«Мешканці Ірпеня захистили свою багатоповерхівку від демонтажу та відремонтували коштом бюджету». Журналістка та волонтерка Ірина Ковальчук про допомогу киянам
Журналістка та волонтерка Ірина Ковальчук про допомогу киянам та мешканцям звільнених територій
SPEKA продовжує спецпроєкт «Журналісти важливі„, у якому розповідає історії українців, що з початком повномасштабної війни згуртувалися, аби наблизити перемогу.
Журналістка та волонтерка Ірина Ковальчук ще до початку повномасштабної війни вела багато громадських проєктів. Особливу увагу вона приділяла захисту зелених зон Києва та області. Але наприкінці лютого свою енергію Ірина спрямувала на підтримання пенсіонерів, багатодітних родин, неповносправних. Спочатку вона допомагала киянам, згодом мешканцям звільнених районів Київської та Чернігівської областей.
Ірина Ковальчук розповіла SPEKA про те, як знаходять постраждалих людей, де шукають продукти та ліки, навіщо вчать громадян правильно оформляти запити до місцевих органів влади.
Про початок громадської діяльності
Ви ще до 24 лютого були активісткою, опікувалися різноманітними проєктами. Розкажіть про вашу громадську діяльність.
Громадською діяльністю почала займатися з 2013 року. Спочатку це були екологічні проєкти. Ми з однодумцями відстоювали зелені зони Києва та передмістя від вирубування. Готували пропозиції для місцевих органів влади. У деяких випадках відстоювали інтереси в суді. Ми хотіли, щоб в Україні почали використовувати західні стандарти розвитку зелених зон, головний з яких — спробувати зберегти дерево, ніж відразу його зрубати.
Дещо нам вдавалося зробити. Наприклад, була ганебна практика кронування дерев. Після такої процедури вони засихали та гинули. На заході інший підхід: після того як дерева кронують, їх підживлюють добривами.
Тобто столична влада не відмовилася від цієї практики, але мораторій сповільнив процес знищення дерев. Це як один із важливих прикладів моєї громадської діяльності.
Ви багато років працюєте журналісткою. Чи складно поєднувати цю роботу з громадською діяльністю?
Робота журналісткою навчила мене, що у громадській діяльності важливо не тільки проводити акції та організовувати петиції. Також необхідно вести бюрократичну роботу. Тобто оформити на папері певну пропозицію та донести її доцільність владі. Так легше спілкуватися з чиновниками, адже розмова триває їхньою мовою, а вони віддають перевагу спілкуванню у паперовому форматі. Це доповнює мою роботу як журналістки. А якщо громадську діяльність правильно планувати, щоб приділяти час роботі та сім'ї, тоді все будеш встигати.
Ви ведете громадську діяльність переважно у Дніпровському районі столиці?
Я мешкаю на Березняках Дніпровського району Києва, тож це логічно зосередити зусилля на допомозі мешканцям саме цього району. Проєктів на рівні району було дуже багато, тож у своїй громадській діяльності дійшла до такого рівня, що мене тричі обирали представником громадської ради при Дніпровській районній державній адміністрації. А 2021 року мене обрали до громадської ради при КМДА. Тут свої пропозиції також напрацьовуємо та передаємо владі.
Про волонтерство під час повномасштабної війни
З якими думками ви зустріли ранок 24 лютого? Що вирішили робити — волонтерити?
Шок дійсно був. Але як журналістка та громадськка діячка розуміла: якщо навіть, не дай боже, розвалиться система допомоги людям від влади, у Києві існує активний рух громадськості. Тому на початку повномасштабної війни ця думка мене рятувала.
Центром дій для активістів стала наша громадська рада при Дніпровській РДА. На другий-третій день війни голова ради Анатолій Павленко згуртував тих, хто не евакуювався з Києва. Ми вирішили підтримували самотніх літніх людей, родини з маленькими дітьми та ін. Шукали їх по району, надавали їжу, ліки, одяг.
Якось звільняли лежачого дідуся. Його племінниця десь поїхала, а він три дні лежав голодний, без води. Довелося зламувати двері. Після доставили памперси, їжу. Далі вже сусіди піклувалися про нього. На жаль, таких випадків у Києві було багато.
