Смерть і податки, релокейт і повернення: рік для стартапів, аутсорсерів та miltech очима Сергія Токарєва

2022-й став для України не лише роком випробувань, а й роком тестування на полі бою військових технологій з усього світу і створення власних. Українське IT тим часом рішуче показало, що працює не лише заради грошей, але й задля цінностей. 

SPEKA поговорила із засновником технологічної компанії Roosh Сергієм Токарєвим про те, куди заведе нас розвиток ШІ, наскільки тривалим буде тренд на miltech і що чекає у найближчому майбутньому українське IT. 

Сергій Токарєв. Зображення згенеровано за допомогою Reface

Цей тренд однозначно триватиме, і я кажу не лише про Україну, але й про світ загалом. Зіткнувшись із повномасштабним вторгненням, країна була змушена реагувати, зокрема створенням нової зброї, пошуком нових способів застосування зброї. Безумовно, військові технології зараз на коні.

Наприклад, старі безпілотники в Енгельсі, наскільки я розумію, це ще ті, що Туполєв колись робив. Росіяни щодо них проводили велике розслідування: як так, що безпілотник пролетів 600 км і засоби ППО його не збили? Адже йдеться про ядерний стратегічний об'єкт, їм справді пощастило, що не шарахнуло. А виявилося, що безпілотник просто йшов 1200 км над гирлом річки, а не напряму, і через це засікти його було неможливо. Не знаю точно, як наші ним керували, можливо, через супутник. Але зрозумійте: безпілотник, що здатен пролетіти 1200 км в обхід ППО, здатний дістатися будь-куди.

Також мені дуже подобається система дешевої та прогресивної ППО, яку розробив український фізик. Придумав він її разом зі студентами, а технічно реалізувати її допомогла низка моїх товаришів-айтівців. Завдяки їй «шахеди» можна виявляти на ранньому етапі за звуком.

Прогресивна частина світу майже 100 років не бачила війни такого масштабу і з застосуванням подібних технологій. Найбільш активно, звісно, розвиваються БпЛА. Вже очевидно, що наступний великий конфлікт буде повністю «безпілотним»: навіщо тобі жива сила, якщо можна з дрона вразити будь-який обʼєкт, не наражаючи на небезпеку тренованого оператора? Керувати подіями з командного центру за сотні кілометрів від лінії фронту.

Проблема була в тому, що це все закривалося за гроші звичайних людей, які  донатили. Тож розробники — це зазвичай невеликі команди ентузіастів. А великі компанії не вписувалися в ці справи навіть не через брак фінансування, а через нестачу постійного замовника.

Другий масштабний крок — запуск кластеру military tech, про який повідомив Михайло Федоров. Це надасть ще більшого поштовху розробленню свіжих технологічних рішень у військовій сфері.

Ми маємо усвідомити, що війна надовго, що агресивний сусід нікуди не дінеться. У моєму розумінні найстрашніше станеться не сьогодні, а у наступні 5-10 років. Зрозуміло, що зараз росія програє, росіяни не переживуть це приниження і буде спроба реваншу. Питання, що ми зробимо, щоб йому запобігти.

Це все, що стосується military tech. Ми як Roosh не беремо участі у таких проєктах. Більшість проєктів miltech працюють лише з miltech.

Так, у світі за цим дуже ретельно стежать, таке не приховаєш.

Palantir — це кібербезпека, тож я б не ототожнював те, що вони роблять, з miltech. Їхні розробки — це насамперед системи аналітики. Вони також мають певні обмеження, які, скажімо, визначаються сферою їхніх досліджень.

Я особисто маю дотичний проєкт, який ми вже запустили, і ним успішно користуються. Але анонсуємо його пізніше.

Дуже залучений. Більшість тих, кого я знаю, пише або автономні системи керування дронами, або системи РЕБ, або займається аналізом супутникових знімків. Як приватна особа, я і сам беру участь у проєктах, повʼязаних із miltech. Допомагаю фінансово, організаційно.

Так. І я цим дуже пишаюсь. Але детальніше зможу розповісти після перемоги.

Безпілотники, системи радіоелектронної боротьби та системи аналітики. І ключове тут — системи аналітики, тому що під час оброблення отриманих даних бракує якісної аналітики.

