Особисті кордони. Як екологічно захистити інтереси власного «Я» та досягти успіху в житті та бізнесі
Я. Ми. Інші. Суспільство. Країна. Всесвіт. Виклики збільшуються, час пришвидшується, що далі, то більше питання особистих кордонів стає ключовим. Де починаються і завершуються наші особисті кордони? Як досягти своєї мети і при цьому не втратити себе? Як комунікувати з іншими так, щоб не влаштовувати зайві конфлікти. І де, власне, проходять межі нашого егоїзму? Ці та інші питання, від вирішення яких реально залежить якість нашого життя.
Сцилла і Харибда становлення власного «Я»
При цьому нашому «Я» на кораблі свого життя періодично доведеться проходити між міфологічними Сциллою та Харибдою свого ЕГО. Де Сцилла – це зайве себелюбство та життя без урахування потреб, а часто й шляхом інших. А Харибда – класичне життя вічного рятівника, для якого на першому місці інтереси інших людей і організацій, включаючи рівень держави. А свої потреби, цінності, своє ХОЧУ — на останньому чи передостанньому місці. А баланс у тому, коли ми живемо для себе і від себе, з першочерговою увагою і турботою про свої межі, і при цьому маємо достатню чуйність і увагу до особистих кордонів іншої людини, її цінностей, принципів і світогляду.
То ж, чому ми не відчуваємо своїх кордонів? Від незнання. Багато з нас про них просто нічого не знає, або дізнається в такому віці, коли змінити себе вже практично не можна. Здавалося б, все просто, мої особисті межі починаються з мого «Я». А на практиці! Починаючи від того, що ми всі родом із радянського дитинства, яке пронизане червоними сенсами, у тому числі: «раніше думай про батьківщину, потім — про себе»; «сам вмирай, а товариша рятуй»; все навколо — колгоспне, все навколо — моє». А я! Я, як багатьох, нас вчили «я — остання літера в алфавіті». Тому ми росли, навіть не усвідомлюючи, як і коли порушуються і, взагалі, які бувають особисті межі. І більшість з нас передавала це незнання своїм дітям, виховавши їх у перевазі колективного «Ми» над особистим «Я».
Візуалізація Ламберт
Питання особистих кордонів — важливе в усі часи. Та, саме у найбільш кризові моменти в історії людства, тема особистих кордонів особливо загострюється. Коли людина відчуває залежність від інших людей та обставин (тобто приймає себе як жертву), і саме зовнішні умови та інші люди задають її життєві тренди, вона фактично не відповідає за своє життя, адже не може контролювати свої особисті кордони.
В книзі «Особисті кордони. Як їх встановлювати та захищати». Дженні Міллер і Вікторія Ламберт запропонували дуже влучний опис такого масштабного і багатогранного поняття. «Особисті кордони — це знання як піклуватися про інших, не шкодуючи турботі про себе».
Цитата настільки точна, що, навіть, я зберегла її в список своїх найулюбленіших.
Кордони потрібні не для того, щоб відокремлюватися від інших, а для того, щоб пам'ятати та піклуватися про себе.
Кордони важливі не лише на рівні тіла, почуттів, грошей, а й простору, часу, думок, цінностей. І якщо хтось вважає, що кордони – це про обмеження. Насправді їх встановлення дає нам свободу жити власним життям. Саме тому, важливо знати де починаються і завершуються кордони нашого власного «Я», і особливо як їх встановлювати та оберігати.
В самій книзі є багато практичних інструментів, які допомагають це зробити. Особисто мені сподобалася вправа «Візуалізація кордону».
Суть у тому, щоб розслабитися та уявити величезне поле у літній день. Далі — визначити, в якій частині поля Ви, і уявити в деталях кордон навколо себе — з чого він зроблений, якого розміру, чи є там проходи тощо. Потім побачити на полі важливих вам людей: сім'ю, друзів, близьких. Особливо зверніть увагу, хто залишився всередині вашого уявного кордону, а хто поза ним.