Хто навесні передавав вам їжу, ліки та одяг для людей?
Бізнес дуже багато допомагав. Зокрема, супермаркети віддавали нам овочі та фрукти, молочні продукти. «Макдональдс» передавав заморожену продукцію. Ці харчі ми віддавали мешканцям Дніпровського району, які цього потребували.
А коли почала надходити допомога від західних фондів, ми приймали фури, сортували продукцію та розносили мешканцям.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Скількох людей ви підтримали на початку війни та продовжуєте допомагати зараз?
Навесні від громадської ради при Дніпровській РДА ми підтримували десь 3000 людей. Тепер постійно допомагаємо 500-700 мешканцям — два рази на місяць розвозимо продукти.
Розкажіть більше про те, як сформувалася група людей за інтересами, що під час війни почали волонтерити на Березняках?
Наш осередок — це сусіди, які захищали зелені зони на вулиці Миколайчука у Києві. Тоді різні були ситуації. Наприклад, забудовник намагався незаконно побудувати об'єкт у сквері. Тож люди мітингувати проти встановлення паркану, продовження будівництва та ін.
Наша команда настільки згуртувалася, що у 2015 році об'єдналася у громадську організацію «Давайте разом». У нас кожна людина відповідає за свій напрям. Зокрема, Валентина та Мілана формують продуктові набори. Олександра розробляє маршрути, за якими возимо допомогу людям. А я як активістка та журналістка відповідаю за те, щоб донести законні побажання постраждалих до місцевих органів влади.
А ще у нас є своя група у «Фейсбуці», де 6500 підписників. Більша кількість з них теж березняківці. Ця платформа дуже допомагає вирішувати складні питання. Наприклад, на початку війни в однієї дівчини загинув чоловік на фронте, а вона вагітна. Ми опублікували пост у нашій групі на «Фейсбуці». Люди почали активно допомагати, відправляли їжу, речі для немовляти, ліки тощо.
Як під час війни ви почали допомагати мешканцям Київської області?
У квітні ми почали допомагати продуктами мешканцям сіл. Зокрема, були у деокупованому Макарові, Бородянці, Андріївці та ін. Там жили справжні українські господарі, які тримали птицю, свиней, корів, та у яких у коморах було всього вдосталь. Коли ж прийшли російські солдати, вони або все пожерли або розстріляли живність. Тож люди були дуже голодні, пенсія ще не доходила, магазини не працювали.
Про це нам розповіла одна з активісток на Березняках. Ми написали пост у нашій групі в «Фейсбуці» та попросили людей допомогти грошима або їжею. Березняківці допомагали дуже активно. Наприклад, одна жінка віддала всі свої запаси з морозилки, бо не могла спокійно читати історії про горе селян.
Про пошук грантів для допомоги людям
Ви надсилали багато заявок на отримання грантів, щоб допомагати людям. Чи складно готувати документи та отримати грант?
Навесні дуже багато західних фондів були готові активно допомагати українцям. Але ці організації шукають волонтерів з репутацією та досвідом допомоги постраждалим. Грантодавці хочуть мати гарантії, що люди отримають підтримку, а звітність буде прозорою.
Грантодавці публікують різні пропозиції. Наприклад, фонди можуть підтримати не тільки їжею, памперсами та ліками, а й будівельними матеріалами. У такий спосіб одна представниця нашої громадської організації «Давайте разом» отримала допомогу на ремонт стаєнь у Луганській області, що постійно потрапляють під обстріли. Цю допомогу організував один із польських фондів.
Скільки грантів ви отримали цього року?
Під час повномасштабної війни наша громадська організація «Давайте разом» написала чотири заявки, виграли дві з них. Влітку польський фонд виділив продуктові набори для мешканців, у яких постраждали будинки. Тоді допомогли десь 150 родинам.
Потім виграли грант від Європейського Союзу. До кінця року працюємо з цим проєктом. По-перше, розвозимо людям пакунки з продуктами, ліками, побутовою хімією. По-друге, консультуємо постраждале населення, як їм відстоювати свої права при вирішенні різноманітних проблем.
