«Нафтогаз», Мінфін та все-все-все: де взяти гроші на відбудову економіки
Останнім часом у вітчизняній економіці відбулося кілька важливих подій, серед яких зміна керівника «Нафтогазу». Поміркуймо, що до чого і як ситуація розвиватиметься надалі.
Ситуація навколо «Нафтогазу»
Призначення Олексія Чернишова головою держхолдингу «Нафтогаз» замість Юрія Вітренка достатньо серйозний поворот. Вітренко, як не крути, був інвестбанкіром у кріслі очільника «Нафтогазу». А в інвестбанкірів свої правила життя. Для інвестбанкірів єврооблігації завжди значать більше, ніж реальна економіка.
Не кажу, що Вітренко такий, як і всі інші, просто пояснюю. Є «Нафтогаз» і є ринкові очікування стосовно того, як має діяти компанія. Якщо ти порушуєш ці очікування, ти створюєш нестабільність. Ось така інвестиційна логіка.
Зрозуміло, що коли у нас 30-35% енергосистеми зруйновано, вже зараз потрібно думати, хто може відповідати за відбудову енергосистеми у майбутньому. Це складно, бо потрібно визначитися зі стратегічними пріоритетами. Чи нам потрібно більше атомної енергетики? Чи нам потрібно більше зеленої енергетики? Чи хочемо ми бути великим європейським експортером електроенергії? Чи хочемо ми приймати скраплений газ із США та Катару? Чи будемо ми виробляти та постачати водень до ЄС? Чи будемо ми видобувати літій для електробатарей? Чи збудуємо завод з виробництва електробатарей, як роблять Угорщина та Туреччина? Питань купа.
Щодо ситуації у «Нафтогазі». Там дійсно є низка нереалізованих проєктів, але я не схильний звинувачувати у них Вітренка. Він сформував команду, дав їй розпорядження, а коли розпорядження не виконали, Вітренко взяв на себе політичну відповідальність і втратив посаду. Я сам особисто спілкувався з окремими радниками Вітренка й просто на рівні приватних розмов радив таку річ: а от опитайте, може, якихось крутих бізнес-консультантів з-за кордону, як «Нафтогазу» можна було би правильно побудувати бізнес-модель.
Підписуйтеся на наші соцмережі
У «Нафтогазу» і «Укргазвидобування» на балансі є, і газовим трейдингом він займається, і функції постачальника енергії останньої надії виконує, і на ринках капіталу присутній, і з Кабміном працює інтенсивно. По суті класичний конгломерат, а мав би бути таким собі холдингом типу «Укроборонпрому». Проте радники Вітренка мали якісь власні думки у своїх головах.
Але наявність власних думок у головах не змінює основного. Не змінює того, що «Нафтогазу» слід відточити свою бізнес-модель. Якщо говорити про здатність, готовність Чернишова цим займатися, то тут важить ось що. Чернишов — політик проєктного плану. Він не про вектор, а про папку з проєктами, дедлайнами і залученням грантових коштів під усе підряд. Такий формат діяльності теж можливий, але, знову ж, як і у Вітренка, 90% успіху залежатиме від радників та радниць, від тієї команди, яку Чернишов сформує в «Нафтогазі».
І якщо ми вже говоримо про «Нафтогаз», я би сказав кілька слів про Андрія Коболєва та його амбіції продовжувати відігравати роль в українському енергосекторі. На превеликий жаль, одного разу мені на очі потрапило листування одного представника команди Коболєва з одним представником інвестиційних кіл. Це сталося майже випадково. Але для мене тоді Коболєв як політик енергетичного напряму вмер. Я не можу розповідати зараз деталі, бо це не дуже й важливо.
Тому ось так. Насамкінець скажу ще кілька слів про пріоритети. Звісно, всі потреби країни в газі мають забезпечуватися вчасно й у повному обсязі. Але не слід забувати і про енергоефективність, бо Україна (я рахував) споживає для виробництва одиниці ВВП у 1,5-2 рази більше електроенергії, ніж країни ЄС. Українська економіка надто енергомістка. Ну про що говорити, як є сім'ї, де троє людей тримають вдома два холодильника, бо їм так зручніше. Ще у мирні часи з цим можна якось миритися, а зараз, коли електроенергії не вистачає, це проблема. Тому давайте працювати. Україна потребує економічної стійкості вже сьогодні, щоб завтра відбудувати все так, аби нашим онукам та онучкам не було за нас соромно.