Ми нещодавно обговорювали подальший розвиток нашого безпекового проєкту: це крута аналітична тулза, в яку ти завантажуєш будь-які дані і зазначаєш, що хочеш отримати на виході. Скласти методичку чи порівняльний аналіз, виділити дані тощо. Дані є, їх дуже багато. А от що робити з ними далі? Тож майбутнє за аналітикою.

Питання правильне. Як на мене, поки що роботи на полі бою неефективні. А от автономні танки — інша річ. Для керування ними фактично не потрібна людина, що сиділа б всередині. Це може бути оператор, який керує ним на відстані, скажімо, 10 кілометрів. Це буде набагато ефективніше. Так, дорожче за рахунок модуля віддаленого керування, але не набагато, і при цьому зекономить життя людини, і не просто людини, а навченого і тренованого спеціаліста.

Щодо БпЛА, то я передбачаю розвиток у напрямі малих реактивних безпілотників.

Що стосується малого «заліза», то у нього я не вірю. Наприклад, Baykar почали робити невеликі радіокеровані танки, але їхня сила настільки незначна, що не думаю, що їм вдасться щось серйозно змінити на полі бою.

Думаю, будуть також розвиватися військові технології з дистанційним керуванням. Наприклад, закопуєте в землю коробочку, по ній можна їздити і нічого вам не буде, але за певних умов з неї вилітає рій маленьких дронів, кожен на собі несе невеликий заряд. Над такими роями працюють вже багато компаній, і такий рій здатен знищити як різноманітну техніку, так і значну кількість живої сили.

Сергій Токарєв. Зображення згенеровано за допомогою Reface

Стартапів стало більше, а от грошей, навпаки, мало. Зараз майже ніхто не готовий вкладатися у стартапи, особливо на ранній стадії. Стартап-фонди не дають грошей під Україну, бо це елементарний бізнес-ризик, хіба що ви погодитеся вивезти команду. Державні фонди також майже не дають грошей, хіба що під окремі мілітарі або телеком-проєкти.

Юридичною мовою, щойно скасують воєнний стан і ситуація відкотиться до рівня 2014-2022 років, інвестори почнуть давати гроші, бо розумітимуть, що ризик наглої смерті айтівця, якому ви щойно дали гроші, суттєво зменшився.

Цинічно прозвучить, але ризик загинути від ракетного обстрілу чи БпЛА зараз нижчий, ніж шанс загинути у ДТП, а потім, з розвитком систем ППО, він буде ще нижчим.

Я б сказав, ключову роль відіграють приблизно десять чинників, де жоден не є визначальним: мобілізація, що розробник може загинути, що власник бізнесу може загинути, що не випустять за кордон, коли потрібна буде зустріч, що не буде електрики, звʼязку, що з родичами щось станеться.

Зростання триватиме, не в останню чергу через те, що Україна була одним зі світових центрів аутсорсу. На тлі скорочень в американських компаніях цінність аутсорсу зростатиме. Американці не хочуть платити американські зарплати, не хочуть юридичної відповідальності за співробітників у штаті, тож всі ці робочі місця підуть до фрилансерів, аутсорсерів, співробітників на гіг-контрактах. А в Україні фрилансери дешевші, ніж в Америці, а якість роботи у нас дуже висока, тож проблем у цій сфері ми не матимемо.

Звісно, через ризики деякі контракти можуть піти до Індії чи Сербії, де таких ризиків немає. Частина аутсорсерів вже втратила деякі контракти, але і з цим компанії справляються. Шукають варіанти. Одна з відомих аутсорсингових компаній, наприклад, дала своїм клієнтам гарантію, підписавши фінансові зобовʼязання на випадок порушення строків виконання. Вони сказали: «Перше порушення з нашого боку — і можете від нас іти». Наскільки я знаю, досі жодного такого випадку у них не було.

Також вони допомагали маленьким аутсорсерам, які втратили клієнтів, віддаючи їм частину завдань на субпідряди.

Робочої сили не вистачає досі на всіх рівнях, тобто бракує хардкорних розробників, які не є РНР, у С++ чи якихось базових технологій. І дуже не вистачає продакт-менеджерів. Мені здається, що найбільша проблема для того, щоб з'являлися продуктові компанії, — це продакт-менеджери. Слава богу, ІТ-компанії запускають курси продакт-менеджерів, щоб закрити певні свої потреби. Але я не бачу, що цю потребу можна буде протягом 5 років закрити, завжди попит буде вищим.

