«Коли артилерія не стріляє, люди моляться в окопах, щоб почала». Інтервʼю із засновниками «Реактивної Пошти»

Чому робота деяких артилеристів непомітна, які найдивніші запити отримує організація від артилерії, чому Міноборони не може забезпечити всім необхідним та у чому головна проблема з фото HIMARS? Розповідають Павло Нарожний і Дмитро Чуканов — айтівці та співзасновники благодійної організації «Реактивна Пошта», яка від 2014 року закриває потреби артилеристів. 

У першій частині інтервʼю засновники  «Реактивної Пошти»  пояснювали SPEKA, як переконати людей донатити на незрозумілі деталі, чому M777 може тижнями чекати, доки для неї приїде особлива резиночка, і як не вигоріти за дев’ять років допомоги армії. 

Чому забезпечення артилерії настільки важливе?

Павло: На війні все залежить від швидкості. Тому артилеристи працюють за принципом «каруcелі», коли до гармати безперервно їздять дві машини і по черзі підвозять снаряди. Коли артилерія не стріляє, люди моляться в окопах, щоб почала, оскільки це головний захист від атак ворога.  

Дмитро: Є вантажівки, які возять боєприпаси, є вантажівки паливозаправники, є купа допоміжної техніки. Без цього всього артилерія не може працювати. 

Павло: У кожному дивізіоні 262 людини і 6 вогневих взводів, у кожному підрозділі до 20 людей. 100 людей стріляють, а 160 їх обслуговують. Возять, ремонтують, готують їжу тощо. А у масштабі бригади ще більше. Бо у бригаді є піхотний батальйон, медична рота, взвод звʼязку, інженерний підрозділ.

От що роблять інженери? Якщо не приїде інженер зі своїм екскаватором і не викопає підрозділу капонір, то артилерія буде стояти у чистому полі. Це означає що за 100 метрів від нього може впасти снаряд — і все. А якщо він стоїть у капонірі, то за 10 метрів може впасти снаряд і всіх оглушить, але всі будуть живі.

Інженери постійно їздять, у них своя «карусель». Вони їздять, обкопують, відновлюють всі вогневі позиції тощо. Ця робота непомітна, а потреби в інженерів найбанальніші: гайкові ключі, бензопили, щоб валити дерева. Це прозаїчна робота, але її дуже багато. 

Про найдивніший запит «Реактивної Пошти»

Павло: У росіян просто відмінний РЕБ, вони ним глушать все, через що немає сигналу GPS. Ми купували підсилення антени під планшет для «Екскалібурів» — корегованих снарядів, які стріляють на 40 км, але при пуску в них треба ввести точні координати пуску та цілі. Для цього треба мати сигнал GPS. У спеціалізованому планшеті є роз’єм для маленької антенки. Антенка коштує 6 тис. грн, і вона розв’язує проблему та дозволяє стріляти снарядами за 100к, бо стріляти було проблематично через російський РЕБ.

І таких прикладів багато. Коліматори для М777. Ця артилерія має багато комп’ютерного устаткування, а нам переважно надавали без нього. Це означає, що перед пострілом гармату треба налаштувати максимально точно: помилка на градус від горизонту відхилить снаряд на сотні метрів. 

Чи справді «Ланцети» такі небезпечні?

Дмитро: Вони справді дошкуляють, відеозвіти росіян не брешуть. Це дрони рівня Switch Blade 600 з баражувальним боєприпасом, з ними працюють переважно підготовлені специ. Летить, влучає, спалює артилерію, її ж не так складно вистежити. Лише хаймарси складно через специфіку їхньої роботи. Вони все знаходять, запускають, і вже від точності оператора залежить, якої шкоди він може завдати. «Ланцет» може і САУ спалити, і гармату зламати.

От десь 5 місяців тому до нас почали приходити із запитами на сітку-рабицю, звичайну господарську металеву сітку. Над гарматою за периметром ставлять 4 палиці і накривають сіткою. У нас вже є фото, як «Ланцет» або не вибухає, бо заплутався, або вибухає, але через відстань від сітки до ураження менше. Тож сітка вартістю 700 грн за рулон захищає гармату вартістю $5 млн. 

Підписуйтеся на наші соцмережі

Чому Міноборони не може забезпечити військових усім?

Дмитро: У Міноборони, як і в будь-якому бізнесі, який працює на людській праці, основна стаття витрат — це зарплати та опалення. Зараз мобілізували майже мільйон людей, яким треба платити зарплати. Жодна держава у світі не спроможна одномоментно підвищити усім зарплату.

Міноборони, наприклад, купили 17 танкерів дизельного палива, ну і молодці. А коли потрібно  придбати ящик саморізів, держава не встигає.

Про звітність фондів у мережі та джерела зборів

Павло: Ми не великий фонд, тому нам донатять переважно друзі та їхні члени родини.  Іноді буває, що на свій день народження публічні люди закликають донатити на «Реактивну Пошту». У Максима Нефьодова було у фейсбуці, і от звідти люди приходили. 

Раніше ми буквально щодень показували чеки, квитанції оплачені чи вже отриманий товар. Коли ми стали благодійною організацією, у нас є бухгалтерська звітність і буде видно, скільки донатів нам зайшло і скільки ми відпрацювали за військовими запитами. 

Дмитро: Ми ростемо, тому більше займаємось B2B-сегментом. У нас стартує декілька великих зборів, ми маємо три категорії донатерів. Перша — друзі та колеги. Друга — блогери, інтеграції. Вони за це отримують певний контент, показують, які вони молодці, а ми швидше закриваємо збір. Третій (який, я сподіваюсь, з часом буде давати понад 50% надходжень) — співпраця з юрособами, ІТ-компаніями тощо. Мені здається, що у «Повернись живим» на звичайних людей припадає 20-30%. 