Розкажіть про проєкт ЄС: чи складно знайти людей, хто найбільше потребує допомоги?
У межах проекту ЄС допомагаємо мешканцям Київської та Чернігівської областей. Підтримуємо десь 250 родин.
Тих, кому потрібна допомога, ми шукаємо самостійно, без допомоги місцевої влади. Це важливо, адже хочемо отримати максимально об'єктивну інформацію. Тому для нас активно збирають дані місцеві активісти, лікарі, вчителі та ін.
Вони відразу складають списки постраждалих. При цьому треба обрати дійсно тих, кому вкрай важлива допомога. Це можуть бути інваліди, люди, в яких дуже маленька пенсія, або ті, у кого зруйноване житло.
Про допомогу людям консультаціями та запитами
Ви консультуєте людей щодо можливостей організувати ініціативні групи громадян або вчите, як правильно писати запити у місцеві органи влади. Як це допомагає вирішити конкретні проблеми?
Це вже наступний етап волонтерської діяльності. Коли почалася деокупація перших районів, ми отримали інформацію про те, у кого постраждали будинки або загинули родичі. Ми розуміли, що ці люди самостійно не зможуть захистити свої інтереси під час спілкування з представниками місцевої влади. Тож вирішили, що треба мешканців навчити правильно відстоювати свої права.
Зараз вони вчаться збирати інформацію, спілкуватися з чиновниками бюрократичною мовою. І це важливо, адже після перемоги постраждалі, у яких було зруйновано житло або загинули родичі, зможуть підготувати документи та першими отримати компенсацію за рахунок репарацій від росії.
Є приклади, коли такі консультації допомогли людям?
Є історія про мешканку Бучі. Під час окупації її чоловіка розстріляли російські солдати, через те що він говорив українською. Потім закидали хату гранатами. У неї згоріло все: дім, гроші, документи.
Після деокупації вона не могла подати жодної заяви, бо у неї не було документів. Крім того, вона була у важкому психологічному стані, тож не могла про себе нормально подбати, майже не їла.
Ми познайомилися з нею, принесли продукти та побутову хімію. Почали відновлювати документи, готувати запити та реєструвати у списках допомоги. Також жінку активно підтримали родичі. Зараз вона вже відстоює свої права.
Ви допомагали мешканцям не тільки Бучі, а й Ірпеня. Які проблеми вдалося вирішити там?
Якщо у Бучі постраждали переважно приватні будинки, то в Ірпені багато руйнувань зазнали багатоповерхівки. Люди не знали, як розмовляли з представниками місцевої влади, щоб домогтися відновлення житла. Тоді ми запропонували їм об'єднуватися в ініціативні групи, щоб не окремо, а громадою захищати права мешканців будинку. Також підготували їм типові документи для листування з чиновниками. Можна домогтися відновлення житла, якщо ініціативна група формує вимоги, обґрунтовані на законодавчому рівні.
Часто люди вирішують активно захищати свої права. Наприклад, в Ірпені влада хотіла знести частково зруйновану багатоповерхівку, хоча, за результатами експертизи, її можна було відремонтувати. Ініціативна група виписала заперечення, що немає підстав для знесення будинку. Місцева влада Ірпеня погодилася із запереченням та почала ремонтувати багатоповерхівку.
Натепер будинок відремонтували, готують підключати опалення. Ми на постійному зв'язку з цією ініціативною групою, допомагаємо готувати нові запити до місцевої влади. За складних ситуацій, нам допомагають досвідчені юристи, що безкоштовно надають консультації.
Ви досвідчена журналістка. На ваш погляд, як саме допомагає ваша професія у волонтерській діяльності?
На жаль, дуже багато постраждалих, кому потрібна допомога. Тож варто про це писати та розповідати. Я це намагаюся робити через свої пости у соцмережах та статті.
Можливо, наша волонтерська діяльність надихне інших людей допомагати тим, хто опинився у складній ситуації. Наприклад, ті фахівці, що мають юридичну освіту або освіту в сфері комунікацій, можуть підтримувати постраждалих. Чому саме вони? Юристи знають закони, а журналісти можуть знайти контакти, проконсультувати щодо плану дій та ін.
Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України.