Безперечно. Скажений попит, який ми бачили до війни, скоротився саме за рахунок джунів. Це перше. Навіщо джуни, коли ChatGPT вже сама може код писати? І друге — багато компаній почали наймати обережніше або наймати іноземних спеціалістів, особливо українські компанії, що відкрили додаткові офіси за кордоном.

Зрозуміло, що війна дуже позначилася на мотивації людей, на безпеці, на тому, що розробники не можуть виїхати з країни. Але найголовніше — IT-сфера дуже страждає від розриву між офіційним та реальним курсом.

Це велика проблема для створення нових продуктів. А якщо є іноземні складові продукту, то ти опиняєшся у дуже поганому становищі: мусиш купувати за одним курсом, продавати за іншим, і ти відразу починаєш втрачати. Маржинальність у пересічного IT-бізнесу зазвичай не перевищує 20-25%. Коли у тебе різниця з курсом 10%, ти на ньому одразу зжираєш більшу частину своєї маржинальності. Я думаю, що це великий стоп-чинник для розвитку та приходу зарубіжних компаній.

І це не просто не зупиняє відтік розробників, а посилює його, бо деякі компанії просто змушені релокуватися саме через проблему з курсом.

«Дія.City» надає перевагу, легше стало залучати гроші, це правда, щодо юридичних обґрунтувань. Зважаючи на валютне врегулювання, не всі хочуть входити повним складом, тому що ти там гарантовано втрачаєш.

Коли резидент України сплачує ліцензійні платежі резиденту «Дія.City», платник може здійснювати ці платежі тільки з прибутку і не може віднести на витрати. Це принципове питання для резидентів, які працюють на українському ринку і для України також, бо є багато роботи з цифровізації самої України. Гадаю, варто додати це у список змін до законодавства за підсумками першого року роботи «Дія.City».

У результаті ми стали свідками маскі-шоу в одній з найвідоміших українських IT-компаній — MacPaw. А паралельно ще й вдома у засновника Олександра Косована. Цей випадок продемонстрував, наскільки згуртованою стала технологічна спільнота. Не в останню чергу завдяки «Дія.City». І я дуже вдячний Михайлу Федорову, який висловив принципову позицію після обшуків у MacPaw та ініціював повернення до питання змін до КПК.

Я завжди вважав і вважаю, що «Дія.City» — великий крок вперед і правильна річ. IT-галузь прагне особливого ставлення, державі теж це вигідно, тому і потрібний особливий режим. Інакше ніяк.

Мені здається, що ми не втратимо нікого. Це саме на рівні відчуттів. 

Я бачу свою компанію, бачу компанії друзів. Ми вивозили всіх, кого змогли, у безпеку, але зрештою підсумок такий: усі поверталися до Києва із Західної України і навіть з-за кордону.

Ну не подобається нашим людям жити за кордоном. Усі розуміють, що Україна — це реально круте місце. До того ж у нас знайомий соціум, люди, процеси, ціни, медицина. Навіщо їхати, у чому сенс?

Але велика кількість людей, які виїхали раніше, захочуть повернутися, щоб створювати щось нове, відновлювати. І я бачу дуже великий інтерес з боку перших мігрантів, 90-х років, які тепер готові приїхати, працювати для підтримки країни та говорять про переїзд до України після того, як війна закінчиться.

Так, ми нарешті отримали такий шанс. Наприклад, канадська діаспора, яка обпеклася у 90-х роках і почала дуже обережно розподіляти гроші та інші ресурси, зацікавлена у тому, щоб повертатися й відбудовувати країну.

Звісно, готове, і вже працює над цим. І зіграє суттєву роль зокрема завдяки інвесторам, акціонерам-іноземцям, які дозволятимуть компаніям займатися соціально важливою та значущою діяльністю.

Сергій Токарєв. Зображення згенеровано за допомогою Reface

Зважаючи на те, які двері зараз відкрилися для українського IT, які люди на міжнародній арені готові говорити і допомагати нам сьогодні, я впевнений, що ми покриємо усе, що втратили, у наступні два роки.

Наприклад, наш проєкт Reface з перших днів вторгнення почав розсилати пуші на російську аудиторію з реальними новинами, даними про втрати. Зрозуміло, як на це зреагували росіяни — почали писати жахливі відгуки у застосунку, у Play Market. Зрештою ми заблокували можливість завантажувати застосунок росіянам з AppStore та PlayMarket. Так, ми втратили рейтинг, втратили гроші і досі маємо справу з наслідками. Але місію свою ми виконали. Рішення, до речі, було хаотичним, ніхто його не узгоджував, команда просто вирішила, що це буде правильним рішенням. Жодна людина в команді не виступила проти.