У нас вже є такий формат, що ми приїжджаємо в офіс компанії і привозимо купу сувенірів, наприклад, від HIMARS, розповідаємо про артилерію. А люди на якусь монобаночку збирають. Ми їм прочитали лекцію, а за тиждень телефонує директор цієї компанії і пропонує донатити нам на постійній основі. Тоді ми привозимо щось унікальне. Якось одна ІТ-компанія допомогла 69-му гаубичному дивізіону, і потім Залужний випустив допис про це. Зараз  у нас фінансування бізнес/люди 50 на 50, але ми зміщуємо фокус на компанії. Війна триває понад рік, тож фінансова спроможність людей падає.

Чому артилерія в пріоритеті?

Дмитро: Усіх шкода, усім хочеться допомогти, але якщо глобальна мета — швидше закінчити війну, то треба робити так, щоб артилерія могла працювати щодня і щоб у неї все було. 

Стандартно артилерія дає 60% вогневого ураження. Через відсутність флоту та обмежену авіацію — 80-90%. Решта — танки, снайпери, кулеметники. Натомість 90% грошей збирають на те, що дасть 10% ефективності, наприклад, піхотні бригади. 

Як артилерійські підрозділи працюють з різними типами зброї? 

Павло: Це проблема. Раніше намагалися робити підрозділи однорідними, щоб у батареї було одне озброєння. Але зараз є батареї, у яких три типи гармат. 

Дмитро: Ідеально, коли вся бригада працює на одному виді зброї. Це означає, що у тебе є матеріально-технічна база, технарі і досвід, та, головне, ти можеш людей заміняти, ротувати і вони всі знають, що робити. 

Кожен вид артилерії — це інструмент, який потрібен для виконання конкретного завдання. Від міномета до балістичної ракети. Це нормально, коли в армії є різні види зброї під різні завдання: реактивна, ствольна, гаубична, буксирна. Але це треба було робити 10 років тому — створити ідеальну структуру артилерії, а тоді її наповнювати технікою. Зараз ми працюємо у форматі «що дали, тим і стріляй».

Чому «Реактивна Пошта» займається непопулярними запитами для армії?

Дмитро: Коли робиш стартап, то завжди є сумнів, чи зможе хтось вкрасти ідею. Я можу сказати, з «Реактивною Поштою» вдруге так не вийде. Це низка таких доленосних збігів, що вдруге так не зробиш. 

Павло:

Зате коли Сирський каже, що три найбоєздатніші бригади — це  27-ма, 207-ма і 43-тя, а ми з усіма трьома працюємо. Але ніхто у цю грязюку лізти не хоче, так само як шукати запчастини.

Дмитро: Ми намагалися перекидати великі запити великим фондам. Замовлення на кшталт 500 рацій дуже зрозуміле. А уяви, що якийсь технар пише Excel-табличку або взагалі від руки список запчастин на 20-30 позицій і надсилає це у великий фонд. Які шанси, що йому щось надішлють? А ще він не може сказати, що це для бригади з хаймарсами, бо йому за це прилетить стаття. 

Про фото HIMARS і секретність завдань

Павло: Доходить до абсурду, але це реальна історія. У липні бригада, яка має хаймарси, попросила 50 рацій. Вартість запиту дорівнювала нашому місячному бюджету. Ми писали у великі фонди всім, але ніхто не відповів: Порошенку, «Повернись живим», Притулі — усім топ-10 фондів написали. Тому врешті довелося йти до спонсорів.  

Дмитро: І найефектніші фотки ми не можемо показувати, бо це кримінальна відповідальність. Це все справді для HIMARS, ми вам не брешемо, але показати не можемо.

Павло: Згодом з цього ж підрозділу нам кажуть: «HIMARS їде 100 км/год, а я за ним їду на «Ниві» 80-го року, яка розвалюється, зі швидкістю 60 км». Ми йому купили гарний джип, передали з рук в руки і написали пост: «Передали джип офіцеру, який командує HIMARS та отримав command coin від Байдена». Довелось створити колаж з фотки джипа з olx та стокової фотки HIMARS. І навіть це робити не можна.

Дмитро: Але ж час від часу однаково з‘являються  відео зі стрільбою з хаймарсів. Це знімають суміжні підрозділи.

І всі офіцери, які збоку стоять, дістають телефони і починають знімати. 

Про мотивацію «Реактивної Пошти» споряджати артилерію

Павло: Мені заступник комбрига 27-ї бригади казав якось: «Тобі треба давати Героя України за те, що ти зробив для бригади». Може жартував. Загалом ми допомогли на нещасних $1,3 млн, але для артбригад це критично важлива допомога. І я, бувало, ставив собі питання, навіщо я це все роблю, я ж ходжу на роботу, мені там платять зарплату. А все, що я тут роблю, це овертайми. 

Це і є моя мотивація. Допомагаючи арті, я рятую життя. Кожен залп артилерії, який знищує ворога, збільшує шанси для виживання наших солдатів. Ми колись дуже тісно працювали з 59-ю бригадою, тож один з її офіцерів сказав мені: «Ти не уявляєш, скільки ти життів врятував своїми генераторами».

Дмитро: Нема генератора — немає звʼязку, не заряджені планшети. Не відремонтована машина — артилерія не приїхала. Поки артилерія вистрілить, є десятки завдань, які треба виконати.

Мій одногрупник не військова людина, але мобілізувався у лютому. Зідзвонилися за пів року, він був на важких позиціях. Він мені й каже:

Підтримати «Реактивну Пошту» можна на сторінках проєкту: