ПТСР та психологічне відновлення військових в Україні: виклики та перспективи відновлення (частина 1)

В рамках спільного проєкту з ГО «Варто» по висвітленню проблеми реабілітації військових в Україні команда агенції M PR Triada поспілкувалась з Вікторією Вінтоняк, військовою психологинею, кандидаткою психологічних наук, доценткою, членкинею Національної психологічної асоціації.

Розмова вийшла надзвичайно цікава і ґрунтовна, тому розбили текст на дві частини, кожна з яких потребує обміркування і рефлексій — адже, на жаль, ПТСР ще надовго залишиться з українцями і важливо розуміти, як його розрізняти, та що з ним робити.

Вікторіє, розкажіть, будь ласка, які перші кроки має зробити військовий, який підозрює у себе симптоми ПТСР?

Тут чітко треба розуміти, що таке ПТСР і як військовий розуміє цей термін. Звичайно, посттравматичний стресовий розлад не настає раптово. Для нього потрібні якісь травматичні події, які переживає військовий. В цьому випадку – участь у бойових діях.  Як довго він на передовій, на фронті, як його психіка справляється з бойовими стресами.

Перш за все, на що потрібно звернути увагу, чи відчуває людина психологічний дискомфорт.  Точніше, чи помічає людина в собі певні зміни, чи усвідомлює симптоматику посттравматичного стресового розладу.

Зрозуміло, що люди змінюються. До бойових дій це була одна людина, після бойових дій це інша людина. І це також нормально. Але тут питання в тому, наскільки ці зміни починають впливати на самопочуття конкретного військового. І перший крок, що потрібно зробити  -  це визнати симптоми, не залишатися наодинці зі своїми переживаннями. Це вже величезні й крок.

Наступне — військовому варто звернутися за підтримкою до психолога, або до психотерапевта, бажано до того, хто спеціалізується конкретно на роботі з травмою. Це можуть бути військові, або цивільні психологи, в яких є досвід роботи з військовими, тому що проблема звернення військових до цивільних психологів в тому, що цивільні не зовсім розуміють, який досвід пережив військовий, і це може проявитися в їхній терапевтичній роботі, починаючи від нерозуміння комбатантської культури, і взагалі, військового середовища, до можливості надати коректну психологічну допомогу.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Потім, коли військовий бачить в собі відповідні симптоми, бажано поділитися своїми емоціями з довіреною особою. Це може бути побратим, член родини або близький друг. Побратими тут відіграють важливу роль, бо якщо людина відчуває симптоми ПТСР на передовій, де немає поряд психолога чи людини, яка може допомогти, першу психологічну допомогу в бою, в бойових умовах надає товариш товаришу, побратим побратиму.  Крім того, необхідно звернути уваги на своє фізичне здоров’я. Який сон, здорове харчування, фізична активність. Зробити якісь речі уже зараз для себе. Професійна допомога — то професійна допомога, але я вже зараз можу для себе зробити якісь речі, які можуть полегшити дані симптоми.

Ви уточнили, що з ПТСР потрібно йти саме до психолога, який має досвід роботи з військовими. А чим відрізняється підхід до реабілітації військових з ПТСР від роботи з цивільними особами?

В першу чергу, робота з військовими має враховувати специфіку їхнього досвіду, якого немає у людини цивільної, яка страждає на посттравматичний стресовий розлад. Багато військових звикли діяти в умовах високої напруги, тримати емоції під контролем і сприймати власні слабкості, які можуть проявлятися, як недоліки. Тому підхід має бути адаптований конкретно під військового, зокрема, через побудову довіри та використання більш структурованих методик, які перевірені та клінічно підтверджені. Це можуть бути підходи в когнітивно-поведінковій терапії чи, наприклад,  методика десенсибілізації і переробки травматичного досвіду тощо.

Крім того, важливо враховувати колективний дух військових і відповідну мілітаристську культуру, або комбатантську культуру. Тобто часто реабілітація може включати і потрібно, напевно, щоб вона включала групову терапію, де військовий розуміє, що він не один потребує реабілітації,  що є ще інші люди, тому що військові, вони звикли діяти колективно, працювати в групі, а не сам по собі. І тому інколи групова терапія може дуже доповнювати індивідуальну терапію.