У перші півтора місяці не було часу думати про бізнес. Всі думки були лише про війну. Ми все поставили на паузу і намагалися розібратися, що взагалі відбувається, які маємо ресурси, що далі буде. Але потім повернулися до звичного режиму. До речі, усі компанії, у які ми хотіли проінвестувати, крім однієї, прийняли нову реальність. Ми пояснили їм:

І майже з усіма це спрацювало, навіть ті, хто вже закривав раунди, лишали нам місцинку.

За 2022 рік Roosh Ventures вклалися у 19 компаній, і це навіть більше, ніж у 2021-му.

ML, ентертейнмент, бізнес-продуктивність та аналітика, fintech.

Звичайно, ML. За рахунок OpenAI ця тема зараз на піку привабливості. Ми купили мажоритарну частку у британського аутсорс-розробника Neurons Lab, йдеться про бутиковий аутсорсинг. Запустили навчальні курси з апсайклінгу завдяки фахівцям світового рівня у сфері ML.

Не скрізь вдалося залучити інвестиції, де хотілося, адже більшість наших проєктів в Україні, але, з іншого боку, відкривали закордонні офіси — у Лісабоні, Парижі, Лондоні. Це дозволило там на місці шукати інвестиції, залучати мізки, і, гадаю, наступного року дозволить залучати вже інвестиції від іноземців у більших обсягах, ніж ми очікували до вторгнення.

Справи у AI HOUSE йдуть чудово. У перші місяці ми дещо розгубилися, адже це некомерційна організація, яка розбудовує найбільше AI-ком'юніті в Україні. Зрозуміло, що на початку вторгнення усім було не до ком'юніті, тому AI HOUSE допомагав компанії займатися релокацією, переробкою аналітики тощо та підтримував інші бізнеси екосистеми Roosh.

А ще торік ми запустили новий проєкт Gathers. Він допомагає бізнес-командам прокачати свою експертизу у сфері ML за допомогою онлайн live-курсів та модерованих дискусій — пейпер-клабів. За нашими та партнерськими проєктами бачимо, що знаходити кваліфікованих фахівців в AI/ML стає складніше, попит випереджає пропозицію. Сьогодні навіть досвідченим інженерам та повноцінним бізнес-командам важко встигнути за розвитком індустрії та отримати якісні нові знання. А Gathers допоможе компаніям наростити внутрішню AI/ ML експертизу на рівні Європи.

Наразі домовляємося з однією великою компанією у галузі ML про те, щоб разом об'єднати всю європейську екосистему ML під однією парасолькою, під егідою України. Адже на відміну від американської сфери, європейська — це набір маленьких утворень, які ніхто не поєднує. І всі відгукнулися на цю нашу ідею, процес пішов.

Крім того, у 2023 році ми як Roosh також плануємо проводити офлайн-івенти: вірогідно, у Львові, ще маємо плани щодо Німеччини, Франції та Британії.

Ми вирішили перенести на рік-два запуск бакалаврату, зате запускаємо магістратуру, а також низку вельми цікавих курсів. На нас звернули увагу іноземні викладачі зі Стенфорду, Гарварду. Намагаємося залучити їх до читання лекцій, щоб кожен викладав у нас принаймні один семестр. І це матиме гарний відгук навіть від найдорожчих професорів, найняти яких могло б коштувати нам до $300 тис. на рік — вони готові допомагати знаннями. Думаю, у вересні-жовтні наш викладацький склад вас приємно здивує.

Як я казав, зараз ми запускаємо мікромагістерську та магістерську програми у SET University, а також стипендії, які повністю перекриватимуть навчання. П'ять стипендій я фінансую особисто від себе.

Зображення згенеровані за допомогою Reface

DeepL, Notion, Zoom.

Дрон. А якщо без жартів, то велодоріжка, адже спорт — це єдиний спосіб зняти стрес. Решта не працює.

Якщо в Україні, то це Ajax Systems та «Нова пошта». Обидві компанії виконують титанічну роботу. У них варто повчитися.

Якщо у світі, то це усі, хто залучений до OpenAI, та Емад Мостак, який розробив Stable Diffusion. Дуже раджу послухати його інтервʼю.