Інтерв'ю Марченка: що буде з фінансами
А тепер поговорімо про Мінфін, точніше про свіже інтерв'ю міністра фінансів Сергія Марченка.
Ну що вам сказати... Головне — це те, що ми точно не залишимося без грошей. Це найголовніше.
А далі починаються нюанси. Програма МВФ. Знову за старі граблі — EFF, Stand-by, Stand-by, EFF. Марченко як міністр фінансів мав би мислити ширше, знаючи, що там, нагорі МВФ все ж люди з теплими серцями, а не із серцями з арктичного льоду. Та як ти програму не назви, головне — її обсяг. Чи Марченко хоче нас переконати в тому, що МВФ, такий сякий, зараз дасть список з 18 млн реформ, а доки ми їх не зробимо, грошей не буде?
Ну не можна, не можна у відносинах з МВФ бути пострадянським бухгалтером, якого від радянського бухгалтера відрізняє тільки те, що він вміє користуватися айфоном. Я на основі своїх прикидок бачу програму від МВФ на $40 млрд. Поясню математику. 35% української економіки зруйновано, це $70 млрд втраченого ВВП на рік. Найпростіша арифметика реагування на кризу така: ти втратив ось стільки-то ВВП — на таку ж суму простимулюй економіку. Це стосується на лише програм МВФ, але й монетарних агрегатів, програм кількісного пом'якшення тощо. Якщо програма економічного стимулювання більша за кількість втрат, тоді починається розгул інфляції, такий ніби розгул банд Котовського в Одесі 1921 року.
$70 млрд втраченого ВВП на рік. Ясно, що всю суму в МВФ просити, це можуть сприйняте як наглість, бо є й інші фонди, інші програми. Тому десь половину, $35-40 млрд, можна просити, але краще $40 млрд, бо руйнування нашої економіки росіянами триває. Ну є ж вічно зелений маяк — у 2012-му, МВФ та ЄЦБ надали Греції програму на 270 млрд євро. Тож у нас є право просити більше, ніж $40 млрд. Точно є таке право.
І ще один момент. На запитання про відновлення деокупованих територій Марченко говорить: «Це, по-перше, деокуповані території. Там, для початку, мають бути створені умови для життєдіяльності і нормального життя людей. Це соціальна сфера, освіта, медицина як мінімум, управління, логістика. Тільки тоді може бути повернення ділової активності, бізнесу. Тому з цією метою в нас зараз у бюджеті на 2023 рік передбачена додаткова дотація для вирівнювання спроможностей саме таких територій, 24 мільярди».
24 мільярди — це критично мало. Цю статтю варто збільшити мінімум удвічі. Я вже пожив у Києві без світла та води, то, скажу я вам, ВВП в ці дні я створював через силу й з відчуттям дивних постмодерних страждань. Так от. Ви скажете: «Іване, ну такий вже ви розумний, 24 мільярди вам мало... Ми й самі не менш розумні, ніж ви, ви б краще сказали, де ті гроші взяти!« Хороше питання, я його чекав. Ну де взяти? У тумбочці.
Та я би що завгодно робив, аби лише забезпечити бюджет фінансування деокупованих територій бодай на рівні 50 млрд грн. Переглядав би пенсії суддівсько-прокурорському корпусу, вимагав би негайного передання частки російських арештованих активів у спецфонд реконструкції при державному бюджеті, продовжував би арешти російських активів на території України. Що там ще... Можна запровадити продаж права виїзду за кордон для військовозобов'язаного чоловіка за 10 тис. євро. Ну але це екзотика, хоча чому б і ні. Є ще боротьба з тіньовою економікою — там же реально мільярди крутяться.
Підписуйтеся на наші соцмережі
