Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×
Упс!
Не вдала спроба:(
Будь ласка, спробуйте ще раз.
preview
Юлія Даниленко
Юлія Даниленко заступниця головного редактора
25 червня 2022 9 хвилин читання

Ми з України: як здолати німецьку бюрократію і відкрити дитсадок для українських дітей у Баварії

У лютому 2022 року Станіслава Хоренжа працювала менеджеркою з освіти та міграції у компанії Tower і доглядала за дворічним сином. Разом із чоловіком-айтівцем жили у затишній квартирі на Оболоні та регулярно навідували батьків. 

Війна змінила все, і 8 березня Станіслава з сином пішки перейшли кордон Польщі, а потім через табір для біженців попрямували до Німеччини, де друзі сім'ї запропонували їм тимчасовий прихисток у містечку Пулах, передмісті Мюнхену. 

Коли минув перший шок від вимушеного переїзду, Станіслава зіткнулася з іншою проблемою — відсутністю українськомовного дитсадка, де її син міг би спілкуватися з однолітками рідною мовою. Швидкий серфінг груп допомоги вимушеним переселенцям з України показав, що потрібних варіантів поблизу немає, а от запит серед мам із маленькими дітьми є. Тож Станіслава вирішила створити такий дитсадок для українців самостійно. 

Першого червня дитсадок відкрив двері для тестової групи з 10 українських дітей. Як шукали викладачів, приміщення і продиралися через перепони німецької бюрократії, Станіслава розповіла для проєкту «Добрий вечір, ми з України». 

Насправді садок мав відкритися набагато раніше. Проблема у шаленій німецькій бюрократії

Українці часто нарікають на нашу бюрократію, але це тому, що вони не жили у Німеччині. Це українська бюрократія, помножена на десять, а то й на двадцять. Диджиталізація не зачепила цю країну взагалі: імейли, застосунки, QR-коди — забудьте. Все вирішується тільки поштою. Папір, більше паперу, більше анкет і анкет для анкет. Онлайн-запису не існує. Телефонувати, приходити, вистоювати довжелезні черги з малюком на руках — норма. 

В Україні ми цим дещо розбещені. Наприклад, онлайн-банкінг: ти за 15 хвилин оформив картку, змінив пінкод самостійно. Тут це неможливо, і з садочком було так само. Якби не тяганина з документами, він відкрився б ще на початку травня. 

Перші два тижні у Німеччині ми жили у дуже повільному темпі

Річ у тім, що сім'я, до якої ми приїхали, повним складом захворіла на коронавірус. Боюся, це я його принесла з табору для біженців. Тож у ці два тижні у мене було вдосталь часу, щоб реорганізувати свої думки та плани і вирішити, як жити далі. 

Я почала думати над тим, як бачу в нових умовах навчання та розвиток мого малюка. Першою вимогою було українськомовне навчання, починаючи від садочка, і спілкування у побуті також українською. Для мене це було принципово. 

Почала моніторити, чи є щось потрібне у Мюнхені чи регіоні: вечірні гуртки, програми для розвитку, можливо, щось стихійне, організоване українцями, які тут опинилися. Виявилося, що для менших дітей не було нічого, хоча я передивилася всі доступні ресурси — від соцмереж до сайту Міністерства освіти. 

Тоді майнула думка: якщо нічого немає, може, варто зробити самій?

Спочатку я не думала робити це на офіційному рівні. Все почалося з ідеї організувати для дітей дошкільного віку українськомовний клуб на волонтерських засадах, щоб вони разом гралися, спілкувалися, навчалися, можливо, садочок вихідного дня. 

Було цікаво, чи є серед вимушених переселенців запит на такі послуги, тож я почала моніторити групи українців у Мюнхені, Баварії і Німеччині загалом. Виявилося, що дуже багато людей страждають від відсутності спілкування українською та неможливості навчати дітей рідною мовою. Це надихнуло мене ще більше, і я вирішила прописати план такого дитсадка в ідеальних умовах. 

Уночі, коли мій малюк спав, я розробляла план садочка: скільки годин на день триватимуть заняття, за яким планом, скільки буде дітей у групах тощо. Я внесла у план занять і руханки, і лічбу, і музику, і патріотичне виховання. 

Результатом став детальний бізнес-план, але постало питання, куди його надсилати. Спочатку я хотіла просто створити сторінки у соцмережах і запросити туди українських мам із дітьми. Потім подумала: якщо вже є напрацьована система, чому б не спробувати показати її офіційним особам? Раптом можна буде податися на якийсь грант, державну програму, презентувати цей проєкт? 

Я почала надсилати багато листів в освітянські заклади Баварії, у міносвіти Німеччини, у благодійні фонди

І ось за ланцюжком листування я вийшла на державну адміністрацію міста Пулах, в якому зараз живу. А в цей час незалежно від мене українки з дітьми також телефонували до адміністрації і питали, чи є у місті чи околицях опції для навчання дошкільнят українською. Такого не було, але Даніела Віммер, одна з працівниць адміністрації, записувала цих мам у список і побачила, що запит є. 

Буквально в останній день перед великодніми канікулами я поспілкувалася з нею особисто і показала свій проєкт. Вона сказала, що адміністрація дає зелене світло, адже є великий попит на українськомовну освіту. 

