Наталія Кирик

Уявіть мій стандартний день. Я прокидаюся о шостій, відчиняю вікно і на повні груди вдихаю прохолодне вранішнє повітря. Заварюю каву і вмикаю як elevator music ранкове шоу. Готую для дітей ідеальний сирник на сніданок. Ми їдемо до школи або ідемо у ляльковий театр. Між клопотами я навчаюсь чогось цікавого. Спілкуюся з приємними людьми. Доначу. Забігаю на йогу або силовий тренінг. Гуляю у парку. І от просто посеред цього всього нізвідки береться хтось, хто вирішує мені повідомити, що «ШІ йде, і тобі капець». Нагадує ситуацію, коли гуляєш собі вечірнім парком, аж раптом із кущів вистрибує ексгібіціоніст, рвучко розгортає плащ і… Все, про що я можу думати: «Ну й шо?» або «Окей, ти хочеш щось показати, а ти запитав, чи мені це цікаво?».