адже вести бізнес тут набагато простіше і дешевше, і дохід у них був значно вищий за середній. У Європі, враховуючи роботу у наймі та вищі податки, вони заробляють дуже скромно. 

Помічаю, як деякі знайомі продовжують виставляти пафосні фото з ресторанів в Інстаграмі. Вони ніби кричать: «У мене все, як раніше». Але ж я розумію, що їм просто важко прийняти нову реальність і вони хоч якось намагаються себе переконувати, що їхнє життя зовсім не змінилося. 

Для мене головним інсайтом цього часу стало розуміння, що потрібно відійти від думки "Потрібно більше заробляти" у бік "Що я можу дати іншим людям/Чим можу бути корисним суспільству?" 

Кому тепер важливо, що я заробив на триповерхову квартиру під Києвом і купу дорогих речей, від яких ломиться шафа? Квартира стоїть порожня – і невідомо, коли моя сімʼя туди повернеться. 

Що далі? Мабуть, саме зараз я менше прагну взяти під контроль майбутнє. Дивне це почути від самого себе, але зараз я думаю: як буде, так буде. Це мій головний висновок під час війни. 

Від автора. Ми звикли жити в орієнтованій на майбутнє культурі: постійно прагнути до певного ідеального «завтра» з чудовою карʼєрою, статками, подорожами тощо. І дозволити собі жити сьогодні – простіше сказати, аніж зробити. 

Як же змінилися наші карʼєрні пріоритети? 

Повномасштабна війна сильно вплинула на те, як ми бачимо власне майбутнє. І ось кілька тенденцій змін, які я спостерігаю найчастіше: 

Настав час growth mindset — мислення зростання

Згідно з дослідженнями навчальної платформи Udemy, мислення росту – найактуальніша лідерська компетенція нашого часу. І найлегше адаптуватися саме тим, хто регулярно її розвиває. І робити це можна — для цього варто в кожній складній ситуації рефлексувати над тим, в якій я опинився, що до цього призвело, і чого мене це може навчити?

Можливо, саме тому у Ciklum розвиток ще більше вийшов на передній план з початком повномасштабної війни. Ми говорили про ментальне здоровʼя вже давно, але хто міг подумати, що на всіх нас чекають ще більші потрясіння? Якщо два роки тому ми дискутували, як краще підтримати себе у часи ковідної ізоляції, то сьогодні проводимо вечори за філософськими розмовами про історію України та наше майбутнє. 

Від мислення work-life balance до war-life balance

Раніше багато людей з нетерпінням очікували на вихідні, щоб нарешті відпочити від рутини та зануритися в «реальне» життя. Але зараз робота перетворилася із ворога на союзника. Вона допомагає боротися з депресією, апатією та тривогою. Ба більше, саме наші професії стали порятунком від нескінченного гортання стрічок соціальних мереж і перегляду новин. Робота допомагає переключити увагу на щось більш творче і відкрити нові сенси у тому, чим займаєшся. 

Від «Що я можу взяти?» до «Що я можу дати?”

Ми раптом усвідомили, що все матеріальне – не настільки цінне, як здавалося раніше. Існують важливіші речі. Тому ми можемо бачити, як змінилися пріоритети під час пошуку роботи – все частіше ми стали орієнтуватися на політичну позицію компанії. Нам хочеться бути причетними до організації, яка підтримує ЗСУ, платить часткову зарплату працівникам на фронті, не веде справ з країнами-агресорами. 

Безсумнівно, гроші – дуже важливий чинник для прийняття рішень про зміну роботи, особливо зараз, коли тяжко всім. Але враховуючи, як сильно українці зараз обʼєднані однією ідеєю – ідеєю вільної країни, боротьби за світле майбутнє – можна точно сказати, що принципи впливають на вибір роботи набагато сильніше. 

Резюмую

Війна обовʼязково закінчиться перемогою, а от ми у себе залишимося. І тільки від нас залежить, що ми знайдемо всередині себе після цієї війни – окрім відчуття втоми та втрати. Давайте прямо: кожен може винести з цієї трагедії нові вміння та навички, які стануть нашою опорою і ресурсом для відбудовування не лише себе, але й усієї країни. 

Якщо ви хочете поділитися з читачами SPEKA власним досвідом, розповісти свою історію чи опублікувати колонку на важливу для вас тему, долучайтеся. Відтепер ви можете зареєструватися на сайті SPEKA і самостійно опублікувати свій пост.
0
Прокоментувати
Інші матеріали

Як змінився світ та чого чекати далі. Тиждень у спільноті

Наталія Миронова 2 години тому

У світі дикого венчура. Штучний інтелект, контент-мейкери, та до чого тут інвестиції

Наталія Миронова 30 вересня 2022 16:48

Україна виграла битву за майбутнє інтернету

Вадим Добровольський 30 вересня 2022 13:45

Час мекнути, блокування PornHub, доказ знищення динозаврів. Ранкова SPEKA

Наталія Миронова 30 вересня 2022 10:03

Економіка невизначеності. Огляд основних подій українського та світового бізнесу

Ivan Verstyuk 29 вересня 2022 17:10