Тут також потрібно, щоб сам психолог, який працює з військовими, був готовий до того досвіду, з яким прийде військовослужбовець в його кабінет, і був готовий працювати з цим досвідом. Для ефективної роботи має значення, який контакт вибудує психолог, наскільки він чи вона зможе віднайти довіру, оскільки військові ставляться до психологів досить підозріло. Війна – це така штука, де потрібно бути постійно насторожі. Військовослужбовці довгий час діють в системі «свій-чужий» — тобто є ворог і є свій, і так само це стосується роботи з психологом, наскільки фахівець зможе увійти в цю систему «свій-чужий».

Добре, ПТСР в себе ідентифікували, до психолога звернулися. Але чи є якісь робочі техніки, які військовий може практикувати самостійно?

Для військових, які повернулися із зони бойових дій, досить характерно відчувати роздратування. Багато ветеранів скаржаться на підвищену дратівливість, імпульсивні реакції, спалахи злості, розгубленість, певну втрату сенсів, або нездатність зрозуміти - а що ж мені робити далі? Військові вже більше не на полі бою, але внутрішня напруга не зникає миттєво. І це по суті абсолютно нормально — психіка адаптується з одних гострих умов до інших. І тому, оскільки ветерану потрібно інтегрувати набутий досвід, який він отримав у бойових умовах, у власне життя, і по-суті синхронізувати дві протилежні реальності, то роздратування стає таким частим супутником його життя.

І коли людина не знаходить такого конструктивного виходу цього роздратування, то воно, звичайно, переходити у злість, в агресію, в лайку, в крик, в образи і так далі. За злістю часто ховається хронічна втома і велике виснаження, які заважають, регулювати емоції, особливо, коли навколо багато, наприклад, болючих тригерів. Там стріляли, там мене хотіли постійно вбити, там я вбивав ворога, а тут люди ходять спокійно по вулиці, сміються, працюють кафе, ресторани і так далі.

Як навчитися регулювати свої емоції?

По-перше, варто зрозуміти — ті емоції, які ви зараз відчуваєте, і що те, що ви зараз відчуваєте, це також нормально. Психіка і тіло адаптуються до відносно мирних умов, і тому тут не потрібно намагатися втиснутися в мирне життя надто швидко. Тобто не потрібно себе судити надто строго.

З чого потрібно почати регулювання емоцій?

Перше — це ідентифікація тригерів. Можна записати, наприклад, ситуації, звуки, запахи або слова, які викликають сильні емоції або сильні емоційні реакції у військового. Коли військовий запише, ці тригери, він навчиться розпізнавати, що саме викликає конкретно у нього відповідну емоційну реакцію і поступово зможе керувати собою.

Що може допомогти? Які техніки?

Це, звичайно, глибоке дихання. Може бути класична техніка дихання по квадрату, техніка фокусу на «тут і зараз» або просто порахувати до десяти перед тим, як реагувати на якусь репліку чи на якісь тригери, які ви зловили. Використовувати різноманітні техніки заземлення. Ну і звичайно, для військових, які щойно повернулися з передової, я б радила уникати ситуацій, які можуть бути занадто стресовими, поки військовий не навчиться керувати своїми емоціями.

Найпростіше, що ще може допомогти — це фізичні вправи, наприклад, різноманітні прогулянки, біг, плавання. Фізична активність допомагає знизити рівень кортизолу, який, по суті, спричиняє цей стрес. Також може допомогти ведення щоденника, де ти можеш упорядковувати свої думки, емоції. І, звичайно, важливо знаходити якісь приємні заняття, створювати собі таку приємну рутину, де не потрібно надто думати, де ти можеш робити якусь механічну справу і тим самим заспокоюватися. Часто це може бути якась хатня робота, це може бути можливо, навіть розгадування кросвордів.

Також не варто ізолюватися від оточуючих. Іноді здається, що його ніхто не розуміє, однак, потрібно спілкуватися зі своїми близькими, колегами — і таким чином ветеран швидше адаптується до мирних умов.