Як українці спілкувалися з родичами з росії на початку війни — дослідження

Майже 11 млн росіян мають родичів в Україні. Про це йдеться у дослідженні Gradus Research.

Згідно з дослідженням, багато росіян вірять пропагандистським наративам путіна, а не свідченням своїх рідних.

48% респондентів повідомили, що мають принаймні одного родича у Росії, що є спадком радянських і пострадянських міграційних процесів. 59% обговорювали війну зі своїми родичами переважно через WhatsApp, Telegram та відео- та голосові дзвінки.

Проте протягом перших двох тижнів війни комунікація переважно припинилася. А на момент опитування, приблизно через сім тижнів після російського вторгнення, менше половини (46%) цих розмов про війну вже відбувалися.

72% респондентів, які обговорювали війну з родичами, спілкувалися з тітками, дядьками та двоюрідними братами/сестрами. Набагато менше повідомляли про дискусії з братами і сестрами (19%) та батьками (6%).

Приблизно 74% з 534 респондентів, які обговорювали війну зі своїми найближчими родичами, говорили про бомбардування та обстріли українських міст росією, а 67% — про вбивства росією мирного населення. Такі теми, як російське мародерство (41%), тортури та зґвалтування (38%), а також використання зброї, що порушує міжнародне право, наприклад касетних бомб, були менш обговорюваними (27%).

Багато з цих розмов також порушували тему про хибні заяви росії, які виправдовують вторгнення. 52% респондентів обговорювали твердження, що лідери України є «нацистами». І 36% говорили про те, що росія звільняє сепаратистські райони у Донецькій і Луганській областях, а 30% обговорювали твердження про те, що Україна здійснює геноцид проти етнічних росіян. Заяви про те, що Україна нібито розробляє ядерну зброю, отримали менше уваги (20%).

Респондентів попросили оцінити, наскільки їхні російські родичі вірили російській воєнній пропаганді на початку їхнього спілкування, за шкалою від 1 до 10, де вищі значення представляють сильніші переконання. Середня оцінка становила 8. Звісно, ці оцінки засновані на спогадах респондентів з перших днів війни. Однак вони чітко свідчать про те, що багато українців усвідомлюють, що над їхніми родичами панує російська пропаганда.

Респонденти говорили про більший вплив пропаганди на старших родичів і тих, які отримують новини з російського державного телебачення, на відміну від інтернету чи інших джерел. Респонденти оцінили, що їхні родичі з Москви та Санкт-Петербурга не менш схильні довіряти пропаганді, ніж родичі з інших російських міст та сільської місцевості.

Докази того, чи спілкування українців спонукає їхніх російських родичів переосмислити правдивість прокремлівської інформації, неоднозначні. З одного боку, 54% респондентів стверджують, що їхні розмови не вплинули на віру родичів у російську пропаганду. Насправді 8% опитаних стверджують, що їхні російські родичі ще більше повірили пропаганді через ці дискусії. З іншого боку, 22% повідомляють, що розмови спонукали родичів трохи менше вірити російській пропаганді, а 16% сказали, що родичі стали вірити їй набагато менше.

Проте респонденти, які на момент опитування ще спілкувалися з російськими родичами, налаштовані більш оптимістично. Лише 37% із цих 228 стверджують, що їхні розмови не мали жодного ефекту, і тільки 4% — що розмови зміцнили переконання їхніх родичів. У цій групі 59% повідомляють, що їхні російські родичі трохи або значно менше вірять державній пропаганді.

Більшість опитаних стверджують, що більше покладалися на факти (59%), ніж на логіку (48%) або емоції (26%), щоб впливати на переконання своїх родичів про війну. Хоча докази та логіка часто є неефективними проти «альтернативних» фактів, висловлених кимось, уміщеними в окремій інформаційній бульбашці.

Отже, родинні зв'язки громадян України можуть бути недооціненим інструментом в інформаційній війні України. Дослідження демонструють, що подібні методи переконання роблять людей сприйнятливими до нових точок зору саме тому, що вони менше покладаються на факти та логіку, а більше на емоційні зв'язки, та пов'язані з жестами, тоном та виразом обличчя.