Після такої рефлексії важливо записати все, що ви побачили. Допоможуть коучингові питання:
- З чим пов'язана ваша візуалізація?
- Чому саме такий кордон?
- Що сталося, коли з'явились інші люди?
- Як Ви почували себе в кожний конкретний момент?
Підписуйтеся на наші соцмережі
Особисто мені ця вправа допомогла мені написати та вжити низку дій, які допомогли мені зміцнити мої особисті межі та гармонізувати стосунки з певними людьми.
Трикутник Карпмана
Як бізнес-тренер і коуч, я використовую у своїх програмах модель «Трикутник Карпмана».
Модель вперше з’явилась у статті Стівена Карпмана «Казки й аналіз сценарної драми» ще у 1968 р. У ній він пояснив як працюють в реальному житті Жертва, Рятівник та Переслідувач в казкових історіях, знайомих кожному з дитинства: маленька Червона Шапочка, яка без жодних заперечень пішла до темного лісу, а потім помстилась Вовку з допомогою лісорубів; Попелюшка, яка довго мовчки терпіла знущання Мачухи та зведених сестер, аж поки Хрещена фея не змінила її життя помахом чарівної палички.
Казки — не просто вигадки для дітей, у яких звірі ходять на задніх лапах і розмовляють. Це накопичений досвід людей, який передається в алегоричній формі. І саме те, як улюблені казкові герої долають труднощі та знаходять союзників, підштовхує нас в дорослому житті приймати схожі рішення, причому герої можуть бути зовсім різними. Вони починають із однієї ролі, щоб досягти бажаного, а потім їм вдається досить легко «перемкнутися» на іншу й залучити нових персонажів до своєї драми.
І поняття «ролі» тут вжите не дарма, адже ситуації, що відбуваються в межах трикутника, нагадують набридлу всім п’єсу із заздалегідь відомим кінцем, де люди, як актори, входять в образ.
Якщо тезисно, то:
Жертва — усвідомлює, що вона страждає, але переконана, що в неї не має сил та можливостей зарадити своєму лиху. І єдина надія Жертви — чекати на того, хто вирішить все за неї.
Рятівник — переважно не байдужий до Жертви, щиро прагне їй посприяти, але може бути й зверхнім, простягаючи руку допомоги «бідолашці». З усіх сил прагне визнання та вдячності, любить догоджати людям.
Переслідувач
Його мета — задовольнити свої потреби, часто нехтуючи становищем інших. Переслідувач може бути активним, караючим та пасивним. Активний переслідувач енергійно йде до своєї мети, не замислюючись, чи можуть його дії принести шкоду.
І тому роль Жертви в драматичному трикутнику обере той, хто скоріше поскаржиться на всюдисущу несправедливість, ніж зробить реальні кроки, щоб зміни ситуацію. Про те, це не стосується людей, котрі стали жертвами надзвичайних, непередбачуваних обставин (наприклад, стихійного лиха, яке трапилось зненацька).Самого Карпмана на створення трикутника, як він сам зізнався, що на задум драматичного трикутника його надихнула любов до театру та перегляд фільмів «Буремний перевал» і «Долина ляльок».
Від Карпмана до Чою
Як це працює!? Скажімо, п’яний чоловік (Переслідувач) приходить додому та лякає дружину (Жертву), що обирає промовчати та «не виносити сміття з хати». Зранку вона висловлює йому все своє обурення (Переслідувач), поки той страждає від похмілля та не має сил їй заперечити (Жертва). Врешті дружині стає шкода «нещасного пʼяничку» і вона біжить у найближчу крамницю за пивом, аби полегшити його страждання (Рятівник). Ролі змінюються, але драма триватиме, доки хоча б один із учасників не прийме твердого рішення припинити повторюваний цикл.
