Нова українська економіка: що таке націоналізація по-українськи?
Ми йдемо шляхом будівництва та розвитку нової української економіки. Не тієї економіки, яка на активах у $4 млрд генерувала всього лише $175-200 млрд ВВП, а до економіки рівних можливостей, добробуту та загального, справедливого комфорту. Саме тому я хотів би пояснити певні речі, що стосуються філософії економічного розвитку України. Оскільки одним з інструментів реалізації економічної політики сьогодні де факто є процедура націоналізації, розповім про неї.
Йдеться саме про філософію, логіку та методологію політики націоналізації — націоналізації активів, фондів, грошових коштів, майна, виробничих потужностей.
Як висвітлювати націоналізацію у ЗМІ
Почну з історичного прикладу. Ми всі добре пам'ятаємо націоналізацію «Приватбанку» в 2016 році. Юридично там все чудово оформлено, але є одне «але». Ще тижні за два до націоналізації кулуарами Верховної Ради України окремі депутати в «курилці» розповідали, що націоналізація відбудеться. Це — точно неправильно. Точно неправильно. Це — класичний приклад спроби використання інсайдерської інформації з метою збагачення. Тому тут висновок такий: націоналізація точно має відбуватися у відповідності до плану, який не потрапляє до «курилок» — як у Верховній Раді, так і в інших місцях.
Націоналізація — це непроста техніка. Одного разу я сидів пізно ввечері у пабі в Белграді (Сербія). Випивав зі знайомим журналістом Wall Street Journal. І почав, значить, розповідати йому про націоналізацію «Приватбанку». За старою звичкою, почав з критики всього — а от чому європейська преса про це не написала, чому журнал The Economist не написав про це бодай замітку. Це ж націоналізація найбільшого банку великої східно-європейської економіки.
Але The Economist ніколи не призначав своїми репортерами до України економічних журналістів. Ну хіба що Христя Фріланд, але то було дуже давно, в 1990-х. Тут висновок такий: всі ключові рішення нашого уряду з приводу націоналізації мають бути добре пояснені як для внутрішньої, так і зовнішньої аудиторії.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Як має відбуватися націоналізація
Що таке націоналізація? Це переведення балансу компанії чи організації на баланс державної структури — це може бути як спеціально створена державна юридична особа, так і один з вже існуючих державних інститутів володіння власністю — наприклад, АРМА чи БЕБ.
При переведенні балансу має відбуватися аудит вихідного балансу та аудит прийнятого на баланс, щоб у процесі ніде ніщо не загубилося. Ми ж знаємо звички фінансистів часів «банкопаду» 2014-2015: напередодні важливих подій банк подекуди дізнавався про це заздалегідь, а потім за суботу-неділю («банківські вихідні дні») з балансу виводилося все, що тільки можна вивести. Але то було давно, колись.
Ще один момент. Якщо актив, котрий підлягає націоналізації, має від'ємний капітал — то дуже важливо зафіксувати, що від'ємний капітал утворився до націоналізації внаслідок помилок у комерційній діяльності. Бо інакше — юристи-опоненти (або й російська пропаганда) звинуватять: в нас держава забрала добру компанію, а в процесі володіння нею довела її до банкрутства. І це буде роздмухано до рівня медійних наративів про «масовий дефолт українських державних компаній, українських державних активів».
В разі, якщо ситуація на балансі державної компанії загрозлива чи просто неприємна, пропоную вводити так звану «спецполітику обліку державних активів» й вирішувати цю ситуацію спокійно, в робочому режимі. Нам дефолти й банкрутства державних компаній точно не потрібні — ні зараз, під час війни, ні взагалі колись.
Потім, Фонд гарантування внесків фізичних осіб. Баланс фонду величезний. Там точно потрібен грамотний аудит, навіть якщо він займе, скажімо, 8 місяців. Просто ну от взагалі величезний баланс — і якщо поставити аудиторам дедлайн у вигляді двох місяців, вони просто не матимуть права спати вночі. Там серйозний та важливий шматок роботи.
В загальних рисах бачу такі рішення: державні облігації з балансів збанкрутілих банків — окремо обліковані, в разі потреби реструктуризуються в облігації з більш тривалим терміном maturity. Можна ще робити взаємо-зарахи між ФГВФО та Мінфіном, державними компаніями, якщо це потрібно та доречно. А ще потрібний чіткіший, стрункіший, захищеніший механізм взаємодії між НБУ та ФГВФО. І так далі.
Коротка післямова
Кілька ремарок. Не забуваймо про інституційні потужності Рахункової палати, Державної аудиторської служби, економічних підрозділів правоохоронних органів, в разі потреби до аудиту та генерування фінансових рішень можна було би залучати і професійних приватних аудиторів — закуповуючи їхні послуги через Prozorro з акцентом на те, що справа не у розмірі контракту, а у важливій роботі на Україну.
Основні рішення в цій площині варто супроводжувати короткими прес-релізами, яким дуже бажано потрапляти у пресу. Ясно ж, що коли на електронну адресу редакції надходить прес-реліз від Рахункової палати — ніхто з новинарів, як правило, таку новину публікувати не хоче, бо «неясно взагалі, що воно таке». Журналістам та журналісткам слід долучитися до висвітлення непростих тем часів воєнної економіки. Курси з економічної журналістики, якщо я не помиляюся, доступні в онлайн-режимі.