Після Великодня я презентувала проєкт перед адміністрацією та потенційними спонсорами, а також директором місцевого садочка Kindergarten Isarspatzen, який згодом і надав приміщення для нашої ініціативи. Було дуже багато обговорень, ми збиралися не раз і не два. 

"Ми були шоковані жахливими новинами з України, — розповідає Юлія Хоффштедтер, член правління Kindergarten Isarspatzen. — Страждання людей, особливо сімей із дітьми, багато з яких змушені були покинути свої домівки, дуже зачепили нас. Багато українських сімей знайшли притулок у Пулаху, а отже, принаймні тимчасовий новий дім. І ми дуже задоволені, що у місті з'явився українськомовний проєкт садочка для найменших діток-переселенців, який ми активно готували протягом кількох тижнів у співпраці з муніципалітетом та у координації з районним офісом". 

Місцевий садочок мав велике вільне приміщення, яке нам могли виділити принаймні на пів року

Так пазл і склався наприкінці квітня. Далі пішли бюрократичні процедури: медичне страхування для дітей та викладачів, паспорти вакцинації, деталі контракту для викладачів тощо. 

Також потрібно було знайти другого викладача. Зрештою я знайшла дівчину-переселенку з педагогічною освітою, яка тепер також залучена у наш проєкт. 

Я готова була б працювати навіть на волонтерських засадах, бо живу цим садочком, це моє друге дитя. Оскільки спонсори вклали гроші у нашу ініціативу, нам вдалося отримати офіційне працевлаштування. Проєкт затвердили на офіційному рівні, а усі діти, що ходитимуть до садочка, застраховані. 

Колосальна робота також стосувалася вакцинації 

Треба було надати довідки про вакцинацію від кору для дітей та батьків, які можуть ходити до садочка з дітьми у перші два тижні, період адаптації. Оскільки більшість батьків — діти дев'яностих і паспортів вакцинації майже ні в кого не було, це був справжній виклик. 

Деякі мами здавали кров, щоб довести наявність антитіл, хтось вивантажував дані з Helsi, потім це все треба було перекласти німецькою і засвідчити. Це був великий пласт роботи. 

Натепер запрацював пілотний проєкт на 10 дітей

Вік дітей у садочку — від 1,7 до 4 років. Усі заняття проводять тільки українською мовою. Ми займаємося три дні на тиждень — у середу, четвер та п'ятницю, з 8:45 до 12:00. Також у програму входить ланч. 

Навчання для українських дітей буде безкоштовним. Це дуже важливо, адже майже всі дитсадки у Німеччині платні, і місячний кошт хорошого садочка може становити 400-500 євро. На виплати переселенцям це дозволити неможливо. 

Нам надали приміщення колишнього спортзалу. Це велике світле приміщення з французькими вікнами, дітям там комфортно. Але зараз літо і хороша погода, тому ми багато часу проводимо надворі. 

Нашому садочку надали доступ до всього обладнання на подвір'ї — гойдалок, спортивних снарядів тощо. Також ми можемо гратися на майданчику і з німецькими дітьми, тож ті, хто хоче інтегруватися, мають таку можливість. 

Пілотний проєкт триватиме до жовтня

Через п'ять місяців, якщо інтерес до проєкту серед українців не спадатиме, ми збільшимо садочок до декількох груп та, відповідно, кількість дітей у кожній групі. Натепер адміністрація дуже задоволена проєктом і вже шукає нам більше приміщення. 

Даніела Віммер, відповідальна за дитячі центри та дитячі садки в муніципалітеті Пулаху, впевнена, що нові приміщення знадобляться зовсім скоро: «Українськомовна ігрова група, ймовірно, буде працювати у цьому приміщенні до кінця жовтня, а до того часу ми знайдемо ще одне, більше». 

Я щиро вдячна однодумцям, яких я тут зустріла, і адміністрації та місцевій громаді за те, що вони підтримали і профінансували цю ініціативу. А тим часом мені та моїй колезі Ані майже щодня пишуть українці, які хочуть, щоб їхні діти навчалися рідною мовою. Сарафанне радіо працює тут дуже добре. Тож сподіваюся, наша справа буде і далі рухатися вперед. 

Публікацію підготовлено у межах проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України.

0
Прокоментувати
Інші матеріали

Хто кого переможе в економічній війні та як довго ми зможемо прожити на рейках воєнної економіки. Головне з інтерв'ю з Володимиром Вахітовим (частина 2)

Олександр Тартачний 5 годин тому

Як треба було готуватися до війни і як на це впливає поведінкова економіка. Головне з інтерв'ю з Володимиром Вахітовим (частина 1)

Олександр Тартачний 18 серпня 2022 15:30

«Мені було нічого робити»: чому учасники найбільшої молодіжної організації у світі AIESEC почали волонтерити

Yevheniia Starodubtseva 18 серпня 2022 13:02

«Мені було нічого робити»: чому учасники найбільшої молодіжної організації у світі почали волонтерити

Yevheniia Starodubtseva 17 серпня 2022 13:38

Не у всіх українців буде ПТСР після війни. Чому не варто залякувати психічними розладами

Юлія Даниленко 17 серпня 2022 10:36