Попри те, що ролей всього три, драма може відбуватися й між парами, родинами, колективами чи навіть народами та країнами, які обирають відповідні ролі. В теоретичній літературі описано безліч випадків у форматі «3 ролі — 3 людини», але це не єдиний можливий масштаб.
Ламберт і Міллер пропонують цікавий варіант перетворення «Трикутника Карпмана» на «Трикутник Переможця», який запропонував австрійський психотерапевт Ейсі Чой. У такій конфігурації замість «Переслідувача» з'являється «Упевнений». Замість «Рятувальника» – «Дбайливий». Жертва замінюється «Беззахисним» (в моїй інтерпретації мені подобається більше «Творець»), і тоді трикутник набуває нового сенсу.
Як і в драматичному трикутнику, в трикутнику переможця є три відповідні ролі:
Жертва стає Вразливою;
Рятівник — Турботливим;
Переслідувач — Впевненим.
Замість епілогу
Тема кордонів, як і книга Ламберт і Міллер для мене загалом — про зміну мислення.
І у їх книзі цілий розділ присвячений кордонам з батьками та родичами. Це вкрай важлива тема для кожного з нас, адже ми часто потрапляємо в мережі «хорошості» — нам ніяково говорити про те, що нам подобається чи ні, близьким, щоб залишатися «хорошим». Як наслідок, наші кордони порушують, бо ми про них не заявили. Замість того, щоб насолоджуватися відносинами, ми дратуємося, хоч у наших силах змінити ситуацію.
Особисто для мене тема особистих кордонів – це тема побудови здорових стосунків між рівними. Це про нашу безоцінність – коли ми бачимо в іншому силу, унікальність, підкреслюємо рівність та партнерство та вміємо у будь-якій ситуації перебувати у позиції дорослого. Головні навички в цьому процесі – уміння слухати та чути, давати зворотний зв'язок, чітко доносити інформацію, ставити запитання та тримати паузи, коли це важливо.
Важливо не копирсатись нескінченно в минулому і не зависати в майбутньому, а перебувати тут і зараз, керувати своїми виборами, брати на себе відповідальність за них, бути свідомим і щасливим. І на завершення топ 5 цитат які я беру до своєї скарбнички, і щасливо ділюсь з вами:
- Перший крок до змін — визнати, що вони відбуваються поступово;
- Кордони потрібні не для того, щоб відокремиться від інших, а щоб не забувати про себе;
- Здорові кордони дозволять керувати, вислухавши і взявши до уваги мудрі поради;
- Чим більше ви усвідомлюєте потребу в межах і чим частіше їх встановлюєте, тим менше турбуєтеся;
- Немає у світі досконалості, не всякі стосунки можна і треба врятувати;
- Люди потрапляють у драматичний трикутник, бо керуються почуттями, а не розумом.
Кордони дарують нам волю, тому т важливо знати, де вони і встановлювати їх у взаємодії один з одним, щоб оберігати свої і не порушувати чужі.
Якщо ми не навчимося говорити «Так» своїм цілям та бажанням, ми серйозно ризикуємо прожити не своє життя, сказавши їй остаточне «Ні», так і, не отримавши задоволення спочатку від вибудовування своїх особистих кордонів, а потім насолоди від їх ефективності в житті.
Отже, вирішувати Вам, що стане першим кроком для цього. Я пропоную почати з коучингу – найкращого з тренажерів вашого власного «Я».
P.S.
Ми не 200 фунтів, щоб усім подобатися. Це утопія, за якою зазвичай крах та розчарування. Тому шлях до усвідомлення захисту власних кордонів починається з усвідомлення власного «Я». І навпаки, проблеми з особистими кордонами починаються з відмов від власного «Я», відповідальності за себе та свої дії. Здорові особисті кордони особисті — це приклад здорового європейського егоїзму, того самого, формула якого звучить точно і зрозуміло: «Я можу розмахувати руками, доки не зачіпаю кінчика носа свого сусіда».