Облажався з «Миргородською», але потім співпрацював з Bentley. Мій шлях від асистента верстальника до артдиректора

Я займаюся дизайном уже 17 років. Вчора до мене потрапило портфоліо молодого дизайнера, яке нагадало мене самого на початку шляху. У його віці мені дуже знадобилися б поради більш досвідчених людей. Але тоді я отримував всі уроки самостійно. Щоб полегшити кар’єру іншим, я написав цю колонку. Можливо, вона допоможе навчитися на чужих помилках.

Як я став дизайнером

Усе почалося, коли я зацікавився рекламою, тоді я був ще дитиною. Щоб якось наблизитися до прекрасного, брав «Зеніт» старшого брата та фотографував усе навколо. Заморочувався з композицією, проявляв фотографії у ванній, прямо як у детективах, сушив на прищіпках. І вже тоді розумів, що деталі — це не дрібниці, а важливі компоненти хорошого результату.

Захоплення графічним мистецтвом стало настільки сильним, що після вишу я влаштувався на пів ставки асистентом дизайнера-верстальника у Харкові. Ми тоді верстали журнал Roux — альманах елітними міськими закладами. Це був мій перший досвід у професії.

У ті часи мій товариш був менеджером великої поліграфічної компанії Ukrayna-Yunʹ Chen з величезними площами для глибокого друку. Він запросив мене на такі завдання: додрукарська підготовка файлів на етикетки, пляшки, пачки чипсів — усе в цьому дусі. Мені довелося навчитися перевіряти себе на помилки, тому що все, що йде на друк, вже не можна виправити. Ти або зробив правильно, або зіпсував партію.

Пам’ятаю, був клієнт — виробник води «Миргородська». Через мою провину ми надрукували не той номер телефону на етикетках — через поспіх я помилився з кодом міста. Менеджер цього теж не помітив і підписав макет. Партія з кількох тисяч пляшок вийшла по суті бракованою.

Коли мені набридло займатися механічною роботою, я влаштувався дизайнером реклами в автомобільний журнал «Автобанлюкс». Там же менеджер підкинула мені підробіток. Усе було добре, поки одного разу мені за нього не заплатили. Закінчилося фінансування. Я міг піддатися емоціям, але вчинив розумно — прийняв ситуацію. Через пів року сталося диво: той самий замовник запросив мене до іншого журналу — Ovo image.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Робити дизайн такого видання — великий челендж, оскільки доводилося працювати з люксовими брендами на кшталт Bentley і Vertu.

Пам’ятаю, як прийшов туди на співбесіду й обімлів. Хоч і платили вдвічі менше, мені дуже сподобалося. Мабуть, річ була у місці — центр міста, старовинна крута будівля, офіс із величезними вікнами, чорні стіни, довгі столи. У тому виданні я розвинув усі свої навички, а моє уявлення про світ дизайну круто змінилося. Гроші були вторинні, головне — досвід.

Одним із наших клієнтів став найбільший гольф-клуб в Україні, відкритий на якісь божевільні інвестиції. Ми з командою робили журнал Superior Golf. Тоді це вважалося круто — працювати за міжнародним форматом. Працював я цілодобово, бо треба було виконувати плани та випускати потрібний обсяг.

Головний редактор журналу був справжнім професіоналом і дав мені третій урок —дизайнерові варто вчитися терпінню. Ми часто сиділи разом із ним до ночі, він мені казав, що треба виправити. Один раз, другий, десятий… Я тренував нерви, а коли ми поставили журнал на потік, відчув, що це перемога. Перша моя велика перемога.

Другою перемогою став переїзд до Чехії у 2008 році. Щоб якось виживати в орендованій кімнаті в чужій країні, я влаштувався у молодіжний журнал «Артек». З кожним днем ​​все більше дізнавався про місцеве життя. Знайомство з людьми спочатку було вимушеним, а потім я усвідомив свій четвертий урок — зв’язки у дизайні не менш важливі, ніж у політиці. І мені пощастило.

Водночас я виконав одне з замовлень, яким досі пишаюся. Це був логотип для мережі магазинів здорового харчування по всій Чехії. Його вперше повісили 14 років тому біля центрального вокзалу Праги, і щоразу, коли я бачу його, мимоволі усміхаюся. 

У вільний від роботи час я вів проєкти знайомих і брав замовлення за рекомендацією. Це був новий світ, у якому доводилося розуміти клієнтів, говорити з ними мовою їхнього болю та потреб.

Тоді в мені зародилося розуміння філософії дизайну та його впливу на повсякденне життя. Мій п’ятий урок полягав у тому, щоб глибоко вивчати світ клієнта та випереджати хід його думок. Завдяки цьому я навчився заздалегідь відчувати, що хочуть сказати, і пропонувати рішення не просто зручні для мене, а ефективні для бізнесу.

Багато клієнтів — це діти, за якими потрібно доглядати, приділяти увагу і піклуватися. І у цій турботі я працював по 12 годин щодня. Річ була навіть не у грошах — мене просто затягло. Я знайшов замовників із США. З ними було 10 годин різниці, доводилося телефонувати з гуртожитку пізно ввечері, але це того коштувало.

Мучився з QuarkXPress — програмою на кшталт CorelDraw, але ще складнішою. Розібрався, робив свою роботу та переводив у формат InDesign. Це був мій перший міжнародний досвід — такий іспит, який неможливо скласти без тих уроків, які я пройшов раніше. І якщо ти хочеш розширення, то маєш сам виходити у масштаб — це мій урок №6.

Далі не міг особливо зростати, потрібно додаткове натхнення для виходу на новий рівень. Повернувся до Харкова, щоб перезавантажитись. На батьківщині я навчився помічати все, що оточує мене, з професійного погляду, і шукати рішення, як це все поліпшити. Найголовніше у будь-якій професії — бути спостерігачем і вивчати ринок, мислити як да Вінчі, який черпав свої ідеї з навколишнього світу.

Після подорожі я подумав, що мої навички верстки можна адаптувати до диджитал-ринку та взявся за дизайн мобільних застосунків. Я завжди говорю своїм клієнтам: «When time become digital». І цього разу прийняв це для себе. Світ змінювався, і завдання дизайнера — змінюватись разом із ним. Таким був мій сьомий урок.

Всі уроки, які підкинули вчителі й саме життя, допомогли мені вирватися з рутини та зрозуміти, що природний розвиток дизайнера приводить до наставництва — передання того ж досвіду іншим. Це привело мене до артдиректорства у дизайн-студії Emote Agency — філософії, завдяки якій я можу дивитися на завдання з різних кутів та пропонувати рішення. Роботи тільки побільшало, але вже в іншій якості. Ми розширювалися, а задоволені результатом замовники все більше рекомендували нас — кількість клієнтів зростала у геометричній прогресії.

У результаті глянув на весь свій шлях і згадав слова вчителя: «Роби — буде!». І справді, так кар’єра і влаштована.